Перший в Україні: чернівчанин розповів, як захворів на коронавірус

Перший в Україні інфікований коронавірусом пацієнт, якого нещодавно виписали з лікарні, розповів про те, як заразився COVID-19.

Зараз Олександр з Чернівців разом із дружиною перебуває на домашньому карантині: через тиждень чоловік має здати ще один аналіз, аби підтвердити, що справді одужав від коронавірусної інфекції. Про це повідомляє ВВС News Україна.

Чернівчанин захворів після своєї подорожі до Італії. Розповідає, поїздку з дружиною планували самостійно, задовго до того, як в країні спалахнула інфекція. 21 лютого подружжя полетіло з румунської Сучави до Бергамо. Звідти поїхали до Комо та Мілану, пише “ТСН“.

“Те, що насувається біда, ми зрозуміли десь за два дні. Тоді, 23 лютого, в одному містечку (не пам’ятаю точно назву) захворіли 16 осіб. Люди почали панікувати. Всі ЗМІ підхопили цей матеріал і почали розповсюджувати, – розповідає Олександр. – Ми намагалися уникати скупчень людей, просто гуляли самі, удвох. Так ми і провели весь відпочинок. Знаєте, в Мілані відчувались такі панічні настрої, бо там багато туристів. Відчувалося, що люди вже занепокоєні. Та коли ми повернулись в останній день в Бергамо – нас зустрів абсолютний тотальний пофігізм”.

Чоловік підозрює, що заразитися міг вже в аеропорту Сучави.

“Після прильоту нас очікував вже попереджений персонал. Вони знали, що з небезпечної зони прилітають. Та, тим не менше, там не було все готово. Люди просто заходять в цей термінал. Не знаю, чи хтось там був. І ми, всі пасажири літака, а це більше 100 людей, десь 20 хвилин один біля одного чекали, доки підготують прилади для вимірювання температури і бланки для заповнення”, – додає чернівчанин.

Подружжю перевірили температуру, все було в межах норми. Далі вони сіли у своє авто, припарковане біля аеропорту, і вирушили до кордону. Там ще раз двічі перевірили температуру: і знову норма.

“Ми їдемо додому, відпочиваємо, лягаємо спати. 27 число. Цього дня в мого батька та ще хорошої подруги був День народження. Ми тому і планували свою подорож так, щоб можна було повернутися до цього дня. Однак, ні до батька, ні до подруги в гості ми не пішли. Зрозумійте, в нас не було симптомів. Хіба ще залишалася втома. Та залишалося психологічне відчуття того, що ми приїхали з небезпечної зони”, – продовжує Олександр і зауважує, що разом з дружиною вирішив кілька днів побути вдома, а не йти на роботу.

Каже, 28 лютого у нього піднялася температура:

“Спершу відчув слабкість. Поміряв температуру – 37,1. В обід – 37,4. Слабкість залишалася. Я подумав, що це акліматизація. Під вечір ситуація погіршилася – температура піднялася до 37,9. Спробував випити парацетамол. Вже прийшло розуміння, що якась небезпека є”.

29 лютого, коли температура ще зросла, Олександр подзвонив сімейному лікарю, попередив, що був у Італії, а тоді подзвонив на спецлінію “103”. За півгодини приїхала “швидка”. Медики у спецодязі шпиталізували чоловіка до інфекційного відділення.

“Третього березня у мене День народження. Я цей день ніколи не забуду. Дуже дивний. І дивний він видався різноманітними емоціями. Від дуже яскравих і приємних до дуже негативних. Цього дня прийшли результати аналізів із Києва, – розповідає Олександр. – Я знав, що щось почнеться, але що саме – не уявляв. Не було страшно. Лише нерозуміння. Нерозуміння того, що взагалі відбувається. Страшно, що я один із тих, кому не пощастило. Чомусь я перший”.

Чернівчанин додає, хотів, аби його шпиталізували разом із дружиною. Лікарі відмовилися, оскільки у жінки не було симптомів захворювання, проте пообіцяли взяти аналіз. Коли приїхали – під будинком, де залишилася дружина, вже протестували сусіди.

