Коли помилка лікаря коштує життя

Лікарі – це люди, на яких покладають, так би мовити, останні надії. Медичний працівник може допомогти, порадити, вилікувати як фізичні, так і душевні рани, врятувати життя. Але не кожна рана може загоїтися, не кожну хворобу можливо вилікувати, не кожна операція закінчується успішно.

Все більше пліток точиться навколо медичних працівників, все більше скарг реєструють на лікарів, все більше кримінальних справ порушують проти них. Халатність чи помилку лікаря, на відміну від працівників інших галузей, довести важко. Чи пам’ятає хтось про випадок на Прикарпатті, коли лікарська вина була доведена, а винні отримали сповна?

«МІСТО» розповідає історії трьох людей, які втратили найрідніших – маму, дружину, доньку – через ймовірну халатність медперсоналу.

Могла ще трішки пожити

Літо, 2016 рік. Переддень святкування Дня медика якраз збігся зі святом Пресвятої Трійці. Давидова Ніна Петрівна 18 червня викликала швидку медичну допомогу для матері, в якої сильний біль у нозі. Працівники «швидкої», оглянувши хвору, одразу сказали, що то тромбоз. Пацієнтку забрали в міську клінічну лікарню, що на Матейка, в медичний заклад занесли на ношах, оскільки жінка пересуватися самостійно не могла.

У лікарні черговий оглянув ногу і підтвердив, що то тромбоз, але для точного діагнозу, звісно, потрібна була консультація хірурга. Черговий хірургічного відділення Галюк Володимир Михайлович оглянув ногу, направив на УЗД. За даними ультразвукової діагностики повідомив, що ознак тромбозу немає.

Викликали ще травматолога, той оглянув і помацав ногу. «Голочкою так поколов-поколов до коліна, а там мама ойкнула», – згадує Ніна Петрівна. З травматологом дійшли висновку, що нога справді не чутлива, поторкав рукою – прохолодна.

Натомість хірург стверджував, що ознак тромбозу немає – то артроз. Хтось із лікарів, згадує пані Ніна, сказав: якщо лікар-хірург бере на себе відповідальність, хай засвідчить це письмово. Так і зробив, а всі, хто оглядав хвору перед тим (і казав, що то тромбоз), промовчали – вирішили, що помилилися.

Лікар призначив знеболювальні препарати і сказав у вівторок, 21 червня, звернутися до дільничного лікаря, щоб той призначив лікування. «Що, я їй дам нові ноги?» – згадує жінка слова хірурга Галюка.

Жінки поїхали додому. Вночі, близько 2-ї години вже наступної доби, маму Ніни Петрівни знову дуже почала боліти нога. «Коли тільки настає відмирання, нерви ще реагують, тому в мами почалися сильні болі», – пояснює жінка. Вони знову викликали «швидку», виклик, до речі, ніде не зафіксований. Медики швидкої допомоги знову вкололи знеболювальне, що і порадили робити Ніні Петрівні, якщо і далі в матері болітиме нога.

Так Анастасія Генріхівна терпіла біль, який весь час давав про себе знати, аж до вівторка. Понеділок був вихідним, у вівторок викликали лікаря з п’ятої поліклініки (мама там перебувала на обліку). Після планового щоденного прийому прибув лікар, викликав хірурга, оглянули хвору ногу і одразу сказали: «Тут тільки ампутувати!»

У лікарні на Мазепи лікар приймального відділення Пиптюк спитав: «Чому ж ви в суботу не привезли маму?» Пані Ніна розповіла, що привозила, показала результати обстеження, також пред’явила доклінічний протокол, у якому є вся інформація про виклики «швидкої» і прізвища всіх, хто приймав того дня (в суботу). Побачивши в документах і довідках прізвище Галюк, черговий хірург одразу замішався. «Ну якщо Галюк написав…» – згадує пані Ніна реакцію лікаря.

У результаті жінці повідомили, що залишається тільки ампутувати ногу, але і жодних гарантій не давали. Зробили операцію. До 4 липня пані Анастасія пролежала в лікарні. Після виписки, 6 липня, приїхали на перев’язку, а в жінки некроз (передчасна загибель і руйнування клітини в живому організмі під дією факторів, найчастіше критичного ушкодження). Пані Ніна також згадує, що на момент виписки навіть не зрослися шви, рана була досі відкритою.

«Приписали ще антисептик, щоб обтирати рани. Після перев’язки поїхали додому, а наступної ночі, близько 3-ї години, мама прокинулась, покликала мене… і її не стало», – з важким серцем розповідає Ніна Петрівна.

