Набігав на Америку. Микола Таран про ціну марафонів і рекорд України

Отримати візу у США вкрай складно, але Миколі Тарану з Рожнятівщини усе під силу. Задля мети хлопець подолав близько 50 марафонів на дистанціях від 21 і навіть до 100 км. Двічі став першим українцем, який подолав дистанцію в 73 км в Норвегії  – за що отримав рекорд України. Таки пожив у Лос-Анджелесі і Нью-Йорку,  а потім повернувся у рідне село Небилів і зараз працює на лісовому підприємстві.

Ультрамарафонець Микола Таран розповів МІСТУ, що готовий заплатити і 16 000 доларів за участь у марафоні та поділився, у яку ціну йому обійшовся рекорд України.

Усе почалося з бажання побачити Америку…

Я розповів знайомій, яка працює в турагенції, що хочу потрапити у Сполучені Штати Америки. Говорив, що трохи займаюся бігом і вона порекомендувала брати участь у європейських марафонах. Набратися досвіду,  знайти спонсорів, а потім можна і в Америку полетіти. А я ще на той час жодного разу у Європі не був…

Перший марафон пробіг у 2016 році в Оде­сі, а потім почалися міжнародні старти.

Безвізу тоді ще не було. Пощастило, що друзі допомогли зробити візу на рік і не доводилося “возитися” з документами щоразу як їхав на змагання.

Та навіть пробігши десятки європейських марафонів, отримати візу у Сполучені Штати Америки складно. Вони вважають, що спортсмен – потенційний емігрант. І навіть, коли ти маєш доказ, що зареєструвався на ультрамарафон в Америці, все одно можуть відмовити. Багато моїх знайомих не потрапили на старти у Чикаго і Нью-Йорк.

Мені пощастило і я у 2018 році представив Україну на марафоні Skechers Performance Los Angeles Marathon. Потім дізнався, що я єдиний прикарпатець, який пробіг 42 кілометри у Лос-Анджелесі. 

До цього забігу я два роки брав участь в українських та європейських марафонах. Коли прийшов подавати документи на візу, то мав уже досвід у біговому спорті, писав статті про відомих бігунів і став пейсмейкером (досвідчений бігун, який допомагає та мотивує інших добігти до фінішу – ред.). Також у мене була медійна підтримка і листи від спонсорів. Це все сприяло здійсненню американської мрії.

Я травмував палець на нозі і перед поїздкою у Лос-Анджелес не встигав зробити операцію. Цілий тиждень обмотував палець, але під час забігу кров йшла так, що просочилася через кросівок.  Це я помітив вже на фініші, а до того біг і не відчував болю. 

Я не отримав очікуваного результату, але і бігової підготовки як-такої до змагань не було. Марафон проводили на початку весни і зимою я не мав де тренуватися. А от морально готувався 2 роки.

Ціна марафонів

Усі марафони платні, тож у кожний забіг вкладаю свої гроші. В Україні реєстрація коштує від 500 гривень, у Європі – від 50 євро. Є старти за 2 500 доларів. І так коштує лишень сама участь! А ще потрібні гроші на квитки, проживання і харчування.

Жив у хостелах, готелях, домовлявся про ночівлю у знайомих, а бувало, що спав просто неба.

У Норвегії знайшов сім’ю українців, які безкоштовно мене прихистили. Люди були приємні: мене і нагодували, і на марафон машиною привезли, відвезли і ще й гроші з собою дали.

На старт у Чехію з Франківська виїхав вечером, а приїхав в 3 ночі. До ранку гуляв містом, декілька годин подрімав на лавці, а потім на марафон і одразу на автобус додому. Це сильно виснажувало.

Люди думають, що спортсмени їдуть на забіг у Європу відпочивати. Хоча зазвичай ти проводиш у тій країні три дні, а дорога і марафон так виснажує, що немає сил ще йти гуляти. Не одразу вдається знайти житло. Буває, що аеропорт знаходиться геть в іншому кінці від хостелу.  А ще треба забрати стартовий номер, а для цього знову поїздка через все місто. І це все у чужій країні…

Найдешевша поїздка – марафон у Польщі. Там багато бюджетних забігів. Найбільше витратив на старти у США. Друге місце після Америки – Норвегія.

