Франківськ і вуличні музики. Євген Цимбала: “Вулиця – це та сама сцена, лиш більша”

Вуличні музиканти та співаки звичні мешканці франківської стометрівки. Ми бачимо їх щодня і декого уже навіть впізнаємо, як старих знайомих. Але їхні імена зазвичай залишаються невідомими для слухачів їхньої музики. «МІСТО» вирішило започаткувати проєкт, в якому будемо знайомити вас із музикантами сотки.

Цього чоловіка з баяном у руках зазвичай можна побачити біля скверу Міцкевича, найбільш пам’ятною його мелодією для нас чогось стала “Вчителько моя”, написав її, до речі, Платон Майборода.

Підходим знайомитися, звати його Євген Цимбала, розказує, що у Франківську на вулиці грає десь з 2015 року.

“Я приїхав з Росії, довгий час жив там, два роки побув вдома – у селі Корнів Городенківського району, а потім приїхав до Франківська, купив собі тут малосімейку, пішов на роботу – там мене щось не дуже сприйняли і я вийшов на вулицю”.

Каже, музику любив ще від маленького – “чув, грала гармошка, сидів на лавочці, так то мені подобалося, тоді мама купила мені гармошку і те все, що чув, я тоді заграв”.

Але музичну освіту отримав значно пізніше – після армії поступив в педагогічне училище на музичний відділ.

“І мене без музичної освіти прийняли і я так з нуля все почав”, – не без гордості каже пан Євген. До слова, в Росії хоч його основна робота і була на заводі, та разом з другом-композитором їздили співати по курортах.

Як далося рішення співати на вулиці? “От мої ровесники кажуть , як ти так – я б так не зміг. А я собі подумав, що це ж та сама сцена, тільки більше народу, бо може й тисячу чоловік за день проходить. Я співаю для людей – в основному народні пісні. Підходять часом і російськомовні, просять російську заспівати, я кажу – ні, співаю тільки українські. Хоча я знаю багато російських”.

Чи є щось улюблене? “Я співаю, виключно свої улюблені”, – сміється він.

До слова, пан Євген співає і грає круглий рік, літо – то трохи важко, бо спека, весна і осінь – золоті часи, а зима – мороз -4, одів рукавички без пальців і вперед.  А ще його баян з 1974 року, його, як списаний, подарували чоловіку.

“Я співаю тут, бо це моє, я це люблю, – підсумовує він. – Буває, просто на базарі, чи у маршрутках люди підходять, здоровкаються, а я їх не знаю. Приємно ж”.

Насамкінець,  ми взяли за правило запитувати і про заробітки співаків – пан Євген щиро каже, як коли, може 200 грн. за день, може 300… Багато від погоди залежить – різні бувають дні.

Чекайте наступні історії…