Битва за Курдистан

Цієї країни не існує на політичній карті світу, хоча понад тридцятимільйонний народ курдів, який населяє частини Сирії, Іраку, Ірану та Туреччини, вважається одним із найдавніших і веде своє походження від славетних колись мідійців, які змагалися у могутності з персами та ассирійцями.

Курди упродовж століть жили на перетині перського, арабського та тюркського впливів на Близькому Сході і завжди перебували у складі різних імперій. Короткочасне проголошення королівства Курдистан у 1920-х роках було єдиною та безуспішною спробою державотворення, якщо не враховувати такого ж нетривалого існування у першій половині минулого століття Араратської республіки в Туреччині та Мехабадської – в Ірані. Після того, як у 1923 році на території іракського Курдистану було виявлено нафту, територію, населену курдами, поділили між Великою Британією, Францією та Туреччиною. Дотепер ця країна роздерта на шматки.

У ранньому середньовіччі «курдами» називали всіх вільних кочовиків на гірських пасовищах і цей термін мав десь таке ж значення, як «козак». У своїй більшості представники цього народу сповідують іслам сунітського спрямування, хоча є серед них і частина мусульман-шиїтів. Невеликий відсоток курдів належить до єзидів, релігія яких увібрала елементи зороастризму, юдаїзиму, християнства та ісламу. Розмовляють курди на п’яти діалектах, найпоширеніші з яких – курманджі та сорані, але навіть вони суттєво відрізняються між собою.

У 1978 році у Туреччині, у південно-східних районах якої живе майже половина усіх курдів, виникла Курдська робітнича партія (КРП) – військово-політична організація марксистського спрямування, яка поставила собі за мету створити суверенну державу. У середині 1980-х років КРП розпочала партизанську війну проти турецької влади, яка дискримінувала курдів: використання курдської мови було заборонено, курдська національність не визнавалась (офіційна влада Туреччини називала курдів «гірськими турками»).

Відголосок цього давнього протистояння пролунав на весь світ 9 жовтня 2019 року, коли турецька армія розпочала війну проти курдських збройних формувань на території сусідньої Сирії.

У Сирії курди населяють північно-східні, прикордонні з Туреччиною території. Під час громадянської війни, яка триває в цій країні останні сім років, курдські збройні загони стали основою Сирійських демократичних сил (SDF), опозиційних до президента Сирії Башира Асада, і при сприянні США відіграли ключову роль у битві проти джихадистів Ісламської держави, захопивши більшу частину території, яку вона колись контролювала.

Туреччина сприймає існування курдських озброєних підрозділів на своїх кордонах як загрозу державній безпеці. Бійців із курдських загонів народної оборони (YPG) Анкара вважає «терористами» і послідовниками забороненої в Туреччині Робітничої партії Курдистану, яка ось уже понад три десятиліття воює за курдську автономію. Утворення під час громадянської війни у сирійській провінції Роджава, населеної курдами, автономної Демократичної федерації Північної Сирії, в якій успішно здійснюється самоуправління, сприймається в Туреччині як приклад для наслідування турецькими курдами і зародок Великого Курдистану, що включатиме й турецькі території.

Туреччина сприймає існування курдських озброєних підрозділів на своїх кордонах як загрозу державній безпеці

Щоб не допустити тісних контактів між курдськими територіями Туреччини та Сирії, турецький президент Реджеп Таїп Ердоган вирішив створити так звану «зону безпеки» – 20-кілометрову смугу на сирійській прикордонній території.

Формальним приводом для цього стало вирішення проблеми сирійських біженців: на цю територію мають намір перенести табори для 2 мільйонів втікачів від громадянської війни із тих 3,6 мільйона, які нині перебувають у Туреччині.

Таким чином турецька влада не тільки посилює свій контроль над прикордонними територіями сусідньої держави, але й розріджує її етнічний склад біженцями, серед яких практично немає сирійських курдів.

Раніше приблизно тисяча військовослужбовців США, які дислокувалися на базах у північно-східній Сирії, створювали буфер на цій території, стримуючи протистояння різношерстих арабських угруповань, які діють тут від початку громадянської війни, та курдських загонів самооборони.

