Дорогами Чорнобиля або мандрівка до зони відчуження

Про Чорнобильську АЕС не стихають чутки та розмови вже більше 30 років. Ця катастрофа назавжди залишиться однією з найбільш обговорюваних подій світу та однією з найбільш масштабних трагедій людства.

Сьогодні в Прип’ять мріє потрапити велика кількість людей, але навіть через тридцять три роки після трагедії страх перед невідомим відштовхує людей. Та все ж сміливці є…

Наша героїня Анастасія Емельяненко в один момент вирішила відправитися в зону відчуження і про свою поїздку залюбки розповіла виданню МІСТО.

На екскурсію в Чорнобиль Анастасія поїхала в кінці 2016 року. Каже, це було спонтанним рішенням.

“Потрапити в Чорнобиль – мрія з дитинства. Ще в школі я дуже захопилась темою Чорнобильської катастрофи, шукала про це багато інформації – знаходила архівні фотографії, статті, навіть спілкувалась з людьми, які жили в Прип’яті на момент катастрофи і які були евакуйовані з міста після вибуху. Я хотіла побачити це місто-привид і відчути всю його атмосферу.” – розповідає вона.

В Чорнобиль можна потрапити різними чорними ходами й незаконними шляхами, але Настя обрала екскурсію. Знайшла київську групу, все швидко оформили, поїхали на один день. На той час вартість поїздки складала 70 доларів на двох, якщо їхати зі столиці. В ціну входив трансфер туди і назад, гід та обід. В групі було 8 людей, включаючи Настю та її молодого чоловіка.  З залізничного вокзалу туристів забрав автобус і вони відправилися в сторону Чорнобиля.

Перша зупинка по дорозі – КПП “Дитятки”. Там перевірили документи, кількість людей, а далі туристи проїхали в 20-кілометрову зону – в саме місто Чорнобиль.

Чорнобиль

Перше, що показали туристам по приїзду – це дитячий садок. Настя каже, що було дуже цікаво йти за екскурсоводом, який все розповідав та показував, а ще в нього був дозиметр. Згадує, по дорозі трапилась одна цікава річ – коли гід відвів руку трохи вліво, дозиметр просто зашкалював. При допустимій нормі 0.010 рентген прилад показував близько 20-25. Тобто, туристам слід йти точно за гідом, не відлучатися і в жодному разі нікуди не звертати.

“Пригода з дозиметром нас дещо підбадьорила, активізувала –  тоді згадуєш, що ти не просто по занедбаних місцях лазиш, а все-таки приїхав в зону, де відбулася масштабна катастрофа – радіоактивний вибух.” – розповідає героїня.

Атмосфера в дитсадку була моторошнувата. Завдяки мародерам там утворився справжній хаос – все розкидано, розграбовано. Природа теж дала своє – всередині приміщень росли трави, кущі, дерева.

“Дитячі ліжечка стояли порожні – страшні, радянські, залізні, двоярусні. Навколо валялось дуже багато дитячих іграшок.”

На шляху до Прип’яті туристи повернули до пам’ятника Чорнобилю – меморіалу, який був встановлений ще за часів президента Леоніда Кучми.

Прип’ять

Далі героїня з друзями поїхала безпосередньо в саме місто Прип’ять. По дорозі був ще один контрольно-пропускний пункт 10-кілометрової зони. Туристів знову ж таки оглянули, перевірили автобус і тоді вони заїхали на територію міста-привида.

“Нас висадили на центральній площі. Так як ми їхали взимку і було дуже багато снігу, складалось враження, що ми вийшли на вулицю 1 січня о 9 ранку, коли ще всі сплять. Так пусто, порожньо… Дивишся, і навіть не усвідомлюєш, що в цьому місті вже 33 роки нікого нема…

В Прип’яті не в усі будинки дозволялося заходити. Справа не в радіації – самі будівлі вже старі і вони могли просто розвалитися, там падали стіни, стелі, вікна.”

Перше місце, куди зайшли туристи, була школа. В шкільних класах та коридорах було розкидано багато підручників – складалося відчуття втечі, хаосу, відчуття, що люди в паніці тікали звідти.

В класі біології залишились експериментальні паростки квасолі, а в класі анатомії – жаби, павуки, змії. Парти в класних кімнатах проросли мохом, навколо валялась велика кількість малих дитячих протигазів.

В шкільному басейні залишились тонни сміття. Не будівельне сміття, а пачки від сигарет, чіпсів, пляшки з-під алкогольних напоїв. Каже, видовище не з приємних.

В лікарню туристам заходити категорично заборонялось – шпиталь досі під радіацією. В підвалах медичного закладу і до цього часу лежить одяг пожежників – тих самих ліквідаторів, які підходили на мінімальну відстань від реактора, щоб погасити пожежу.

