Чудеса і таємниці

У лютому 2019 року із селища Поморяни, що на Львівщині, до майстерні івано-франківського реставратора Валерія Твердохліба привезли ікону Божої Матері з Ісусом у позолочених ризах. Та віддаючи святиню на реставрацію, громада Поморян навіть не здогадувалася, які на них очікують відкриття.

Записка з минулого

Допомога фахівця знадобилася через те, що основу ікони точив жук-короїд. Сам образ написаний на полотні, яке прикріплене до дошки тиблями (кілочки із твердого дерева – ред.), а зверху прикрашений ризами і коронами, їх виготовляли на знак подяки для ікон, які мають чудотворні властивості. Щоб дістатися до дерев’яної основи, завідувач відділу реставрації Івано-Франківського краєзнавчого музею Валерій Твердохліб спочатку обережно від’єднав дорогоцінні ризи та корони. Побачене під ними вразило. Образ, який мистецтвознавці датують кінцем XVII століття, зачаровував своєю красою. Та справжня несподіванка очікувала на реставратора, коли він зняв полотно зі щита. Під ним виявив записку польською мовою 1847 року, а на звороті ікони – ще один образ – Івана Хрестителя.

Образ, який мистецтвознавці датують кінцем XVII століття, зачаровував своєю красою

«Ми маємо записку, яка, імовірно, свідчить про те, коли були виготовлені ризи для ікони як подарунок за чудотворність, – розповідає Валерій Твердохліб. – Там вказано: «Різдво 1847 року». Очевидно, тоді її виставили, презентували громаді в ризах і в коронах. Досі в нас не було історичних даних про цей рік. Записка та ікона Івана Хрестителя на звороті стали справжніми відкриттями. До речі, образ святого дуже цікавий та унікальний: іконографічний сюжет зі сценою житія, а також сцена усічення глави Івана Предтечі і напис старослов’янською мовою. Скоріш за все, це українська ікона, на що вказують письмо і напис».

Віддаючи на реставрацію одну ікону, жителі Поморян отримали назад аж дві, а на додачу – ще й нові факти з історії святині. Втім, після цих відкриттів таємниць довкола реліквії не поменшало. Ні імені автора, ні точної дати створення образів, ані часу, коли вони з’явилися в Поморянах, дослідники не знають.

Образ із Горішньої церкви

Після реставрації ікона повернулася у Поморяни, де зберігається у храмі Собору Пресвятої Богородиці – старовинній дерев’яній церкві кінця XVII століття, яку у народі називають просто Горішня церква. Про образ на звороті парафіяни навіть не здогадувалися. Проте не виключено, що ще до того, як ікону коронували за чудотворність, люди молилися до обох образів. Адже Іван Хреститель вважається покровителем Поморян, він зображений на гербі селища.

Після якого саме дива ікону почали вважати чудотворною, у Поморянах не знають. Проте свідчень людей, які відчули на собі її надзвичайну силу, не бракує

Настоятель храму у Поморянах отець Ярослав Котлінський каже: «Очевидно, коли ікону Божої Матері визнали чудотворною, її закріпили на дошку, вдягнули в ризи і коронували. А до того вона розташовувалася за престолом і її змінювали відповідно до свята. Зберігся навіть ролик, на якому ікона піднімалася та опускалася. Коли відкривалися Царські ворота, люди бачили зовсім інше зображення: з одного боку Іван Хреститель, з другого – Богородиця. Це моє припущення, бо сусідні села мають схожі престоли, де ікони міняються. Але до якого часу так було – невідомо. Однак те, що престол адаптований під зміну ікони, однозначно».

Дивовижне зцілення

Після якого саме дива ікону почали вважати чудотворною, у Поморянах не знають. Проте свідчень людей, які відчули на собі її надзвичайну силу, не бракує.

Олена Василюк мешкає в Івано-Франківську, проте виросла у Поморянах. Жінка на власному досвіді переконалася у чудотворності Поморянської ікони. У 50 років мама Олени Марія захворіла на гепатит В. Впродовж трьох місяців жінка лікувалася в інфекційній лікарні Івано-Франківська, проте лікування та консультації найкращих фахівців міста не давали результату. Лікарі порадили рідним готуватися до найгіршого, мовляв, медицина тут безсила.

«Після такої звістки я саме забирала сина зі школи, – пригадує Олена. – Підходить до мене незнайома жінка і питає: «Чого Ви така засмучена?» Ну я їй розповіла. А вона мені каже: «В одному селі живе дідусь, який варить трави, що лікують печінку. У мене діти захворіли на жовтуху, то ми навіть їх в лікарню не клали, привезли тих трав, вони попили – і допомогло». У таких ситуаціях хапаєшся за соломинку. Ми поїхали за тими травами, дідусь заварив їх при нас. Привезли відвар мамі в лікарню, а вона вже була така хвора, що навіть не могла з ліжка встати. Проте розповідає свій сон: вона стоїть на колінах у Горішній церкві, – у радянські часи жінки вечорами ходили молитися до ікони таємно від влади, – і відкриваються Царські ворота, звідти виходить гарна пані, вбрана у красиві шати, йде поміж людьми по церкві, підходить до мами і кладе руки їй на голову. Мама не знала, як той сон трактувати. Вона подумала, що вже буде помирати, але розуміла, що надія тільки на Бога. Того ранку вона почала пити трав’яний відвар, і до тижня її виписали з лікарні. Медики тільки розводили руками, вони взагалі не розуміли, що сталося. Коли мама ставала на диспансерний облік, лікарка, що читала історію її хвороби, запитала: «Жіночко, а Ви розумієте, що повернулися з того світу?»

Коли мама ставала на диспансерний облік, лікарка, що читала історію її хвороби, запитала: «Жіночко, а Ви розумієте, що повернулися з того світу?»

Після одужання мама Олени приїхала у Поморяни та зустріла жінку, з якою вечорами молилася в церкві до Богородиці. Та її обійняла, зраділа і промовила: «Марусю, ти одужала, а ми так молилися за твоє здоров’я до Матінки Божої з Горішньої церкви». «Нині мамі 90 років, – каже Олена Василюк. – А я вже потім аналізувала цю ситуацію. До мене тоді у школі взагалі міг ніхто не підійти. А могла підійти інша жінка, яка нічого не знала про дідуся, який варить трави. Це справжнє чудо. Мама молилася, люди молилися за неї до того образа, і Матінка Божа з ікони зійшла і дала мамі знак, що вона одужає».

Нині у Поморянах планують виготовити копії обох ікон: Матері Божої та Івана Хрестителя, щоб чудові святині могли побачити якомога більше людей. А от маловідома історія реліквій відкриває широке поле для досліджень науковців і мистецтвознавців.

Автор: Ольга Рега

Стаття опублікована в журналі МІСТО № 26

*Передрук матеріалу дозволяється тільки за погодженням з редакцією.