Гендиректор Яремчанської лікарні розповів, як захворів на COVID-19

Лікар-травматолог Олександр Соколюк на собі та своїй сім’ї відчув небезпеку коронавірусної інфекції. Як генеральний директор комунального некомерційного підприємства «Яремчанська центральна міська лікарня» та як хворий на COVID-19 погодився розповісти про свій нинішній стан, пережиті відчуття, а також про реальний стан нинішньої медицини та її готовність до боротьби зі страшною недугою, пише газета “Голос України“.

На знімку: гендиректор Яремчанської лікарні Олександр Соколюк: все буде добре!

Ситуація лякає

Із 984 офіційно підтверджених випадків коронавірусної хвороби на Івано-Франківщині майже чверть зареєстровано серед працівників системи охорони здоров’я. Три медпрацівники, на жаль, померли.

«Ситуація обурює. На початку карантину Яремчанська лікарня, як і інші медзаклади, централізовано не отримала засобів індивідуального захисту. Завдяки особистим знайомствам, волонтерам, благодійникам, Яремчанській міській та сільським радам вдалося екіпірувати наших медиків від голови до п’яток: протичумні комбінезони, бахіли, медичні маски, респіратори. Ми отримали так навіть медикаменти, які добре впливають на перебіг лікування COVID-19. Представники влади, розуміючи ситуацію, долучалися до задоволення потреб лікарні самостійно: народний депутат Зіновій Андрійович придбав власним коштом одноразові халати хорошої якості, які не рвалися навіть після 24 годин роботи. Хоча держава обіцяє надавати все це безплатно, а нема!

Пацієнти не мають коштів на лікування, але держава не вирішує ці питання: проблема залишається на плечах хворого, а ще — медиків та адміністратора лікарні. З власного досвіду стверджую, що якби не особисті зв’язки, то придбати щось для лікарні на початку карантину було б дуже важко: деззасоби, шапочки, окуляри, щитки ми одразу роздавали медикам, щоб вберегти їх хоч якось», — оповідає Олександр Соколюк.

Лікар наголошує, що кваліфіковані медики звільняються з роботи, бо нарешті почали себе цінувати й любити. І хто що б не говорив про клятву Гіппократа, передусім треба створити безпечні умови праці медикам, нормальну оплату роботи з додатковими ризиками, і лише тоді можна чогось вимагати чи дорікати їм. Як адміністратор має втримати молодих спеціалістів — неврологів, хірургів — на зарплаті 4,5 тисячі гривень? Аванс за квітень (при такій ситуації) — півтори тисячі гривень — це просто насмішка! Тим часом медичні функціонери в МОЗ отримують захмарні зарплати.

«У нашій лікарні звільняються лаборанти, медики поліклініки, інфекційного й терапевтичного відділень. Найбільше обурює те, що держава просто зневажливо ставиться до медицини, тож має катастрофічний шанс втратити галузь. Дійде до того, що молодь до 35-річного віку, та й ті, кому до 50, просто залишать галузь, виїдуть за кордон. У медзакладах залишаться пенсіонери», — акцентує увагу Олександр Соколюк.

Крик душі

Ситуація напружена і в соціальному плані. Не всі розуміють важкість роботи, а позиція суспільства, що кожен медик — рознощик інфекції, гнітить найбільше. З таким ставленням справді можна дочекатися того моменту, коли не буде кому нам надавати допомогу.

«У лікарні питаєш пацієнта, чи мав контакт із прибулими з-за кордону чи сам щойно повернувся. 90% приховує цю інформацію. Та зізнайся: тиждень тому бачився з тією ось людиною чи сам щойно приїхав. Ніхто ж не поставить до стінки! Але тоді медик був би поінформований, пройшов би додаткову дезінфекцію.

Лякає й інше. Коронавірус виявили в мене та дружини-лікаря. Нашої 10-річної донечки цураються на вулиці, бо її батьки — медики. Як пояснити це дівчинці? Дитина не виходить із хати, бо ніхто не хоче з нею гратися. Відомий випадок, коли до будинку санітарки в одній із областей підкинули пляшку із запальною сумішшю. Люди божеволіють, чи що… Опісля вони ж просять допомоги», — розмірковує Олександр Соколюк.

