«Я військовослужбовець, а не якийсь порушник» — Андрій Ейдер розповів про поранення, заручини та подальшу службу

Андрій Ейдер — матрос катера «Бердянськ», який російські військові обстріляли та захопили разом ще з двома кораблями у листопаді 2018 року, взявши в полон членів екіпажу. Серед 24-х полонених українців було троє поранених, Андрій — серед них, він же наймолодший військовий. В інтерв’ю hromadske хлопець розповідає про перші дні полону, листування з рідними, трохи наївну віру у справедливість російських судів, нестерпні дні очікування, звільнення та подальші плани. Зокрема, Андрій вже заявив, що лишається на службі, а за рік планує одружитися з дівчиною, якій зробив пропозицію днями у військовому шпиталі.

25 листопада минулого року українські кораблі біля Керченської протоки обстріляли, зокрема — «Бердянськ». Там перебували ви і були поранені, так?

Так, я знаходився в той час на «Бердянську». Я отримав поранення в ногу, а саме в лівий колінний суглоб, також у праве стегно. Першу допомогу мені тоді надав мій екіпаж, за що я йому дуже вдячний. Вони привели мене до тями. Потім вже нас перевезли до Керченської лікарні, де нам зробили операцію. Мені робили її під загальним наркозом.

Коли ви вже прийшли до тями, що ви пам’ятаєте? Вам сказали, де ви знаходитеся, що з вами?

Коли я прийшов до тями, то побачив поруч із собою своїх хлопців, вони також були поранені. Я трохи здивувався. Потім я побачив, що надворі ніч, та й швидко далі заснув.

Коли перший раз продовжували запобіжний захід, це відбувалося в лікарні. Тобто в Криму йшли суди над іншими моряками, а вас судили прямо в лікарні, правильно?

Так. В нас був дуже складний стан здоров’я на той момент. Суд повинен був бути в лікарні, тому що на той момент я не те, що не міг ходити, мені було дуже важко навіть стояти. Мені допомагали ходити.

Ви вірили в те, що все ж таки відпустять, що буде якесь справедливе рішення?

Так, я вірив у справедливість. В мене тоді вже з’явилася адвокатка, дуже добра адвокатка, я їй вдячний. Всім своїм адвокатам я вдячний. Вони допомагали мені, підтримували мене морально, як тільки могли.

А чим займалися? Ми знаємо, що ви почали писати вірші. Або продовжили?

Скоріше, почав. Я почав писати вірші. Якщо так сказати, то мені вони чомусь не подобаються зовсім. Але я завжди кажу, що кожен їде з глузду по-своєму. Але зараз вже не пишу.

Чому?

Вже не їду з глузду.

Чим ще займалися? Читали? Писали листи? Чи отримували ви листи?

У «Матроській тиші» перший час я отримував багато листів, відповідав на них. Також я багато книжок читав. Дуже багато. Я стільки за життя не читав.

У «Лефортово» вже я отримав телебачення. Тоді я вже почав дивитися якісь новини, та й все інше. Але до того моменту минуло вже багато часу, і ми стали трохи необговорюваними.

Про що ви тоді думали? Чи вірили, що от-от вас звільнять? 

Я сподівався щодня, що мене сьогодні звільнять. Минуло на той момент вже дуже багато часу. Коли ти знаходишся в полоні, для тебе одна година — це вже дуже багато. А декілька місяців… Звісно, я сподівався. Я сподівався, що це буде до літа, сподівався, що це буде літом, але це сталося восени, на початку осені. Майже рік, 9,5 місяців, ми провели у полоні.

Чи слідкували ви за новинами в Україні? Дуже багато змін відбулося, новий президент.

Тоді я не міг слідкувати за новинами в Україні, тому що телеканали показують тільки те, що хочуть, те, що їм кажуть показувати. Я міг дізнатися якісь новини про Україну з якихось ток-шоу. Але ці ток-шоу, там хаос, то неможливо дивитися.

Коли ви дізналися, що вже летите в Україну?

Я дізнався сьомого о четвертій ранку, перед тим, як це сталося. Я не міг дізнатися раніше. Я сподівався, що це станеться ось-ось. Мабуть, сьогодні вранці, вдень, ввечері. Я не думав, що це буде вночі, тим паче — о четвертій. Але коли був підйом о четвертій годині, я був дуже радий, я зрозумів, що я повертаюся додому, що я побачу свою родину і буду з нею поруч.

Чи знали ви, на кого вас обміняли? На яких людей, хто полетів у Росію?

Якщо чесно, я досі не знаю. Я знаю тільки, що це був Кирил (Вишинський — ред.) всім відомий. Це все. Я навіть зараз не подивився, в мене дійсно немає часу. Зранку до вечора я на обстеженнях, мене лікують.

От коли ви вже зрозуміли, що дійсно летите додому? Це був момент, коли ви вже приземлилися?

Це був момент, коли я побачив в аеропорту якийсь літак, дуже гарний, що був з нашою державною символікою на крилах.

Перша зустріч — я зустрівся з матір’ю. Але небагато говорив, тому що в такий момент не можеш розмовляти. Не знаєш, що сказати. Це вже сталося, ми розуміємо, що це сталося, а про що казати, якщо ми бачимося тільки годину?

Розкажіть про свою родину.

В мене дуже велика та дружня родина. В мене є батько, мачеха. Я її постійно називаю «зла мачеха», але насправді вона дуже добра. Є зі сторони батька дві сестри та братик, а також є мати і вітчим. Також зі сторони матері я маю брата та сестру. Тепер я вже майже маю дружину.

Розкажіть про заручини. Ви зробили пропозицію дівчині?

Так, я зробив пропозицію. Це було обдумане рішення, тому що коли я знаходився в полоні, я переглянув весь свій світогляд та вирішив, що потрібно це зробити. Зараз їй 17 років, вона з сусідньої вулиці. Ми познайомилися, коли мені було ще 16, а їй 14. Ми познайомилися на вулиці, я її побачив та просто підійшов, аби сфотографуватися з нею там обійняти.

Андрій Ейдер з нареченою Мариною / фото з інстаграму marina_slaille

Вона не заборонила?

Я дуже хотів (сміється).

Так, звісно, вона прийняла цю пропозицію. Вже наступного літа будемо одружуватися.

Зараз у вас обстеження. Які плани далі? Як довго воно може тривати? І потім куди ви повертаєтесь — додому чи на службу?

Я взагалі не розумію, скільки ще може тривати це обстеження. Але я сподіваюсь, що воно якомога скоріше закінчиться, ми повернемося до Одеси, я побуду з іншими рідними людьми, які в мене там є та не можуть прилетіти. Потім я планую піти та вчитися на офіцера.

Чи важко усвідомити, що вже все завершилося, що ви вже тут, з рідними, що ви вже на рідній землі?

Мабуть, я ще все до кінця не зрозумів. Але я розумію, що я вже вдома, що я вже тут, це сталося. І далі все буде добре.