Тому спершу планувалося, що створенням «зони безпеки» Туреччина займатиметься спільно з американською адміністрацією. На вимогу США їхні курдські союзники розібрали прикордонні укріплення. Але після цього турецький президент Ердоган раптом заявив, що впорається із цією справою самостійно.

Треба сказати, що Туреччина, хоч і є членом НАТО, але вже проводила без узгодження із країнами-учасниками Альянсу транскордонні бойові операції у 2016 і 2018 роках з метою стримування курдських загонів YPG.

Після виведення військ США із районів, розташованих уздовж сирійського кордону з Туреччиною, Вашингтон оголосив, що триматиметься осторонь планованої турецької операції проти курдських сил у північно-східній Сирії. У відповідь курдські сили заявили, що США завдали їм «удару в спину», турецький наступ «проллє кров тисяч невинних мирних жителів» і може прокласти шлях до відродження Ісламської держави.

Втративши головного союзника, курди змушені були звернутися за допомогою до уряду. Зрештою представники SDF домовилися з Асадом, щоб урядова сирійська армія розгорнула свої підрозділи вздовж кордону і протистояла турецькому наступові.

Тим часом, щоб підготуватися до вторгнення, Туреччина підтримувала на території Сирії озброєні групи арабських угруповань, які також виступають проти SDF. У відеороликах, які публікувалися після початку вторгнення, щодо курдських бойовиків використовували мову релігійної ворожнечі, щоб виправдати боротьбу з ними. Таким чином агресія Туреччини ще більше розбурхала внутрішні конфлікти на півночі Сирії.

Світова спільнота критично відреагувала на вторгнення Туреччини на територію суверенної Сирії: США вдалися до жорстких економічних санкцій, Німеччина і Франція заявили, що заблокують експорт зброї до Туреччини, оскільки вона може бути використана в Сирії.

Але намірів Ердогана така реакція не зупинила. 9 жовтня 2019 року турецькі військові літаки розпочали бомбардування території Сирії вздовж кордону, десятки тисяч людей знову стали біженцями. У відповідь на обурення європейців турецький лідер пригрозив відкрити кордони в ЄС для сирійських біженців (серед яких чимало колишніх бойовиків ІДІЛ), що може стати причиною для нової хвилі терактів у Європі.

Внаслідок турецької агресії десятки цивільних осіб були вбиті, а 150 тисяч були змушені покинути свої домівки

Турецьке військо – за чисельністю друге найбільше в НАТО після американського. Протягом перших п’яти днів штурму турецькі сухопутні війська вели бойові дії у малонаселених, переважно арабських за населенням районах Сирії. Але густонаселені, переважно курдські райони на заході і сході також потрапили під обстріли.

Повідомлялося, що внаслідок турецької агресії десятки цивільних осіб були вбиті, а 150 тисяч були змушені покинути свої домівки. Тим часом сім’ї підозрюваних в участі в ІД, які утримувалися в тутешніх таборах, розбіглися після обстрілів. Останній факт ставить під сумнів запевнення президента Туреччини Ердогана, що він прагне знищити «коридор терору» на територіях, які контролюються курдами у Сирії біля південного кордону Туреччини, та встановити там мир.

«Наслідки, які матиме ця операція, важко спрогнозувати, – зауважує британське онлайн-видання Elaph. – Курди не стануть єдиними, хто програє внаслідок операції. Це також може завдати удару по успішній міжнародній боротьбі проти тероризму: бойовики терористичного угруповання «Ісламська держава», які перебувають на територіях, контрольованих курдами, можуть скористатися хаосом, щоб поширити свій вплив на весь регіон».

У таборах на території курдської автономії в Сирії перебувають десятки тисяч полонених бойовиків Ісламської держави. Тепер курдам не до охорони таборів, тож в’язні почали розбігатися, в результаті чого навіть з’явилися повідомлення про нові атаки ІД. Таким чином турецька агресія цілком може стати причиною відродження загрози з боку радикального ісламістського тероризму в Сирії та регіоні.

