Гори, карпатські сири та корови: як ватаги ґаздують на полонинах. ФОТО. ВІДЕО

На висоті більше 1500 метрів над рівнем моря на полонині Луковиця розмістилося велике господарство.

Там, високо у горах, варять справжні карпатські сири з молока особливих корів та овець. Молоко унікальне тим, що випасають корів на спеціальних полонинах з дуже багатим різнотрав’ям. Це додає молочим продуктам унікального смаку та властивостей.

Головним на цій полонині є ватаг Кирил Коб’юк. Чоловік працює на цій посаді вже шосте літо. До цього у 90-х роках він виходив на полонину та дивився, що і як робиться. Спочатку ходив з вівцями та коровами, після того 14 років варив сир, а віднедавна став ватагом. У його обов’язки входить доїння корів, сироваріння, готування їжі. У літній період день у нього починається о 4:30.

Щоб видоїти всіх корів у нас іде приблизно година часу. Потім молоко ми цідимо та ґлєджимо, тобто додаємо ґлєг з шлунків телят, підогріваємо молоко приблизно до 32 градусів. До години молоко має зловитися. Потім ми його витягуємо та кладемо зціджувати, – каже ватаг.

Казан, у якому роблять сири, має приблизно 165 літрів. З цього виходить приблизно 15 кілограмів бринзи. Кажуть, що ближче до осені молока стає менше. Навесні його було вдвічі більше.

У процесі ватагу допомагає 17-річний Василь Олексюк, який потрохи й сам переймає цю науку. Хлопець на полонині перший рік.

Я цю роботу люблю, дуже люблю гори, тому на це літо вирішив піти у гори. Хотів би бути ватагом. Я з малку біля худоби. Ще мій дідусь та родина мами колись були на полонині. Для того, хто це любить, робота не складна. Зараз я допомагаю доїти корів, доглядати худобу та трохи вчуся варити сир, – каже хлопець.

Багато часу на полонині проводить і її завідувач Іван Пуршега, інженер. Чоловік приблизно раз на тиждень привозить туди продукти, часто залишається там сам, а інколи компанію йому складає дружина та діти. Жінка каже, що вони люблять собі влаштовувати такі вихідні.

Готуємо ми звичайну їжу, тільки на вогні та в казанах. У нас тут є і корови, і вівці. Точне число не прийнято говорити, такі на полонині традиції, але загалом є близько 30 корів та 150 овець. 70 з них є дійні,а інші це ягнята і баранчики. Постійно на полонині є 5 людей, 3 з яких – пастухи, – розповідає завідувач.

Інколи на полонині приймають туристів, але грошей з них не беруть, хіба що за продукцію. Ночують вони переважно у палатках, люблять бути ближче до природи. На полонині є генератор, є вода, супутникове телебачення, мобільний інтернет.

Зазвичай сезон у горах починається всередині травня, коли вже є чим випасати худобу. Цього року через холодну весну сезон розпочався аж 26 травня. Було дуже холодно, а на початку червня ще падав сніг. Закінчується сезон всередині вересня.

Взимку після сезону овець переводять у спеціальні ферми, там за ними доглядають до наступного року. Вівці це власність Гринявського лісгоспу,а частину корів люди дають на випасання. За це їм потім віддають частину бринзи.

На полонині є дві собаки, яких випускають на вечір, щоб охороняти худобу. Інколи вони навіть допомагають шукати загублених корів.

Навколо господарства, кажуть, є багато хижаків, зокрема ведмедів та вовків. Восени вони наближаються до господарства. Одного разу рись навіть загризла декількох овець.

На полонині дотримують старовинних традицій. За цим слідкує ватаг. У них є спеціальні співанки на час коли вони приходять та йдуть з полонини. Окрім того, у хаті від початку та до кінця сезону постійно горить ватра, яка ніколи не має згасати.