Виникає запитання: для кого працювати і за які гроші? Нема проблем: нехай ті, що обговорюють медиків та не задоволені їхньою роботою, йдуть до екстрасенсів, знахарів, мольфарів.

«Як адміністратор я не можу втримати кваліфікованих працівників. Як представнику влади мені соромно за державу. «Працюйте, бо ви ж медики!». Так, на 4,5 тисячі гривень — як доводиться молодим спеціалістам… Тим часом — чи ви бачили, щоб приватні заклади були переповнені хворими на COVID-19? І там зовсім не мінімальні зарплати. Медреформа стартувала. А куди? Просто крик душі», — продовжує лікар.

Центральна влада кричить про підтримку галузі охорони здоров’я. А чи хтось із медиків середньої ланки, районних чи міських лікарень може дозволити собі зимовий відпочинок за кордоном?

За самодіяльність — кримінал

Проблема медзакладу стає головним болем його керівника. Міська рада, меценати склалися на придбання ШВЛ-апарата для Яремчанської лікарні, депутат облради Микола Палійчук придбав кисневий концентратор. Шиють одноразові бахіли до колін, протичумні костюми. Медики, задіяні в боротьбі з коронавірусом, працюють за вахтовим методом, а місцеві підприємці та волонтери почергово забезпечують їх харчуванням.

Важко було знайти фірму з відповідною ліцензією на встановлення системи киснезабезпечення. Можна, звісно, запросити якихось «ліваків», але опісля світить кримінал, як керівнику однієї із лікарень у Дніпрі. Це ж робота з вибухонебезпечними приладами. Можна кустарним способом. А хто відповідатиме? Розбивайся сам, як рибка об лід. На державному рівні мали б регулювати, які ліцензовані фірми працюють, приміром, у західному регіоні, скласти графіки з обслуговування лікарень. Натомість нині — це теж проблеми керівника медзакладів. Хочеш подати до палат кисень — то бери, вирішуй. Та ще й відомо, що ініціатива карається. Якщо так далі фінансуватимуть галузь, то не втримаємо. І люди… Не кожен може поїхати до обласних закладів, бо всі збідніли. Де регуляторна політика цін на продукти? Лимони що — із золотих дерев родяться?» — не стримує емоцій гендиректор.

«Люблять говорити про патріотизм. Підростають діти. А для якої держави, панове? Як у старому фільмі «Холодне літо 53-го»: хочеться просто пожити і попрацювати. Не треба замків і дорогих машин… Щоб твоя робота була оцінена, а не так, як тепер, коли держава заганяє в кабалу медпрацівників, та ще й принижує тим авансом у півтори тисячі гривень», — каже Олександр Соколюк.

Коли не можеш дихати, а хочеться просто жити

Про можливість зараження коронавірусом Олександр Соколюк дізнався тоді, коли 10 квітня в нього піднялася температура до 38 градусів. На роботу не йшов. Наступного дня — ще вища. Разом із дружиною доправлені до Яремчанської лікарні: своїй медицині довіряють. Комп’ютерний томограф підтвердив двобічну вірусну пневмонію, ПЛР-тести також виявилися позитивними.

«15 квітня я вже реально задихався в сидячому положенні. Кисень подавали через зволожувач. Добре, що не дійшло до підключення ШВЛ. Коли хворієш — то недобрі відчуття. Перед тим, як мене мали перевести до реанімації, говорили з дружиною про найважливіші речі, де документи, ще щось. Сили покидали, 38,5, не можеш дихати. Думки неперспективні. Коронавірусна хвороба дуже відрізняється від звичайного грипу. Витягує всі соки, не можеш кроку ступити. Але Бог милостивий. Дякую всім, хто за нас молився. Величезна роль молитви. Здається, що все втрачено. Й незрозуміло, яким дивом стає легше.

Слава Богу, що діти здорові. Залишали їх удома самих. Виходу нема. Люди, які нас поважають та адекватно сприймають ситуацію, привозили домашні страви та залишали у дворі. Син забирав. Мене з реанімації перевели до терапевтичного відділення. Ще тиждень самоізоляції вдома — і на роботу. Вірю, що все буде добре», — завершує оповідь Олександр Соколюк.

Фото надано Олександром Соколюком.