Хобі виросло в мурали: як творить франківський художник Юрій Пітчук

Роботи Юрія Пітчука, художника-мураліста,можна побачити не лише в Івано-Франківську. Це мурали, які він творить разом з дружиною Мартою. Нещодавно митці розписали трансформаторну підстанцію на Міцкевича. МІСТО вирішило запитати, звідки Юрій черпає образи, чому мурали, як це бути художником з технічною освітою і чи важко працювати з «другою половинкою».

Юрію, коли ви почали малювати?

Два мої стриї художники. Ще малим я з батьками до них приходив і роздивлявся їхні роботи, що висіли на стінах. У кімнаті з картинами міг сидіти годину, розглядати кожну зблизька. Після цього я приходив додому і пробував щось схоже намалювати. З цього почалося моє зацікавлення мистецтвом. Я малював багато – на якихось чорновиках, маминих списаних зошитах. Згодом перейшов на полотна, картони. Сам себе розвивав і дійшло до того, що став малювати на стінах.

Юрій Пітчук.

Де здобували освіту?

Освіти художньої у мене нема – технічна (Юрій закінчив університет нафти і газу – ред.). Напевно, тому хобі і переросло в щось більше. Воно мене цікавило. Під час навчання – коли тебе муштрують – бажання може перегоріти. У мене ж навпаки: через те, що вчився чомусь іншому, а малювання було як хобі, малюю дотепер.

Допомагає технічні освіта творити?

Сама освіта нічим не допомагає. У мене технічний склад розуму, тому мені простіше з муралами. Чому їх так мало людей малюють? Тому що це складно зорганізувати, порахувати, скільки треба фарб та часу, як це все розмалювати на великому масштабі.

Мурал На Пасічній.

Чому мурали?

Почалося з того, що мене друг попросив розмалювати стіну автомайстерні. Він сказав: «Намалюй мені щось таке, аби тут був чоловік з механізмами в голові, трубами, і при цьому крутив машину». Мій перший розпис був на тій стіні. І після того почалося. Потім ми (разом із Мартою Бельмегою – ред.) малювали на «благодійних» стінах. Згодом почав співпрацювати з Оксаною Савчук. До неї звернулися жителі з проханням розпису на стінах. Так вийшло, що вона мене запросила. Потім, як я назбирав портфоліо зі стінами, почали з’являтися інші замовлення й пропозиції.

Де можна побачити Ваші роботи?

В Івано-Франківську у спальних районах – Каскаді та Пасічній; на Міцкевича дві підстанції ми зробили у співпраці з «Прикарпаттяобленерго». А в інших містах у Чернівцях, Хмельницькому, Стрию.

Мурал у Хмельницькому.

Коли і як Ви почали малювати разом з дружиною?

Одну зі своїх перших стін ми малювали паралельно – на «Промприладі» (у 2014 році тут відбувся пленер «Мій Станіславів» – ред.). Наші два малюнки були паралельні. Потім почали зустрічатися. З часом, як я «увійшов» у малювання стін, почав її (Марту – ред.) залучати. Спершу як допомогу: вона мені помагала технічно довершувати мої ескізи. Згодом почали задіювати Мартині частини, вона додавала щось зі свого. І зараз, наприклад, взяти підстанцію обленерго: – частина намальована за моїм стилем, частина за Мартиним. Пробуємо поєднати стилі, вони у нас різні: у мене графічний, сухий так би мовити, а в Марти живописний, яскравий, кольоровий. На одній площині цікаво дивляться. Вважаю, та співпраця на стінах покращує те, що ми робимо.

Як розподіляєте роботу з дружиною? Хтось відповідає за композицію, інший – за колористику?

У розписі підстанції ми розділили площу на дві частини. Я малюю, як бачу. А кольори у нас схожі. Як правила, ескіз малюю я, залишаючи частину Марті. Вона малює те, що захоче.

Чи важко створювати мурали? Скільки часу потрібно витратити на один? Наприклад, на Миколайчука.

