Ікона з фільму Параджанова

Її минуле пов’язують з опришківським рухом, вона назавжди увійшла в історію світового кінематографа завдяки стрічці «Тіні забутих предків» і, зберігшись у радянські часи, коли масово нищилися сакральні реліквії, ледь не зруйнувалася в незалежній Україні. Проте справжнім шедеврам судилася велика слава, тож ікона «Спас на престолі», зрештою, стала мистецьким феноменом не лише для Івано-Франківська, а й для всієї України. Її відновили у межах реставраційного проєкту «Врятуймо скарби разом!». І тепер, після десятиліть забуття, вона – на чільному місці серед перлин сакральної колекції Івано-Франківського краєзнавчого музею.

Врятована Параджановим

Тисячі експонатів, які є в експозиції Краєзнавчого музею, – то далеко не весь його скарб. Чимало творів сховані у фондах і роками чекають своєї черги на реставрацію. Серед них була й гуцульська ікона «Спас на престолі». Цю святиню дослідники датують 1773 роком, а походить вона зі старовинної дерев’яної церкви у Космачі, що на Косівщині. Є легенди, що у ній освячували зброю опришки, а може й сам Довбуш, бо ж невипадково її називали «церква Довбуша». Саме там ікону й побачив режисер Сергій Параджанов, коли шукав реліквії для зйомок свого фільму «Тіні забутих предків», і забрав разом з іншими святинями на кіностудію імені Довженка, де і створив для стрічки нову конструкцію іконостаса. У ньому використав образи з космацької церкви з іконостаса 1773 року та зі старішого – 1720-1730-х рр. Таким чином «Спас на престолі» став невід’ємною частиною шедевру світового кінематографа – фільму «Тіні забутих предків».

Проте після тріумфу та міжнародного визнання стрічки для ікон, які з’явилися на екранах, настав тривалий період забуття. Радянська репресивна система арештувала Параджанова, а святині із кіностудії Довженка розійшлися різними музеями України. Частину з них, в тому числі і «Спас на престолі», у 70-х роках XX століття вдалося повернути до Івано-Франківська. А от побувати у космацькій церкві їм більше не судилося.

Є легенди, що у ній освячували зброю опришки, а може й сам Довбуш, бо ж невипадково її називали «церква Довбуша»

«У 1983 році космацька церква згоріла повністю. Є версії, що повстанці, як і опришки, також освячували у ній зброю. Через це храм у радянські часи хтось постійно хотів спалити, – розповідає завідувач відділу реставрації Краєзнавчого музею, автор проєкту «Врятуймо скарби разом!» Валерій Твердохліб. – Тож Параджанов по суті врятував ці твори, якщо поглянути з позиції історії. Адже вони могли просто згоріти разом із церквою. Проте за промислом Бога вони з’явилися у нашому музеї. Частина ікон нині зберігається в Києві, одна є в Національному музеї імені Андрея Шептицького, одна у Львівській картинній галереї. Можливо, є і в інших музеях, але це треба досліджувати».

Дивовижна історія цієї святині стала широко відомою тільки наприкінці 2019 року, коли її готували до експозиції у межах проєкту «Врятуймо скарби разом!». Донедавна про те, що образ «знімався» у кінострічці, знали тільки одиниці.

«Ікона тривалий час зберігалася у запасниках, і мало хто розумів, що вона була у фільмі. Одним із перших цю історію дослідив нині покійний мистецтвознавець Віктор Мельник, – пригадує Валерій Твердохліб. – Коли ми розпочали реставрацію, твір був у жахливому стані: значні забруднення, колони заклеєні папером, – це стало справжньою катастрофою для золота і срібла, якими вони були прикрашені. Ми зробили консервацію пам’ятки, проте реставраційні процеси можуть продовжуватися».

Подарунок до ювілею

Відреставрована ікона стала дарунком для відвідувачів Краєзнавчого музею з нагоди 10-ліття проєкту «Врятуймо скарби разом!». У його межах за ці роки відновлено сотні творів українського сакрального мистецтва й створено унікальну експозицію. І символічно, що тепер вона пов’язана із безсмертним творінням Параджанова.

«Параджанов практично творив перше концептуальне мистецтво в Україні. Якщо в 1963 році це був Джозеф Кошут на Заході, то в 1964-1965 роках Параджанов – відеоконцептуаліст в українському мистецтві, – каже мистецтвознавець Богдан Мисюга. – І те, що робить Валерій Твердохліб і його колеги – Юрій Бакай і Ярема Стецик, вони навколо давніх сакральних творів творять новий контекст і дискурс. Це те, що хотів зробити Параджанов. І, можливо, тільки сьогодні стикнулися проєкт «Врятуймо скарби разом!» і Параджанов, який багато що не міг сказати словами. Він починав фільм з того, що знімав фактуру, каміння, хвилі, ріки, тим самим звертаючись до пам’яті, до ґрунту, до землі, на якій ми живемо. І Валерій Твердохліб протягом 10 років робить те саме, але робить це сучасно, в контексті нової музеології. Ви тут, в Івано-Франківську, маєте просто маленький Лувр. Ця експозиція виглядає як експозиція найкращих музеїв світу».

Донедавна про те, що образ «знімався» у кінострічці, знали тільки одиниці

Нові відкриття

Готуючи ікону «Спас на престолі» до презентації, автори проекту зробили низку несподіваних історичних відкриттів. З’ясувалося, що декілька творів, які вже є в експозиції Краєзнавчого музею, також були у конструкції старовинного космацького іконостаса, ще частина – зберігається у Музеї мистецтв Прикарпаття. Вперше після зйомок «Тіней забутих предків» їх вдалося зібрати на єдиній виставці.

«Ікона «Таємна вечеря» зберігалася у фондах Краєзнавчого музею, а її обрамлення було у нашому, – розповідає головний зберігач фондів Музею мистецтв Прикарпаття Віктор Доскалюк. – Ми підписали договір на рік експонування, тож люди зможуть насолоджуватися результатами праці реставраторів та музейників. Таким чином ми доносимо пам’ять про фільм і про творчість народних майстрів, яку треба оберігати і популяризувати».

Автор: Ольга Рега   

Стаття опублікована в журналі МІСТО № 31

*Передрук матеріалу дозволяється тільки за погодженням з редакцією.