Острів зелені

Батьківщина європейських міфів, християнських місіонерів та рудоволосих людей.

Країна, яка після восьми століть перебування в тіні та під впливом Великої Британії внаслідок Брекзиту може відгородитися справжнім сухопутним кордоном від свого домінуючого сусіда. Сьогодні на Смарагдовому острові, як називають Ірландію через її пишну рослинність, що через особливості місцевого клімату буяє цілий рік, співіснують дві держави, межа між якими так розмита, що подекуди проходить через житлові будинки.

Різниця для мандрівників полягає хіба в тому, що в грошовому обігу в Ірландії використовують євро, а в Північній Ірландії, яка є частиною Сполученого Королівства, – британські фунти. Якщо вихід Великої Британії з ЄС відбуватиметься без відповідної угоди, яка передбачатиме продовження дії старих митних та прикордонних правил для Північної Ірландії, цей 500-кілометровий відтинок на території острова стане зовнішнім кордоном ЄС, у морських та повітряних портах Ірландії з’явиться прикордонний контроль.

Відновлення кордону може бути проблемним не тільки тому, що він проходить житловими кварталами. Уряди обох сусідніх країн побоюються, що його поява може призвести до нового витка ще не забутого конфлікту, який завершився двадцять років тому.

До 1998 року між двома Ірландіями уже існував суворий прикордонний контроль, для проходження якого доводилося годинами простоювати в чергах. Його поява була зумовлена протистоянням у Північній Ірландії між уніоністами (прихильниками союзу з Великою Британією) та республіканцями (борцями за незалежну та об’єднану Ірландію), яке тривало майже 30 років. За ці роки загинуло понад 3,5 тисячі та було поранено понад 47 тисяч осіб – солдатів, поліцейських, мирних громадян і бойовиків з обох сторін.

Найкривавіші події розпочалися в серпні 1969 року битвою за Богсайд у північно-ірландському місті Лондондеррі (ірландці кажуть просто – Деррі. – Авт.), яке згодом стало епіцентром найжорстокіших протистоянь між ірландськими республіканцями і британськими солдатами. Саме тут у 1972 році відбулися події Кривавої неділі – найбільшої за кількістю жертв битви Смутного часу, під час якої загинуло 14 людей, зокрема семеро підлітків. Розслідування цієї трагедії досі не завершилося.

Корені цього протистояння сягають часів проголошення незалежності Ірландії. Від 1169 року на острові тривала британська експансія, і лише на початку ХХ століття ірландці добилися створення незалежної держави. За самостійність Ірландії боролися як політичними методами через вибраних послів до парламенту, так і збройним шляхом. Упродовж 1919-21 років тривала ірландсько-британська війна. Саме з цього моменту розпочинається історія Ірландської Республіканської Армії (ІРА) – головної протиборчої сили британському домінуванню.

Євросоюз свого часу відіграв важливу роль у примиренні Ірландії та Великої Британії. Але зараз питання Євросоюзу знову додає напруги у взаєминах

«Ірландсько-англійське протистояння характеризується не так національними, як релігійними ознаками. Більшість ірландців – католики, лише у північних графствах, так званому Ольстері, переважають протестанти, які належать до англіканської церкви», – розповів «МІСТУ» іванофранківець, історик Тарас Ткачук, якому довелося побувати на Смарагдовому острові.

Протестантське населення з’явилося в Ірландії ще на початку ХVІІ століття внаслідок колонізаторської політики тодішнього короля Англії та Шотландії Якова I. У графствах Ольстеру на півночі країни земельні ділянки безкоштовно віддавали протестантам, які вільно говорили англійською. Більшість новоспечених землевласників прибували з Англії та Шотландії. Вони наймали працівників, які теж говорили англійською і були протестантами.

У 1922 році, коли Республіка Ірландія проголосила незалежність від Великої Британії, північні території, де кілька сотень років тому з’явилися плантації колонізаторів, відмовились увійти до складу нової незалежної країни та залишилися під владою Британії. Так і з’явилися дві Ірландії – незалежна республіка та Північна Ірландія у складі Сполученого Королівства.

Конфлікт в Ольстері було завершено у 1998 році після укладення Белфастської угоди між ІРА та уніоністами. Але британські військові покинули Північну Ірландію лише у 2007 році. Дотепер на вулицях Белфаста, столиці Північної Ірландії, трапляється багато згадок про події того протистояння: тут досі височіють стіни, які розділяли протестантські та католицькі райони міста, а на муралах зображені озброєні бойовики ІРА та інших республіканських організацій, які наводили жах на місцевих мешканців.

Ще одна пам’ятка – Міст Миру, який з’єднує дві частини міста Деррі, які раніше були поділені між уніоністами та республіканцями. Його спорудили у 2011 році на кошти Європейського Союзу. Євросоюз свого часу відіграв важливу роль у примиренні Ірландії та Великої Британії. Але зараз питання Євросоюзу знову додає напруги у взаєминах.

