«Хто винен? Араби?»

Ще не так давно арабів в Івано-Франківську було близько тисячі, нині ж до сотні. А тих, котрі залишилися тут жити, взагалі не більш як десяток. Вони мають свою офіційну спільноту, знають, як вирішити будь-який конфлікт, і навіть дають пожертви для місцевих малозабезпечених.

Як і у вас

«У нас в Сирії теж зараз війна, – замислено каже голова арабської спільноти на Франківщині 36-річний Фуад Аліві. – Спершу цю війну називали громадянською. Як і у вас. Але там значно жорсткіші звірства відбуваються. Росія і туди запхалася. Сирійський президент убиває свій народ з допомогою російських найманців. У нас із вами спільний ворог».

Фуад Аліві приїхав на Прикарпаття ще 15 років тому. Тоді арабів у місті можна було перелічити на пальцях. Нерідко місцеві люди на вулиці просили сфотографуватися разом. Відтоді кількість арабів почала стрімко рости. Уже в 2006-му в Франківську їх налічувалося близько тисячі. Однак тих, що лишилися жити в області, нині не більш як десяток. Та й узагалі, останнім часом араби сюди майже не приїжджають, зараз їх не більш як сотня, все тому, що дипломи місцевих ВНЗ віднедавна перестали визнавати в арабських країнах. Чому? «Думаю, це все якісь політичні ігри», – посміхається Фуад Аліві.

Його маму вбили в сирійській війні. У той день Фуад якраз приїхав у гості, аби нарешті зустрітися з рідними. Він так і не встиг побачитися з мамою. Сестра переїхала до брата в Ліван, там спокійніше.

Фуад має українське громадянство, добре розмовляє українською, одружений з франківкою, мають трьох дітей. Дружина не приймала мусульманство, дітей охрестили. «Діти виростуть і самі оберуть собі релігію, – каже іноземець. – У Корані пише, що не треба нікого примушувати прийняти іслам».

Араб, хоч і вивчився на лікаря, але займається бізнесом – відкрив кілька кафе. Ще до війни в Сирії возив звідти товари і тут перепродував. Каже, що має хист до підприємництва, це в них у родині сімейне. Дружина не раз їздила на батьківщину Фуада. Зовсім не боялася, навпаки – дуже сподобалося там.

Фуад має українське громадянство, добре розмовляє українською, одружений з франківкою, мають трьох дітей. Дружина не приймала мусульманство, дітей охрестили

Не звертати уваги

Під час розмови з журналісткою Фуадів телефон розривається від дзвінків. Не витримує – відповідає. Виявляється, в обласну лікарню госпіталізували молодого єгиптянина, він недавно приїхав до Франківська. У хлопчини діагностували пухлину мозку. Кажуть, що, певно, не виживе. Звісно, одразу телефонують до голови спілки. Учасники общини в таких випадках обов’язково гуртуються і допомагають, чим можуть.

Арабську спільноту у Франківську офіційно зареєстрували у 2016 році. Консули арабських країн в Україні поклопоталося про такий крок, бо сказали, що так їм буде зручніше вирішувати всі необхідні питання. Оскільки Фуад – один із найстарших арабів у місті, його обрали керівником спільноти.

Найчастіше звертаються через певні конфліктні ситуації, наприклад, хтось когось побив чи адміністративні проблеми. «Буває, що п’яні місцеві жителі не гребують відлупцювати арабів, – розповідає голова спілки. – Потерпілі одразу до мене звертаються, аби, приміром, помогти написати заяву в поліцію. Хоча часом і самі араби винні у сутичках. Але це більше стосується щойно прибулих. Хоча таким ми на самих початках кажемо, щоб гучно не слухали музику, не вешталися пізно увечері чи вночі, не спілкуватися з неповнолітніми дівчатами, якщо хтось ображає на вулиці – не звертали уваги. Однак саме останнього застереження їм буває найважче дотриматися, бо арабські хлопці – гарячі, дуже запальні, звикли відстоювати власну гідність».

До речі, арабам з різних країн буває досить важко порозумітися через абсолютно інші діалекти. До прикладу, ті, хто з Сирії, Палестини, Йорданії, Іраку мають свої традиції. Тоді, як араби з Кувейту, Ємену, Саудівської Аравії – зовсім інші.

