Олександр Педан: «Мені не подобається слово «шоумен»

В Івано-Франківську майже весь день на ногах. Спершу презентація проекту та заняття спортом з дітьми. Потім безліч інтерв’ю – телеканалам,...

24 Червня 2019 Ступ'як Женя

В Івано-Франківську майже весь день на ногах. Спершу презентація проекту та заняття спортом з дітьми. Потім безліч інтерв’ю – телеканалам, радіостанціям та друкованим виданням. І при цьому – неймовірна енергія і постійна усмішка на обличчі. В Олександра Педана за спиною десятки телепроектів. А недавно він спробував себе в ролі актора в спектаклі «Ladies’ Night. KyivStyle» і створив власний YouTube-канал «Педан может». Та мало хто задумується: а що ж залишається за кадром? Про це, про стосунки з родиною і колегами, роботу, хобі і скандал на «Євробаченні» – в інтерв’ю для журналу «МІСТО».

В Івано-Франківську ти не вперше. Ще й катався сьогодні на таксі. Як тобі місто?

Давно такого не було – таксист не взяв грошей. Причому я йому кажу: «Ну тоді хоч селфі?» А він: «Це із задоволенням!» (сміється)

Я люблю Франківськ. Він живий, у нього є душа. Він емоційний, не штучно створений. Є багато міст в Україні, які створені штучно, Радянським Союзом. Там не пахне історією. А тут вона вже, починаючи з вокзалу… Франківськ мені дуже комфортний. Ну, і на відміну від великих міст, як-от Львова чи Києва, він не такий «зажраний». Хоча так не можна казати (сміється).

Хотів би переїхати?

У Франику буде затісно. У мене є певна популярність, люди впізнають. Київ більший, там легко загубитися. Тут же хочеться ходити ногами. А це не так просто з моєю професією. Мені комфортно в Києві. Я знаю все: де побігати, куди звернутися. І я ж маю думати про дітей, а не про себе.

Тобі часто доводиться подорожувати. Важко переносиш дорогу?

Раніше було легше. А зараз мені 37 років… Ще й живу за таким графіком, що в мене рік за півтора. З постійними переїздами та перельотами, як у кожного артиста, ми «зношуємся» неабияк. Якщо раніше я міг не поспати ніч і далі гульбанити чи працювати, то зараз вже одна недоспана ніч дається взнаки. От у мене була підготовка до спектаклю, чотири дні репетицій поспіль, ще й довелося доставити одну нічну зйомку для YouTube. Саме нічну, до 5 ранку. Зрештою, голос зірвався і я себе погано почуваю.

Ким ти себе ідентифікуєш? Артист, ведучий, шоумен?

Я би хотів називатися класним сім’янином, я батько двох дітей.

Я маю на увазі професію.

Мені не подобається слово «шоумен». Якби ми були десь у Штатах або Європі, то, в принципі, я шоумен. У нас це трохи інше поняття. Кожен другий шоумен, це ж так круто… А я не люблю ходити на тусівки, тому я такий собі шоумен. Телеведучий – напевне, так. І подобається, що зараз я лідер спортивного руху «JuniorZ». Це для мене дуже важливо. Нарешті знайшов, де я ще можу бути корисним. Не завжди на телебаченні чи в блогах ти можеш давати багато користі. Ми підкорюємося нашому глядачу і робимо той контент, який він хоче бачити. А це не завжди щось корисне.

Повернімося до переїздів. Найважчим був переїзд у Київ?

Було по-різному. Спочатку красиво і жваво. Я приїхав у Comedy. Давно цього хотів, відчував себе на своєму місці. Але потім мене хотіли викинути – з певних причин я не сподобався продюсерам. Довелося кілька місяців доводити, що я підходжу на роль ведучого. Довелося неабияк попрацювати. А коли ти вже приїхав у Київ – повертатися у маленьке містечко взагалі не хочеться. Навіть не хочеш собі це уявляти. На жаль, у нас так налаштовують себе: якщо повертаєшся, то тільки лузером.

Я ще й одружений уже був, мав дитину. Майже півтора року жив на два міста – Київ та Хмельницький. Важка історія, особливо для сім’ї. І добре, що ми вчасно це відчули, – дружина переїхала з Лєрою (Валерія, донька Олександра Педана – ред.) до Києва. Мені довелося взяти квартиру в кредит і влізти по вуха. Але якщо когось це вбиває, то мене мотивувало. Я просто більше працював.

Щодо роботи. В людей існує такий стереотип: мовляв, постояти перед камерою і щось поговорити насправді дуже легко. Як у тебе відбувається робочий процес? У тебе безліч проектів, що залишається за кадром?