Ірландська прихильність до католицизму така велика, що до 1972 року одна зі статей конституції декларувала католицьку церкву як гаранта віри. Релігійний вплив на суспільне життя тут настільки вагомий, що до 1995 року в Ірландії були заборонені не тільки аборти (вони під забороною дотепер), а навіть розлучення подружніх пар.

Мабуть, свою набожність ірландці успадкували від перших християнських місіонерів, які уже в V столітті нової ери розносили із Зеленого острова благу вість про Христа серед племен, які населяли тогочасну Європу.

«Однією з найбільших заслуг Ірландії можна назвати поширення християнства на європейському континенті. Вони проповідували у галлів, франків та серед інших германських народів, є свідчення, що ірландські місіонери бували й на слов’янських землях і навіть доходили до Києва», – зауважив історик Тарас Ткачук.

У самій Ірландії християнство набуло поширення у V столітті нової ери. На той час тутешні землі були поділені на п’ять королівств, суспільство було становим та ієрархічним, на вищих щаблях стояли королі та вожді кланів, окремими станами були жерці-друїди, воїни та співці-філіди.

Ірландські землі – один з небагатьох кутків Західної Європи, куди не сягало римське володарювання. Однак святий Патрик – християнський покровитель Ірландії та ірландців – був сином саме римського аристократа, який жив у Шотландії. Юнаком він потрапив у полон до ірландських піратів і був проданий у рабство до галльських друїдів, де пережив хрещення Святим Духом. Після цього почалася його християнська місія в Ірландії, яка призвела до того, що саме цей острів став одним з головних центрів поширення християнства та церковної освіти в Європі.

Вважається, що саме святий Патрик приніс писемність в Ірландію, а також вигнав з острова всіх змій. В Ірландії справді зовсім не трапляються ці плазуни. Вчені пояснюють цей факт тим, що в період їх поширення Ірландія вже була островом. Популярною є легенда, як святий Патрик пояснював язичникам догмат про Трійцю на прикладі ще одного національного символу – листка конюшини (Бог єдиний в трьох особах так, як три листки, що ростуть від одного стебла). За твердість своєї віри Патрик нібито отримав обітницю, що Ірландія піде під воду за 7 років до кінця світу, щоб уникнути горя і страждань, а святий сам буде судити ірландців у день Страшного суду.

День святого Патрика є державним святом в Ірландії, Північній Ірландії, на острові Монтсеррат і в канадській провінції Ньюфаундленд і Лабрадор. Свято також широко відзначає ірландська діаспора в усьому світі. У день вшанування святого (17 березня) заведено прикрашати одяг трилисником конюшини та ходити одне до одного в гості. За традицією, ірландці цього дня розповідають страшні історії, але обов’язково зі щасливим кінцем та п’ють віскі. До речі, за переказами, цей напій вигадав сам святий Патрик чи принаймні монахи із заснованого ним монастиря.

Сьогодні поза межами Ірландії головним напоєм Дня святого Патрика є пиво – другий за популярністю ірландський напій. До речі, культура пабів походить саме з цієї острівної країни. А щорічне споживання тут цього напою на душу населення становить понад 130 літрів. За цим показником Ірландія поступається лише Чехії.

Вважається, що саме святий Патрик вигнав з острова всіх змій. В Ірландії справді зовсім не трапляються ці плазуни. Вчені пояснюють цей факт тим, що в період їх поширення Ірландія вже була островом

Дивно, але попри свою очевидну релігійність саме Ірландія є батьківщиною свята, яке сприймають з упередженням у цілому християнському світі, – Геловіна. Його гарбузяні традиції походять від прадавніх язичницьких вірувань, зокрема свята Сайман, яке відзначали ще племена кельтів.

Відгомін давніх кельтських часів, до речі, досі зберігся в переказах, які згодом стали основою для багатьох європейських легенд. Скажімо, оповідь про пошуки святого Грааля має давнє ірландське коріння.

«Кельтське населення Ірландії було творцем багатьох міфів та легенд, причому ці перекази часто були відображенням кількох хвиль заселення острова, насамперед кельтами – носіями більш високорозвиненої культури залізної доби. З персонажами міфів пов’язують виникнення певних гір та річок на острові. Взагалі давнє населення Ірландії одухотворювало довколишню природу, тож кожен горб тут має свою легенду», – розповідав «МІСТУ» Тарас Ткачук.