Миколайчук був моїм першим високим муралом. Важко не було. Найскладніше в муралах – це організація, як на мене. Ескізи треба узгоджувати. До тебе звертаються люди: «Ми щось хочемо намалювати, не знаємо що». Ти робиш їм одне, а вони – та, ні, давайте нам україночку, щось веселе, діти, квіти. Мені це не дуже цікаво малювати. Я пропоную свої ідеї. Потім ескізи несуть на погодження. Ця вся метушня забирає багато часу та нервів. А ще риштування треба поставити, це має зробити група робочих. Як правило, воно орендоване. Процес підганяють: риштовку треба на другу будову. А фарби? Треба підрахувати, скільки потрібно на велику площу. Тому в плані організації процес створення муралу складний. Сам мурал малюємо від тижня до двох.

Фото: Ruslan Veselui.

Страшно працювати на висоті?

Ні. Коли малював Миколайчука, у перший день виліз на восьмий поверх. На самому верху було трохи лячно. Кожен наступний день було легше. Зараз висота не лякає.

Часто на муралах малюєте жінок. З чим це пов’язано?

Мене цікавить фігуративне мистецтво. Не абстрактне, а малювання людей. Так виходить, що переважно малюю жінок. Багато муралів у нас були на етнічну тему – жінки в українських одягах (мурали в різних містах – ред.). Старалися жінку зображувати в тому одязі, який притаманний регіону, де ми створюємо мурал. Таким чином у нас є серія робіт з жінками в етнічному одязі. Мою дружину також цікавить ця тема. У неї ціла серія картин на етнотему. Вона малює мотанок – жінок в етнічному одязі з різних регіонів. Але ми використовуємо не звичайний образ – вишиванка і віночок, а брали більш забуту одіж, непопулярну, часто невідому. Стараємося втілити навчальну мету, показувати більш глибоко. Не просто дівчина у вишиванці.

У Чернівцях.

Яка Ваша робота улюблена?

Зазвичай, моя улюблена робота одна з останніх. З кожним муралом додаю чогось нового: ускладнюю сюжет чи техніку. Перші мурали виглядають мені простими. Як на них дивлюся, думаю: тут я б не так робив, а тут би по-іншому намалював. Нещодавно завершили підстанцію, мабуть, вона зараз мені найбільше подобається. Сподіваюся, що наступна стіна буде ще кращою.

Яка концепція тої? Тут є різні жінки. Одна тримає в руках рибу…

Поки я її намалював, до мене часто підходили і казали: домалюйте пиво цій жінці (сміється – ред.). Цю трансформаторну підстанцію поставило «Прикарпаттяобленерго», аби розвантажити центральну частину міста. Їх на Міцкевича є дві. А щоб не облаштувати просто сіру стіну, від них була ініціатива щось намалювати на ній. Ми вирішили намалювати щось на тему енергії. Тут по колу слово «енергія» і зображені чотири жінки. Мурал називається «Енергія стихій». Кожна жінка – втілення певної стихії: вода, повітря, вогонь, земля. Вони поділені на дві частини – графічну та живописну. Це втілення творчого та прагматичного боку.

“Енергія стихій”, фото Юрій Пітчука.

Любите контрастні кольори?

Я використовую одну кольорову гаму – бірюзовий, оранжевий та фіолетовий. Ці кольори мені подобаються. Мені здається, коли роботи в одних кольорах, плюс той самий стиль, то вони легко впізнавані. Як на мене, для художника важливо мати течію, в ній працювати та вдосконалювати її.

Школа №2, м. Стрий.

Що Вас надихає?

Щодо стін – люблю подивитися на локацію. Де стіна знаходиться, який її формат, де її краще видно, яка її оглядовість, що відбувається навколо. Від цього відштовхуюся і придумую, що тут зобразити. А надихає? Життя мене надихає. У процесі, коли працюєш, натхнення само приходить.

Більшівці, мурал на школі.

Ми запитали Юрія, чи важко бути молодим художником у Франківську. На це митець відповів з усмішкою: «Я вже не молодий художник, а чи повноцінний, не знаю».