Героїня згадує, як перед операцією прийшла в лікарню до горе-хірурга, який поставив неправильний діагноз. На місці тоді його не застала, тож написала записку, в якій залишила свій номер і попросила перетелефонувати.

«Я просто хотіла подивитися йому в очі. Якби він одразу поставив правильний діагноз, все могло би обійтися. А ті, хто розуміли це і промовчали, автоматично стають співучасниками злочину», – акцентує Ніна Петрівна.

Жінка наголошує, що звинувачує лікаря не у смерті матері, а в неналежному виконанні своїх обов’язків. Саме з цієї причини і написала заяву у поліцію. Щоправда, справу порушили аж через рік – одразу було багато клопотів з організацією похорону та потрібен був час, щоб пережити горе…

«У 2017 році відкрили кримінальне провадження, але всі активні дії почалися аж через рік. До того справу закривали і знову поновлювали. Цікаво, що історія хвороби з лікарні зникла і до справи її долучити не змогли», – згадує пані Ніна.

14 червня 2019 року слідча Сова Марія Олексіївна винесла постанову про закриття цієї справи, не сказавши про це пані Ніні. Цікаво, що в липні цього року Ніна Петрівна і слідча Сова спілкувалися телефоном і остання навіть словом не обмовилась про закриття кримінального провадження. Однак повідомила, що на той момент вона була у відпустці, тому зможе продовжити розслідування, коли повернеться до роботи… Найцікавішим в цьому є те, що це був не просто місячний відпочинок, а декретна відпустка.

Про те, що справу вже вкотре закрили, Ніна Петрівна дізналась аж 15 жовтня цього року, але цього разу вирішила вже не оскаржувати.

Подарувала життя, а сама пішла з нього

Осінь, 2019 рік. У неділю, 6 жовтня, в нашому міському пологовому будинку померла 27-річна породілля Наталя Цуцяк. Її чоловік Любомир розповідає, що його кохана завжди була відповідальною, у всьому в неї був порядок.

Перед вагітністю, 20 грудня 2018 року, Наталя пережила операцію видалення кісти на яєчнику у франківському Центрі репродукції людини. Операція пройшла легко, без ускладнень. Тому, коли в січні подружжя дізналося про вагітність, лікарі запевнили їх, що жодних протипоказань немає, можна народжувати. До березня жінка спостерігалася у гінеколога Володимира Воробія, а згодом стала на облік у жіночу консультацію №1, що на Січових Стрільців. Лікар – Уляна Ігорівна Яворська.

«Вагітність проходила дуже легко, не було навіть токсикозу. Всі показники були в нормі впродовж всього спостереження», – розповідає чоловік породіллі Любомир Цуцяк. До речі, він намагався вмовити дружину на кесареве – боявся природних пологів, бо це була перша вагітність. Лікарі ж наполягали на тому, що вагітність протікає легко, все буде добре і народжувати слід природним шляхом.

Дату пологів призначили на 23 вересня, з 30-го жінка вже була у стаціонарі, її помістили у відділ патології, оскільки дитина була переношена.

3 жовтня подружжя мало відмічати четверту річницю весілля. До цієї дати дружина дуже хотіла подарувати чоловікові дитину і просила лікарів, щоб того дня її прокесерили. Однак знову відмова.

На вихідні, 5 і 6 жовтня, Наталю відпустили додому, сказали, що в понеділок будуть стимулювати. У суботу ввечері, о 18:20, Наталя помітила, що почали відходити води, чоловіка повідомила про це через 40 хвилин.

Близько 21-ї години прибули до перинатального, оглянули, сказали, що перейми ще слабкі, відкриття лише на 4 пальці, а води тільки починають відходити. Тому вирішили чекати до ранку: якщо не розродиться – будуть стимулювати пологи. Зателефонували і до Яворської – сказала відпочивати, а вранці вона приїде.

Чоловік пробув з коханою до пізньої ночі і навіть міняв пелюшки – на той момент води були чисті. О першій ночі медики все ж вмовили його поїхати додому, о шостій ранку чоловік повернувся до закладу назад. Наталя тоді скаржилась на нудоту.

Вранці відбулася перезмінка, прибула й Уляна Яворська. До того часу суттєвих змін не було, тому о сьомій годині прийняли рішення стимулювати.

«Жартома лікарка-гінеколог сказала, що треба родити до 13-ї години, бо має концерт у дочки. Чи це якось вплинуло на подальші дії, чи то був просто жарт, ми так і не знаємо», – згадує чоловік.