Араби, що залишилися в Франківську, здебільшого одружилися з місцевими жінками, мають тут власну справу. До речі, чимало арабів, які приїхали сюди вчитися в медуніверситеті, по закінченню жодного дня так і не працювали лікарями, натомість подалися у бізнес. Після випуску треба ще два роки вчитися в інтернатурі – не всі мають таку можливість, треба за щось жити.

Помолитися араби збираються раз на тиждень у мечеті, що на вулиці Чорновола. Щоправда, жінкам туди – зась, бо це чоловіча мечеть. Фуад пояснює це тим, що у Франківську дуже мало мусульманок. До речі, до мечеті ходять не лише араби, але й узбеки, азербайджанці. Загалом збирається десь чотири десятки людей.

Арабська громада здебільшого гуртується лише на релігійні свята. Наприклад, нещодавно відзначали Курбан-байрам. У цей період ріжуть баранів і частують цим м’ясом бідних. «Барана треба поділити на три частини: собі, рідним і потребуючим, – пояснює Фуад. – Ми з дружиною постійно даємо одній і тій самій малозабезпеченій сім’ї. Вони українці, християни, але більше я нічого не можу розповісти, бо згідно з нашою релігією про свої пожертви треба мовчати».

У кожній нації є добрі і погані

29-річний Абдулла Абу Румман з Йорданії називає Франківськ своїм другим рідним містом. Ось тільки вихідних днів тут надто багато, іноземець не звик до такого. Зараз вчиться в клінічній ординатурі, незабаром стане ортопедом. А тим часом разом з дружиною-франківкою працює у торгівлі. Планує залишатися в Франківську. Хоча в Йорданії лікарі отримують значно вищі зарплати, однак і життя в рази дорожче.

Його кохана стала мусульманкою – багато читала про цю релігію і сама зробила такий вибір. «Вона вільна людина», – усміхається араб.

Помолитися араби збираються раз на тиждень у мечеті, що на вулиці Чорновола. Щоправда, жінкам туди – зась, бо це чоловіча мечеть

Основи української Абдулла вивчив за чотири місяці, каже, що ця мова дуже м’яка. Коли тільки приїхав сюди, брат найперше порадив, аби не гуляв після 18.00. І Абдулла так і робив аж протягом двох років поспіль. Поки цілковито не освоївся, з’явилися українські друзі.

Агресивні прояви до арабів з боку франківців почали виникати з появою в місті багатьох інших національностей – індійців, африканців… «Тепер, коли стається якийсь інцидент за участю іноземців, місцеві одразу не особливо розбираються, – каже Фуад. – Хто винен? Араби! Особливо бурхлива реакція в соцмережах. Звісно, буває, що й справді араби натворять чудес, але далеко не завжди, і зазвичай це молоді хлопці. Вони ще не знають місцевої культури, порядків». З такими молодиками Фуад та інші араби-старожили проводять профілактично-роз’яснювальну розмову.

Коли стається якийсь інцидент за участю іноземців, місцеві одразу не особливо розбираються. Хто винен? Араби!

«Про арабів полюбляють вигадувати різні страшні історії, особливо щодо стосунків з дівчатами, – усміхається Фуад. – Але насправді таких випадків дійсно дуже мало трапляється. Швидше це винятки». «У кожній нації є добрі і погані люди», – додає Абдулла.

Фуаду подобається у Франківську. Коли сестра приїжджала в гості, то її дуже вразили хатини в Карпатах, казала, що такі ж, як у мультиках колись бачила. Знайомі араби, котрі живуть у Західній Європі, розповідали, що там люди схожі на роботів, взагалі без емоцій. А тут, на Прикарпатті, зовсім інша справа. «Тутешні – душевні, веселі, – усміхається араб. – А весілля які цікаві – так, само, як і в Сирії, є обряд викупу нареченої. Столи ломляться від наїдків. Словом, почуваюсь, як удома».

Автор: Наталя Мостова 

Стаття опублікована в журналі МІСТО № 29

*Передрук матеріалу дозволяється тільки за погодженням з редакцією.