Був час, коли науковці сумнівалися у достовірності давньоірландських історичних переказів, але археологи згодом підтвердили існування легендарного міста Тари та багатьох подій, згаданих у давніх міфах. Окрім того, на території острова збереглися пам’ятки давньої культури, традиція якої не була успадкована наступними мешканцями Ірландії і тому досі залишається нерозгаданою. У 5000-3000 роках до нової ери загадкові землеробсько-скотарські племена будували велетенські поховальні кургани, серед яких найвідомішими є   Ньюгренж, Даут, Наут та комплекси в долині річки Бойн, а також встановлювали мегалітичні споруди – менгіри, дольмени, кромлехи. Їхнє призначення до кінця не зрозуміле: можливо, це були ритуальні об’єкти, які водночас відігравали роль кам’яних календарів та давніх астрономічних обсерваторій. Принаймні споруда в Ньюгренжі розташована таким чином, щоб у день весняного сонцестояння перший промінь сонця проходив у відповідну щілину між каменями та падав на головне поховання цього давнього храму.

Ірландці вирізняються своєю самобутністю та дбайливим ставленням до давнини і традицій. При цьому не акцентують на рідній мові, яка має кельтське походження і не надто вживана у країні. Вони частіше розмовляють англійською, яка має статус офіційної так само, як ірландська. Щоправда, акцент в ірландців дуже своєрідний, зазвичай вони вимовляють слова не так, як годиться, а за принципом «як написано, так і вимовляємо».

Однак ірландський школяр, який не прийде в День святого Патрика до школи в зеленому одязі, може зазнати жорсткого булінгу від однокласників. До дотримання народних звичаїв і традицій ірландці ставляться дуже ревно. У цій країні досі проводять турніри зі спортивних командних ігор, якими розважалися ще кельти. Скажімо, лише в Ірландії грають у герлінг – гру, яка нагадує хокей на траві.

«Мені довелося побувати у Дубліні на матчі столичної команди із командою з другого за величиною міста Корк. Це було гарне видовище з великою кількістю вболівальників, які йшли на стадіон колонами, як на параді. А найбільше вразило, як організовано після матчу всі роз’їхалися – до стадіону один за одним під’їжджали автобуси, які за кілька хвилин розвезли вболівальників», – пригадував Тарас Ткачук.

Ірландський школяр, який не прийде в День святого Патрика до школи в зеленому одязі, може зазнати жорсткого булінгу від однокласників

Проте громадський транспорт не вважається сильною стороною інфраструктури в Ірландії. Він курсує лише у великих містах, а ірландці переважно послуговуються власним транспортом. Саме тому мешканці країни майже не користуються парасолями – вони завжди мають можливість сховатися у своєму авто.

А погода в Ірландії змінюється кожні пів години, упродовж дня тут можна чекати і сонця, і зливи. Навіть чіткий поділ на пори року в країні простежити складно. Клімат тут вологий, а тепла течія в океані не дозволяє надто охолоджуватися вітрам. Це пояснює своєрідність тутешніх ландшафтів вічнозеленого острова.

Одним з найбільш мальовничих місць на острові називають мис Могер – крайню західну точку Євросоюзу. Скелі заввишки 200 метрів, об які розбиваються хвилі Атлантичного океану, приваблюють сюди кінематографістів для зйомок фентезійних фільмів, а також самогубців.

До речі, в Ірландії рівень суїцидів – один із найвищих у Європі. Психологи пояснюють це  особливостями клімату: невелика кількість сонячних днів на острові зумовлює схильність до депресій. З цієї ж причини в Ірландії проживає більше рудоволосих людей, ніж в будь-якій іншій країні світу – близько 9% населення. Генетики з’ясували, що рудий колір волосся – реакція на брак сонячного світла. До того ж приблизно 50% населення Ірландії, хоча і мають світле або темне волосся, є носіями «рудого гена».

Довідка

Ірландія була другою країною в Євросоюзі, яка відмовилася від національної валюти і слідом за Нідерландами у лютому 2002 року повністю перейшла на євро. Як правило, банки в Ірландії відчинені з 9:30 до 16:30, з понеділка до п’ятниці, а у четвер працюють до 17:00. Деякі банки можуть працювати в суботу вранці. Банкомати (ATM) розташовані поруч з більшістю банків, а також у містах і селах та приймають більшість кредитних і дебетних карт.

В Ірландії стягується плата за проїзд деякими ділянками автомобільних доріг, мостами і тунелями. Відмова від оплати дорожніх зборів вважається злочином. Штраф – до € 1,270.

На більшості платних доріг оплату можна здійснити на автоматичних смугах (при наявності точної суми монетами або платіжною карткою) та на смугах, що обслуговуються оператором. Вартість проїзду для легкового автомобіля коливається від € 1,4 до 2,9. Найдорожче пересування на кільцевій дорозі довкола столиці країни Дубліна. Детальніше про особливості користування платними автомагістралями в Ірландії на сайті – https://autotraveler.ru/ireland.

Автор: Богдан Скаврон

Стаття опублікована в журналі МІСТО № 29

*Передрук матеріалу дозволяється тільки за погодженням з редакцією.