Що відомо про загиблого на війні прикарпатця Тараса Кубійовича. ФОТО

У неділю, 6 вересня, в зоні ООС загинув військовий з Прикарпаття Тарас Кубійович.

Тарас Кубійович  – молодший сержант у 14-й окремій механізованій бригаді імені князя Романа Великого.  Чоловік 1970 року народження. Проживав у селі Вільхівці Городенківського району.

Загинув Тарас Кубійович поблизу с. Кримського Луганської області в результаті вогнепального поранення від одиночного пострілу. У загиблого залишилися дружина, дочка, мама і брат з сестрою.

“6 вересня внаслідок цинічного і підлого зриву перемир’я збройними формуваннями Російської Федерації ворожа куля обірвала життя нашого побратима молодшого сержанта Кубійовича Тараса Степановича… Війна, попри думку багатьох, триває… Безжальна, брудна, безчесна…
Брате, допомагай нам із небес… Допоможи знищити російську гниль, що отруїла українську землю, що ніколи не мала і не має честі, помститися за кожного загиблого українського воїна… Спочивай із миром, побратиме… Пам’ять про тебе світлим променем освітлюватиме наш шлях…”,- написали побратими загиблого на сторінці бригади у соцмережі фейсбук.

Своїми спогадами про загиблого військового у соцмережі фейсбук поділилася і його вчителька Maria Pavlikovska.

Пам’ятаю його,коли він ще був у четвертому класі. Гарненький білявий хлопчик, завжди дуже акуратний. Жили ми по сусідству, тому Тарас часто приходив до мене просто поговорити, грався з моїми дітьми.

Був дуже балакучим, з усіма умів завести цікаву розмову. Мені завжди було цікаво говорити з ним.
Минули роки. Тарас виріс, отримав освіту, відслужив у армії, одружився, – розповідає пані Марія.

За її словами, Тарас пішов захищати Україну у перші місяці війни. Після отриманого поранення всеодно повернувся на військову службу.

Минулого літа приїздив до мене. Ті два дні, коли Тарас був у мене, минули як дві години. Згадували про спільних знайомих, про рідних і друзів. Потім сказав, що хоче вернутися до війська. Я не могла його у цьому ні підтримати, ні заперечити, бо це мав бути тільки його вибір. З фронту телефонував мені. Але це були дуже короткі розмови, просто ця добра дитина знаходила хвилинку, щоб запевнити мене, що у нього усе добре. Останній дзвінок був чотири дні тому, – додає жінка.