“Люди дуже перелякалися. Тому що майже всі, хто був, були впевнені, що вона також є носієм збудника. І вони дуже переживали за свою безпеку. З однієї сторони, я їх розумію. Емоції людей на той момент. Коли ви розумієте, що небезпека не десь в Китаї або в Італії, а тут, біля ваших дверей. Інстинктивно, ви хочете цю небезпеку знищити. Я це розумію. Тому зла на людей я не тримаю, – каже Олександр. – З моєї сторони це виглядає так: є компетентні люди, які мали б пояснити, як діяти в тій чи іншій ситуації. Ці компетентні люди в той момент там були. Вони пояснювали: доки в людини немає симптомів, доти її не можна вважати хворою”.

Та все ж, через протести, жінку шпиталізували без симптомів.

Чернівчанин додає, у медзакладі його лікували симптоматично. Під час перебування на ізоляції чоловік слідкував за новинами. Каже, попри звіти про готовність лікарень, спостерігав іншу ситуацію.

“29 лютого, коли мене госпіталізували, то в мене була просто температура і першіння в горлі. Коли в мене вже був результат мого тесту, 3 березня, в мене була пневмонія. Мій стан погіршився, – ділиться чоловік. – Я спав у куртці. Я думав, що це тимчасово. Я не уявляв, що в таких умовах можна довгий час провести. Я казав лікарям: “Давайте щось робити!” Мені відповіли: “Попросіть, щоб хтось приніс вам обігрівач”. А я дивлюся – в боксі самому тільки дві розетки, куди можна включити цей обігрівач, і вони поплавлені. Наступного дня викликали електрика. Він щось покрутив і сказав, що все безпечно. За власні кошти мені батько купив не потужний, на 800 Ват, обігрівач”.

Але, визнає Олександр, поступово умови його перебування в лікарні покращилися:

“Треба було кричати, треба було говорити, треба було постійно пресувати – і ці питання поступово вирішувалися. Люди з розумінням підходили, за що я дуже вдячний. Але, насправді, із самого початку там нічого не було готово для прийому”.

Найбільше, каже чернівчанин, переживав за батька:

“От приїжджаю я перший. Перший на всю Україну. І тиждень – це єдиний випадок. Тоді батько приходив, передавав через когось мені їжу. Я більш-менш був спокійний, що йому нічого не загрожує. Хоча загроза поруч. Коли вже більше людей було госпіталізовано, я зрозумів, що загроза більша. Та в мене батько такий, що з ним важко сперечатися. До останнього дня моєї госпіталізації він був поруч. Приносив мені їжу, ліки купував”.

В інфекційному відділенні Олександр перебував 20 днів:

“З них два тижні, дійсно, в стані хвороби. Тобто, медикаментозне лікування повноцінне: системи, уколи, антибіотики. А останній тиждень, коли організм почав боротися, тоді ставало легше. Тоді вже просто чекав на виписку”.

Чоловік розповідає, чимало ліків довелося купувати самостійно:

“70% всіх медикаментів ми купували за власні кошти. Ситуація покращилася десь через тиждень мого перебування. Поступово ліками забезпечувала клініка. Пізніше ми просто купували якісь дрібниці. Коли мене виписували, я бачив сльози радості на їхніх очах. Бо, попри все, вони гідно виконували свою роботу”.

Олександр зізнається, що найбільше мріяв про душ, можливості помитися у лікарні не було:

“Це дійсно і психологічна, і фізіологічна проблема. Я просив, і максимум, що мені змогли організувати, це відро гарячої води і тазик. Трішки можна помитися, але все одно ви не помиєтеся так, як треба. Та я розумів, що цю проблему не вирішити по-іншому в таких умовах”.

Зараз Олександр вже вдома. Каже, відколи виписався, зустрів лише одну сусідку, яка вибачилася за участь у протесті за шпиталізацію його дружини.

“Мені було приємно. Та не переді мною треба вибачатися. Основний удар отримала дружина. Дуже неприємно було спостерігати, як її виводять. Як якогось злодія. Просто неприємно. Щоб хтось до нас зайшов – такого не було. Можливо, люди побоюються. Думають, що ми можемо небезпеку складати для них. Хто нас дійсно підтримує, це родичі і друзі”.

Чернівчанин додає:

“Бути першим – завжди страшно. Але я радий, що вже все позаду”.