Люди думають, що це робота мрії. А останнім часом з’явився блогінг, і всі діти хочуть стати блогерами, бо ж блогери наче нічого не роблять і просто отримують гроші. Насправді навіть на YouTube треба працювати. Я знаю блогерів-мільйонників, які дійсно успішні. Вони працюють не менше, ніж артисти на телебаченні. Це реально робота. Ти маєш підготувати шоу, організувати його. А в блогінгу ти і виконавець, і ведучий, і продюсер, і режисер – виконуєш кільканадцять функцій. Це не легко. Я півроку бився, щоб здобути 200 тисяч підписників на YouTube. Про телебачення взагалі не кажу! Перше – в мене є контракт, за яким, якщо я не прийду або запізнюсь, то буду оштрафований. Це потрібно для того, щоб була дисципліна. Друге – ніхто ж не знає, як ми знімаємо. Це може тривати кілька діб. Чотири дні пул, ти заходиш в студію і можеш спати по 4 години на день. А цілий день на ногах. У мене був проект, який вів у різних образах (йдеться про проект «Пакуй валізи» на «Новому каналі» – ред.). Як-от в образі Леді Гаги. У мене були «кабли» 13 чи 17 см, накладні нігті, які потім відривали хвилин 40. Я відстояв на ногах десять годин. Десять! Це не така легка робота. До того ж емоційна. Наприклад, є проект «Дешево та сердито». Я знімав 11 епізодів 9 місяців. Об’їздив усю Україну в пошуках чогось справді нашого. Один епізод у нас займав дев’ять днів, плюс трохи перерви. Я не бачив сім’ї і, як заробітчанин, їздив по всій країні. І морально ти дійсно викладаєшся на всі сто. Після кожного концерту ти пустий, бо віддаєш усю енергію. Вдома мої сімейні знають, що наступного дня я можу бути навіть трохи злим і агресивним. І це не залежить від мене. На жаль, вони теж від цього страждають.

І найголовніше – це нестабільна робота. Артисти входять у групу ризику для кредиторів. В усьому світі не дуже хочуть видавати кредити артистам. Сьогодні ти популярний, в тебе є гроші. А завтра – ні. Про тебе всі забули за кілька місяців – і все, грошей нема. А ти артист, ти ж не хочеш іти на завод. Ти постійно у стресі. Проте я люблю свою роботу (сміється)…

Тебе ніколи не пробивало на емоції?

У мене є діти. Я працюю вже не для себе. Для себе вже напрацювався, сам собі все довів. Тепер хочу, щоб мої діти класно росли. Забезпечити їм якісну освіту, поставити на ноги – дати те, чого в мене не було. Оце класна мотивація.

То ти ніколи не впадав у відчай, не плакав?

Та пробивало! І сльози були, і відчай. Але я не кидав роботи.

Ваше тріо у «Підйомі» ти, Фреймут і Притула. Саме тоді ви заробили свою популярність. Опісля були ще кілька проектів. А потім Ольга Фреймут пішла з «Нового каналу» на «1+1». Ти з нею ще спілкуєшся?

Ми з нею не били горшки, щоб не спілкуватися. В Олі теж діти, їй треба було заробляти гроші. Вона йшла кар’єрними сходами вверх. Ми нормально спілкуємся. Єдине – у нас немає часу. Навіть з Притулою немає часу бачитись… Ми бачимось або на зйомках «Хто зверху?», або на корпоративах, які ведемо разом, або раз на кілька років збираємося чоловічою компанією посидіти і виговоритись. З Фреймут ми переписуємося, вітаємо одне одного з днем народження.

Ти відомий на всю країну ведучий. Для чого тобі YouTubeканал? І чому ведеш його російською мовою?

Не те, щоб я орієнтувався на Росію. У мене 80% аудиторії – українці. Веду повністю україномовний інстаграм, де 88% українців. Просто так легше. Мені треба спілкуватися з блогерами. Загалом, YouTube – це суто комерційний проект і челендж для себе. Я його назвав «Педан может», тому що хотів дізнатися, можу я чи ні? Нашого брата, тобто артистів, там не чекають. Це окреме життя, це окремий світ. Але те, що в мене зараз майже 220 тисяч підписників, свідчить, що я все ж справляюся. Це майданчик для експериментів. Те, чого я не можу зробити на телебаченні. От гра в мафію – я пропонував її на каналі, але мені відмовили. А на YouTube гра в мафію у мене збирає 300, 500, 800 тисяч переглядів. Це цікаво. До того ж це бізнес. Тобто на Instagram та YouTube можна заробляти, і я заробляю.

Ти був ведучим національного відбору на «Євробачення» у 2016-му. Що думаєш про цьогорічний відбір? Чи можна було такого уникнути?

Я вважаю, що треба було такого уникнути. Не буду висловлюватися, аби не образити моїх колег. Просто пофантазуємо, що буде наступного року. Я б на місці артистів не пішов на відбір. Топові артисти, які могли б представляти Україну на «Євробаченні», можуть побоятися. Побоятися, що на них «нариють» якийсь компромат. А їм скандалів не треба. Вважаю, що цей конкурс має бути аполітичним. Шоу-бізнес, телебачення мають бути більш розважальними. Я хочу, щоб люди відволікалися.

Тобто позиція артистів щодо ситуації в країні не важлива?

А яка позиція артистів? Хіба дівчата, батьки яких живуть у Криму, винні в цьому?

Їхні батьки – колаборанти, бо працюють в окупаційній владі.

А дівчата де?

Тут.

Ми ж не можемо диктувати нашим батькам. Тут складна ситуація… Я не знаю, що з цим робити. Загалом, хотів би, щоб все це було більш розважальним. Я за те, щоб люди вмикали телебачення і не шукали тільки щось погане. Цього навколо вистачає з головою. Я б хотів, щоб ми шукали нові таланти, щоб з’являлися нові українські артисти, які б «пушили» український шоубіз далі. Я проти політизації. У нас вистачає політики.

 

Автор: Роман Мельник

Стаття опублікована в журналі МІСТО № 25

*Передрук матеріалу дозволяється тільки за погодженням з редакцією.

Автори

Відтепер читайте найважливіші новини МІСТА у Telegram

Схожі записи

Загрузка...
Loading...