Франківськ і вуличні музики. Богдан Дощ: ” Чому б не вийти поспівати?”. ФОТО/ВІДЕО

Вуличні музиканти та співаки – звичні мешканці франківської стометрівки. Ми бачимо їх щодня і декого уже навіть впізнаємо як старих знайомих. Але їхні імена зазвичай залишаються невідомими для слухачів їхньої музики. «МІСТО» вирішило започаткувати проєкт, в якому будемо знайомити вас із музикантами сотки.

Отож наш сьогоднішній гість – співак Богдан Дощ.  Зазвичай його можна зустріти на початку стометрівки чи на площі Міцкевича. Майже щодня він тішить франківців красивими українськими піснями. Щоразу одягнений у вишиванку, солом’яного бриля та з гітарою в руках. Нам у його виконанні найбільше запам’яталися, ну й чого приховувати – таки сподобалися, пісні “Пікардійської терції” та “Плачу Єремії”.

Отож Богдан – за освітою біолог, за життя встиг попрацювати на багатьох підприємствах, а нині працює на «радіозаводі» (ДП ВО “Карпати”).

«От сьогодні – в другу зміну, то чому б не вийти поспівати», – каже він.

Співає Богдан на вулиці з 2000-х років, але у Франківську – не так давно, раніше радував своєю творчістю киян. Каже, там були свої нюанси, коли виконував українські пісні, бувало, що й погрожували фізичною розправою…

«Вважаю, що ставлення до української пісні відповідає рівню розвитку свідомості людини», – резюмує співак.

«Колись співав багато чого, навіть російський рок, потім перестало смакувати, зрозумів, що наші пісні для нас несуть значно глибше семантичне навантаження. Крім того я відкрив для себе багато авторів, яких майже ніхто не знав, а я думаю, що їх треба шанувати», – каже чоловік.

«Якщо ми не будемо цього робити, то з-за закордону ніхто не приїде і не зробить це замість нас. Якось дивно інколи виходить: спитайте, хто такий Володимир Івасюк, – не знають, спитайте, хто такий Стінг, – скажуть всі. Я дуже шаную творчість Стінга, але поки що фактом залишається те, що ми не бережемо і не шануємо своє», – додає Богдан.

Тож Богдан Дощ для себе твердо  вирішив, що головна його ціль – популяризувати українську музику.

Як реагують на нього люди? Та по-різному.

«Є люди адекватні, є ні. От чоловік щойно йшов і плюнув, підходять і з погрозами, бо їх дратує моя музика.  А дехто просить ще поспівати, – розповідає він. – Це добре, що реагують. Бо якби не реагували ніяк, значить ти нічим не займаєшся. А якщо ти когось зачіпаєш своєю творчістю, значить щось ти робиш важливе. Суспільство  неоднорідне –  ми всі різні».

Як ставиться сім’я до його хобі? Нормально. Лиш дружина дуже хвилюється, коли він виходить співати на вулицю, бо “люди є різні, ситуації є різні”.

А ще Богдан розказує, що має багато друзів-музикантів. Часто збираються, щоб поспівати українських пісень. Навіть під час нашої розмови до нього підходять знайомі, які приязно обіймають  чоловіка та просять заспівати разом пісню.

Також Богдан бере участь у фестивалях, а от конкурсів не любить: “Зараз вони не завжди чесні, вважаю, що вони більше для молодих людей. Але ті через них часто кидають улюблену справу, бо їх не визнали. Творчі люди дуже вразливі, їх легко збити з шляху».

«Я би просто проводив фестивалі, щоб приїжджали різні музиканти, – міркує він, – Конкурс от можемо влаштувати тут, просто для інтересу з моїм другом-музикантом: хто швидше зіграє, хто вище заспіває. Я люблю місця, де збираються люди більш-менш схожих інтересів, співають пісень, слухають інших”.

Чекайте наступні історії та читайте наші попередні публікації про вуличних музикантів:

Франківськ і вуличні музики. Ігор Салюк: “Наші люди люблять пісні про любов”

Франківськ і вуличні музики. Євген Цимбала: “Вулиця – це та сама сцена, лиш більша”