Далі виявилось, що в Наталі гарячка, спочатку було 37.4, потім дійшла до 38. Дали антибіотик, щоб збити температуру. Відкриття і досі було недостатнім для пологів.

Для додаткової стимуляції відправили Наталю розминатися на м’ячик, казали ходити, сідати на крісло… Наталя все робила, як їй веліли лікарі. Намагалися докласти максимум зусиль, щоб медикам було легше прийняти пологи і взагалі, щоб все було добре. «Не хотіла собою обтяжувати лікарів», – наголошує Любомир. Після всіх процедур робили огляд, щоб бачити, як просувається ситуація. Далі було прийнято рішення зробити ще одну спинальну анестезію (одна вже була введена раніше). Після одного з оглядів почали відходити зелені, брудні води, і тоді лікарі зрозуміли, що щось пішло не так. Чоловікові в цей момент сказали вийти з пологової зали, він спочатку не хотів, але все ж був змушений послухати лікарів – стояв біля дверей.

Картина була тяжка і страшна, дружина була вся червона і навіть не відчувала потуг. Чоловік бачив не все, але з-за дверей було чутно слова «вакуум» та «щипці». Каже, навіть не помітив, коли дитину забрали і обрізали пуповину. Тоді прийшов дитячий лікар і забрав немовля в реанімацію. З Наталею, сказали лікарі, буде все добре, тому увага на деякий час переключилась на дитину. Тоді чоловік бігав то в аптеку по ліки, то в дитячу реанімацію. Пізніше піднявся до Наталії і побачив біля неї натовп лікарів. Кожен щось робив – хтось міряв тиск, хтось намагався намацати пульс. На той момент чоловік вирішив, що дружина все ще відходить від наркозу.

«Коли я зайшла до моєї доньки, вона вся була синя і в кисневій масці, руки холодні, очі йшли під лоба і закочувалися. Дитина жалілась, що їй було холодно. Її накрили ковдрами, щоб зігріти, а коли відкрили і провели рукою по животу, цівкою пішла кров. Я зрозуміла, що це недобре, що це внутрішня кровотеча», – розповідає мама породіллі Оксана.

Рідні почали бити на сполох. Зібралась екстрена бригада, яка почала рятувати Наталю. До того моменту ніхто з медперсоналу не подавав сигналу тривоги, керівництво про цю ситуацію теж не інформували. Проте було надто пізно – врятувати молоду матір медикам не вдалося.

«Дуже важко говорити, бо це є моя дитина. Мені просто болить серце, кричить душа, біль, туга і жаль розпирають груди… Але я хочу, щоб всі знали, що моя дитина здорова і обстежена пішла народжувати…» – ридаючи, розповідає пані Оксана.

Рідні загиблої написали заяву в поліцію, і проти працівників перинатального порушили кримінальне провадження за статтею 140 (ч. 1) ККУ за невиконання чи неналежне виконання медичним або фармацевтичним працівником своїх професійних обов’язків внаслідок недбалого чи несумлінного до них ставлення, якщо це спричинило тяжкі наслідки для хворого. Родичі сподіваються знайти винних у тому, що сталося.

Життя тільки починалося

Минув рік з трагедії, яка сталась у сім’ї Кузюків і сколихнула все Прикарпаття – коли чотирирічна дівчинка померла в лікарні від опіків. Тоді батьки звинуватили лікарів у недбальстві. Зараз Юлія Кузюк, мама дитинки, не готова розмовляти з журналістами на цю тему – переповідати те, що сталося, і переживати ті емоції знову надто боляче. Саме тому «МІСТО» вирішило розповісти історію, про яку прочитали у ЗМІ.

Осінь, 2018 рік. Приблизно рік тому одного жовтневого дня чотирирічну Евелінку Кузюк привезли в лікарню зі страшними опіками – вдома дівчинка перевернула на себе каструлю з кип’ятком. Дитина була вдома з бабусею. Евелінка забралась на відкриті дверцята духової шафи, коли на плиті варився бульйон, – і перевернула кип’яток на себе.

Дівчинку одразу забрали на рентген, 30% тіла було обпечено. Після цього госпіталізували в реанімаційне відділення дитячої лікарні, що на Коновальця.

Лікування тривало п’ять днів, трагедія трапилася на шостий. Дитину щодня доглядали медики, за час перебування в лікарні зробили дві перев’язки під наркозом, друга – остання. Батьків у реанімацію не пускали, тож вони залишалися ночувати у своєму авто під вікнами лікарні.

