Євген Нищук: “Я готовий продовжувати роботу на посаді Міністра культури”

До Івано-Франківська завітав Міністр культури Євген Нищук, актор театру і кіно, народний артист України. До слова, родом з Івано-Франківщини. “МІСТО” поспілкувалося з Міністром про візит на малу батьківщину, ролі у виставах і плани на майбутнє.

Пане Євгене, днями ви приїхали в Івано-Франківськ. Яка мета ваших відвідин?

Маютут декілька тем та локацій – і особистих, і державних, і творчих. Щодо державних, то це робочі зустрічі з працівниками галузі культури – бібліотекарями, музейниками, представниками будинків творчості. Це мистецька інтелігенція, яка є завжди «лакмусовим папірцем» усіх процесів, які відбуваються  у державі. На зустрічах я розповідав про нові інструментарії і механізми, які держава має для підтримки та реалізації  їхніх проєктів, де ми разом співпрацюємо. Це непоодинокі наші зустрічі. Всі процеси, реформи і зміни, які відбуваються, мають бути реалізовані в тісній співпраці з практиками – людьми, які на собі проносять ці зміни.

Друга фаза роботи – творча. Національний театр імені Івана Франка на початку великого туру до 100-ліття існування гастролює Україною, і після Харкова ми приїхали сюди, до Івано-Франківська. У мене є одна із вистав – знакова, її створював до того, як став Міністром, – «Три товариші» за Ремарком. Я там граю Роберта Локампа. Дуже радий, що зміг представити цю роботу для рідного івано-франківського глядача. Також буду грати благодійну виставу у філармонії за Винниченком «Момент кохання». Я особисто дам кошти зі своєї премії для працівника культури Михайла Шкорути.

Щодо особистої – так збіглося, що рік тому у вічність відійшла моя матінка. І ми тут віддавали річницю разом з родиною.

Учора ви зіграли у виставі «Три товариші». Яке враження на вас справила івано-франківська публіка? Як прийняла?

Це дуже допитливий та інтелектуальний глядач, він і завжди був таким. Мені здалося, що прийняла дуже тепло. Це не просто вистава, а історія. Епічна історія. Вистава досить тривала у часі – близько чотирьох годин. Я був дуже радий, коли в кінці люди не розійшлися, а стоячи аплодували колективу за цю життєву історію. Маю на увазі твір Ремарка. Він збігається з сьогоденням. Ті хлопці, які повертаються з війни, не знають, де знайти роботу, як заробити гроші, як зберегти кохання, дружбу – це все те, що зараз проживає наше суспільство. Вічними темами – про любов, добро, відданість – і заворожує ця вистава. У Києві за пів року на неї неможливо купити квитки.

Дуже радий, що не тільки київський театр, а й інші театри країни можуть гастролювати. Саме мені вдалося це зімпульсувати і пробити в Уряді України. Гастрольна діяльність дає можливість повноцінної творчої роботи, контакту з різним глядачем.

Якраз після нашої зустрічі ви гратимете моновиставу «Момент кохання» у філармонії. Головний герой – який він?

Це в’язень сумління, який за добу до вироку за політичними мотивами починає згадувати найсвітліші моменти життя. Він, звичайно, пригадує своє кохання. Ця вистава мені дуже рідна. Дія відбувається у поєднані з відео, де постає панна, яку зіграла Інна Цимбалюк. Кожного разу вистава набуває нового значення. Бо в’язні сумління перебувають у кремлівських катівнях – це Олег Сенцов, наші моряки. Вони також, очевидно, згадують найсвітліші моменти життя. Це філософська вистава, глибока, екзистенційна. Гадаю, тут порушено багато важливих суспільних та культурних меседжів.

Вистава “Момент кохання”, Коломия.

Вам близький Винниченко?

Так, я давно його визнав. Це постать, яка відкрила на початку ХХ століття Україну урбаністичну. Він до певної міри письменник європейського штибу, неординарного, контроверсійного. У «Сонячній машині» він показав, як захопився революцією, бо вірив у соціалізм. Однак у творі червоноармійці ґвалтують не одну з героїнь, а його душу, віру в ідеал соціалізму. Він розчарувався, через те й покинув країну. Винниченко великий літератор.

Я зіграв Винниченка у невеличкому епізоді фільму «Таємний щоденник Симона Петлюри». Коли гримери загримували мене, то побачили портретну схожість між мною та письменником, тому я не відмовився від ролі.

Чи важко поєднувати посаду Міністра та роботу в театрі?

Я не поєдную. Театральної діяльності практично немає. Є один – два рази в місяць у вихідні дні вистави, які робилися до того, як я став Міністром. Увесь час присвячений державній роботі. Я усвідомлюю свою відповідальність.

Бажаєте залишитися на цій посаді?

Так, я про це ще раніше говорив у ЗМІ. Я радий, що в кінотеатрах що два місяці нова українська прем’єра. Зараз на фінальній стадії реалізації завдяки проєкту «Нові міста – великі враження» шість ініціатив від Івано-Франківщині. Через український культурний фонд минуло річ дев’ять проєктів виграли гранти, думаю, цього року переможців буде більше. Є чимало здобутків і їх хочеться продовжити. Коли йде зміна, багато процесів призупиняється. Тому я готовий продовжити роботу й брати на себе відповідальність.

Фото: Facebook Євгена Нищука.

Яким ви бачите розвиток культури на Івано-Франківщині?

Прикарпаття, як і кожен регіон України, має у собі багато культурних особливостей, об’єктів культурної спадщини. Важливо їх реанімувати, модернізувати і відродити. Це – туристична привабливість. Через культуру можна об’єднуватися, показувати себе, створювати комфортну атмосферу середовища, в якому проживаютьлюди. Тому ми зараз працюємо над розробкою Закону і наказу Міністерства культури про так званий мінімальний культурний кошик, щоб кожна людина мала доступ до культурного продукту. До української книги – нами створено Український інститут книги – до кіно, народних ремесл, вікових традицій. Прикарпаття у цьому плані дуже активне. Радий, що ми тут мали низку тренінгів про культурну спадщину, креативні індустрії. У цьому руслі великий потенціал. Я б дуже хотів, щоб відродилося місце палацу Потоцьких, і тут був би великий культурний хаб. Радів з того, що на Потоцьких був створений музей Івано-Франківська, де були показані різні епохи міста. Неймовірна ідея, дякую авторам. Тут багато креативних людей. Франківськ – мекка топових літераторів. Такого міста більше ніде нема. Загалом, культурний потенціал регіону може принести багато коштів, якщо в його інвестувати.