По приїзду в госпіталь на момент катастрофи, пожежники той одяг відразу ж знімали й скидали в підвали. То була зону табу для всіх.

“Звичайно, поціновувачі екстриму, любителі “покинутих місць”, сталкери туди проникали. І звісна річ, там уже все перевернуто, перекидано, але підвали все одно закриті, бо якщо їх відкрити – вийде досить великий потік радіації.” – розповідає героїня.

Пізніше туристи пішли до одного із житлових будинків міста Прип’ять. То була стара радянська 14-поверхівка. Знайшли однокімнатну квартиру на четвертому поверсі, відкрили, зайшли…

В одній з кімнат стояло велике ліжко і шафа, такий собі “СРСРівський” сервант.

На кухні обліплена вся штукатурка – там все ще була плита, умивальник і одна табуретка. Все інше – розграбували. Ті ж самі мародери.

“Якщо пройтися дозиметром по старих радянських годинниках в квартирах, то в багатьох з них рентген буде зашкалювати – близько 20-25. Це дуже багато” – зауважила Настя.

Потім туристи вийшли на дах будинку – там був неймовірний краєвид на місто Прип’ять.

“Вигляд розкішний, і водночас моторошний… Ні душі, ні крику, ні сміху – просто покинуте місто. Стоїш, дивишся і розумієш, що ти один в цьому місці, тут нікого нема” – згадує туристка.

Перед обідом групу вкотре перевірили – щоб на них не виявилось альфа- чи бета-частин. Годували приїжджих на території ЧАЕС. За словами Насті, це була радянська, совдепівська столова. Навіть кухарі, як це було прийнято за часів Радянського Союзу, “по-хамськи” накидали їжу в посудину.

Потім туристи ще погуляли біля колеса огляду – внизу біля каруселі радіації не було, але нагорі дуже багато, тому те місце 50/50 вважається небезпечним.

Чорнобиль-2

Поки ще залишився час, групу повезли до міста під назвою “Чорнобиль-2”. На карті це місце позначається, як дитячий табір, але насправді то був радянський секретний військовий об’єкт – радіолокаційна дуга ОУЕС “Чорнобиль-2”.

Величезна споруда розміром в 24-поверхівку у висоту та близько 300-400 м. в довжину. Це таємний об’єкт, який попереджав про атаку з повітря – ракети, ворожі літаки тощо. До чорнобильської катастрофи там жило близько однієї тисячі людей – військові, їхні родини та персонал обслуговування. Стороннім вхід був заборонений і потрапити туди було неможливо – по всьому периметру місто суворо охоронялося.

“Тричі в Україні ця штука запускалась і тричі давала відсічення. Одного разу станція ледь не згубила пасажирський літак” – розповідає Настя. “Керівника, який уже натискав кнопку ЗНИЩИТИ, вчасно в останню хвилину зупинив співробітник, який повідомив, що це був пасажирський літак.”

Наостанок туристи поїхали в найбільш очікуване і найбільш моторошне місце поїздки – до Чорнобильської Атомної Електростанції. На той момент, в кінці 2016 року, легендарний, той самий четвертий енергоблок, який зазнав аварії, був накритий спеціальною аркою. Його приїжджі побачити не змогли, зате перед очима був старий саркофаг зруйнованого реактора. Картинка, яку завжди показували в телепередачах, фільмах та серіалах. Моторошна картина.

Довго там знаходитись не дозволялося, тому часу вистачило тільки, щоб зробити кілька фото і поїхати. Так, близько 8 вечора Настя з іншими туристами вже були в Києві.

Враження

“Дуже сподобалась поїздка. Була в захваті від того, що потрапила в зону відчуження, що багато побачила, багато почула. Мрію знову туди повернутися – в осінній або весняний час, щоб побачити як природа поглинає місто. Не сподобалося тільки, що на території дуже багато сміття, наче звалище. З іншої сторони, місто Прип’ять – яскраве нагадування про те, що людська помилка може винищити все людство. А також про те, що не тільки ядерна зброя може знищити світ, а й людська помилка, бездіяльність, безвідповідальність…

Потік туристів туди величезний – з 2013 року дуже багато людей приїздило в Чорнобиль, особливо іноземних туристів. Наші люди чомусь дуже налякані і не розуміють, що в принципі там безпечно. Але це тільки в тому випадку, якщо ходити за гідом, а не “лазити” самому невідомо-де.

По дорозі додому був якийсь неприємний осад. Ти усвідомлюєш, що там загинули люди і що це місто навряд колись знову буде живим. Туди треба їхати підготовленим… Підготовленим до того, що будеш багато роздумувати, підготовленим до того, що будеш налаштовувати себе на серйозні думки і що забути це видовище буде важко. Але поїхати варто.”

*Інформація, яка вказана в матеріалі, взята з розповідей екскурсовода та власних досліджень героїні.