Пізніше медики повідомляли, що дівчинка іде на поправку і її навіть буде переведено до опікового відділення найближчим часом. Це дуже обнадіювало, адже лікар казав, що з усіх опікових маленька Евелінка одужує найшвидше.

Після чергової перев’язки 10 жовтня дитину весь час хилило на сон. На сполох не били, тому що дівчинці ввели додаткове снодійне, щоб замінити катетер. На прохання батьків побути біля їхньої дитини, поки вона не відійде повністю від дії наркозу, медперсонал відмовив, мотивуючи це тим, що не дозволено. В ту ніч батьки залишили медсестрі їжу для донечки і попросили нагодувати її, як тільки прокинеться. Так вони і не дізналися, чи була їхня Евелінка голодна, не встигли. В телефонних розмовах медики казали батькам, що дитина ще спить, вранці повідомили те саме, хоча насправді вона вже відійшла в інший світ.

У смерті доньки батьки звинувачували лікарів і за цим фактом написали заяву в поліцію. На сьогодні відомо, що досудове розслідування триває за ч. 2 ст. 140 Кримінального кодексу України. Ухвалою слідчого судді призначено комісійну судово-медичну експертизу.

Прессекретар поліції Івано-Франківщини Лідія Бойко повідомила нам, що ухвалою слідчого судді виконавцем СМЕ є Комунальний заклад «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи» Дніпропетровської обласної ради».

P.S. Історії, що наведені вище, записані виключно зі слів постраждалих. Ми не намагаємось зараз довести провину лікарів, а лише хочемо, щоб, прочитавши ці історії, медичні працівники задумались, чи ту професію вони обрали.

До теми:

“МІСТУ” також стало цікаво, чи є все ж таки шанси довести провину лікаря в суді. Покопирсавшись інтернет-простором, ми знайшли лічені новини з різних міст України про те, що все-таки можливо посадити медика за халатне ставлення до своїх обов’язків.

Закарпаття, 2017 рік. Суд визнав винним лікаря Хустської лікарні у невиконанні його професійних обов’язків – через халатність медика померла молода породілля, без матері залишилось троє неповнолітніх дітей. Тоді суд ухвалив для обвинуваченого найвищу міру покарання, передбачену відповідною статтею Кримінального кодексу, – позбавлення волі на один рік.

Чернігівська область, 2016 рік. Через халатність лікаря-анестезіолога померла молода породілля, новонароджений прожив півтора місяця. Через три роки таки довели провину лікаря та вироком суду його було засуджено до двох років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади та займатися лікарською діяльністю строком на два роки.

Вінницька область, 2018 рік. Лікар Вінницької міської станції швидкої допомоги недооцінив важкість стану 38-річного чоловіка, який хворів серцево-судинним захворюванням, погано ознайомився з його історією хвороби та встановив неправильний діагноз, що призвело до передчасної смерті пацієнта. У Вінницькому міському суді таки довели провину лікаря та призначили йому покарання у вигляді двох років позбавлення волі.

Донецька область, 2015 рік. У Донецькій області вироком апеляційного суду засуджено лікарів, винних у смерті чотирирічної дитини. Тоді медики не надали необхідної медичної допомоги, що спричинило смерть дитини. Суд призначив покарання у вигляді одного та двох років обмеження волі з позбавленням прав обіймати посади в області охорони здоров’я терміном на два роки.

Чернівці, 2011 рік. На операційному столі в хірурга Ігора Пірожка, який працював у Чернівцях, померла жінка – поставив неправильний діагноз, в результаті оперував не те, що треба було. Судове розслідування тривало близько трьох років і у 2014 хірурга таки визнали винним – заборонили займатися лікарською діяльністю строком на п’ять років і зобов’язали виплатити моральну компенсацію сім’ї померлої жінки у розмірі 75 тисяч гривень. Однак через два місяці цей лікар уже працював у Рівненській обласній лікарні – його амністували.

Із відповіді на запит у Генеральну прокуратуру України ми з’ясували, що у 2013 році було зареєстровано 1333 відкриті кримінальні провадження за ст. 140 КК України, з них лише 14 було направлено до суду. А з січня по вересень 2019 року порушили 713 таких справ, проте жодна з них так  і не була направлена до суду.

Автор: Вікторія Пасайлюк 

Стаття опублікована в журналі МІСТО № 30

*Передрук матеріалу дозволяється тільки за погодженням з редакцією.