«Турецька військова операція матиме вплив на стабільність на усьому Близькому Сході, – висловив думку в інтерв’ю DW військовий експерт з Лівану Нізар Абделькадер. – Сирійська криза стане ще більш складною, і спроба знайти політичне рішення навряд чи вже буде можливою».

Вторгнення шкодить також і самій Туреччині, оскільки уряд країни нав’язує своєму населенню «нескінченну війну» проти курдів. Після того, як США озброїли та здійснили військовий вишкіл курдських загонів самооборони, видання прогнозує довгу та затяжну війну з ними турецьких збройних сил. Для Туреччини вона може стати чимось на зразок В’єтнамської війни для США – виснажливою боротьбою, у якій навряд чи вдасться отримати перемогу.

Далі ситуація довкола турецького вторгнення може розвиватися за кількома сценаріями. Сирійські курди, які вже пішли на примирення з режимом Асада, можуть погодитися на самоліквідацію автономії, внаслідок чого Дамаск поверне собі контроль над її територією, а підрозділи сирійських збройних сил і їхніх російських союзників займуть позиції на лінії зіткнення турків з курдами.

«Зіткнення між турецькими і сирійськими силами вже відбуваються, але вони локальні. Чи призведе це до гарячої фази війни між Туреччиною і Сирією, залежить від двох речей: готовності Ердогана йти до кінця і результатів його закулісних переговорів з Росією», – зауважив Ігаль Левін, співзасновник Центру вивчення повстанських рухів.

Як свідчать оприлюднені домовленості, курдські підрозділи повинні увійти до складу 5-го ударного корпусу сирійської армії, який контролюється Росією. Таким чином Кремль може перетворитися на головного покровителя курдів. Це в свою чергу може не влаштувати бойовиків Робітничої партії Курдистану, які, очевидно, не увійдуть до армії Асада, а подадуться в гори, де продовжать партизанську боротьбу. Тобто спокою в цьому випадку теж не передбачається.

Інший сценарій передбачає успішні переговори між ключовими сторонами в сирійському конфлікті, який передував турецькому вторгненню. Вирішення сирійського конфлікту шляхом мирних переговорів могло б додати президенту США Дональду Трампу авторитету в очах виборців перед майбутніми президентськими перегонами, які відбудуться наступного року. Однак зовнішня політика США для американців є чимось менш важливим, ніж внутрішнє життя країни, тому Трамп хоч і намагається грати роль миротворця, але відсторонено від подій.

«У нас є три варіанти: направити туди тисячі військовослужбовців і здобути військову перемогу, нанести серйозний удар по Туреччині фінансовими заходами і санкціями або виступити посередниками для досягнення домовленості між Туреччиною і курдами», – написав Трамп у своєму акаунті в твіттері.

Експерти називають декілька причин такої нейтральної позиції адміністрації Трампа: зменшення залежності США від імпорту нафти через зростання внутрішнього видобутку та концентрація Вашингтона на протистоянні з Китаєм, який стає дедалі могутнішим. Нинішні наміри Трампа, вважають аналітики, полягають у тому, щоб «продавати союзникам зброю – але не обов’язково їх захищати».

Кремль може перетворитися на головного покровителя курдів. Це в свою чергу може не влаштувати бойовиків Робітничої партії Курдистану

В арабській пресі виведення американських військ із Сирії вже розцінили як зраду курдів, які були партнерами США у боротьбі проти ІД. «Те ж саме вони можуть зробити і з іншими партнерами», – припускає арабське онлайн-видання Rai al-youm.

Цікаво, що будь-яке загострення в Сирії – від збройного конфлікту з Туреччиною до активізації радикальних ісламістських угруповань – гратиме на користь Україні. Адже Росії, яка почала все більше вгрузати у курдській проблемі, не вистачатиме ресурсів для активної підтримки своїх маріонеток на окупованій частині Донбасу.

Щодо самих курдів, то за теперішньої ситуації, яка змусила їх звернутися за підтримкою до Кремля, їм ще довго судилося залишатися бездержавним народом.

Автор: Богдан Скаврон

Стаття опублікована в журналі МІСТО № 30

*Передрук матеріалу дозволяється тільки за погодженням з редакцією.