У Лос-Анджелесі я витратив приблизно 2 тисячі доларів. Норвегія обійшлася у 700 євро і це враховуючи, що безкоштовно жив в українців.

Насправді я хлопець домашній, шкідливих звичок не маю. На цигарки і пиво гроші не витрачаю і відкладати вмію. Знаю, де можна зекономити, на яких сайтах знайти дешеві квитки і поїсти недорого.

Були і травми. Кар’єру бігуна починав без тренера, може і тому у мене немає межі, завжди біг до останнього. Почалися проблеми зі спиною, боліли коліна після забігів.  Навантаження великі… Коли забіг 42 кілометри, то потім усе тіло потребує відновлення. Зараз для відпочинку мені потрібні дві доби.

Початківцям рекомендую почати бігати тільки з тренером. До цього спорту потрібно ставитися акуратно, уважно. Треба себе любити і не бігати щотижня марафони по 40 кілометрів.

Сім’я

Батьки зі мною не їздили на старти. Хвилювалися за мене, тому завжди після приїзду і забігу дзвонив. Фінансово допомагали, коли не вистачало грошей на змагання.

Моральної підтримки я не відчув. Вони не говорили, що гордяться мною. Якщо  почую від них: “Ми пишаємося тобою, яким ти є. Не потрібно нам щось доказувати”,  буду безмежно радий. Може і більше не потребуватиму цих забігів.

Батьки думають, що я нічого не матиму з бігу. Переживають…

Створювати власну сім’ю ще не планую. Зараз у думках тільки біг. Може я ще не добігався до тієї дівчинки, яка має бути поруч.

Не бігом єдиним

Коли не їжджу на марафони, працюю на лісову підприємстві у сусідньому селі. Робота подобається і фізичні навантаження замінюють спортзал. З колективом спрацювалися так добре, що шеф не дуже хотів на марафони відпускати.

Може, хтось скаже, що така робота не дає розвитку. Але вона приносить мені гроші, які потім вкладаю у марафони.

Після забігу у США працював деякий час у Нью-Йорку. Мав надію, що крім роботи зможу пізнавати місто, бігати у Central Park.  А насправді увесь час займала робота. Та в Америці заробив так, що рік подорожував Європою і ні в чому собі не відмовляв.

Я не хочу бути опосередкованим бігуном. Людина пробігла і про неї забули. Я хочу, щоб люди дізналися, що я зробив.

В якийсь момент зрозумів, що мені замало бути бігуном. Моя приятелька порекомендувала написати в компанію, де шукали пейсмейкера. Це досвідчений бігун, який виходять на старт із іншими, але їхня ціль— підтримувати і допомагати учасникам добігти до фінішу. Дуже відповідальна робота: пейсмейкер не має права проспати, не прийти на забіг або зійти з дистанції. Я повинен постійно підтримувати бігунів, говорити усе, щоб в них вистачило сил добігти.

Побачивши стільки країн, все-таки хочу жити вдома, у своєму селі. А на заробіток їздити у США. Стараюся зробити, щоб усе мені необхідне було у селі.

Біг з перешкодами

У 2018 році у Кракові я взяв участь у міжнародних змаганнях Spartan Race. Я там пробіг 15 кілометрів і подолав три десятки перешкод.

Я їхав, щоб повеселитися, а не за перемогою. На диво, забіг вдався надзвичайно легко.

Наступного року були Spartan Race Ultra на 50 кілометрів. Пам’ятаю, сонце у той день сильно припікало…

У Кракові відсвяткував свій день народження і поїхав на ці змагання. Вони відбувалися у горах. Я був шокований: старт починався не із забігу прямо, а одразу вгору.

На шляху були різні перешкоди як-от перестрибнути щось, вилізти на канат, нести колоду чи то переплисти гірську річку! Оббігти її неможливо і щоб перебратися на іншу сторону, довелося пірнути у холодну воду.

Біг мокрим від самого старту.  Ще на початку марафону забігали у калюжу, яка по шию і звідти вилазили по канату вгору … На фініші бігунів впізнати неможливо: мокрі, брудні, у глині.

На змаганнях здобув друге місце. Хоча їхав не за призами, а хотів саме отримати марафонську футболку, вона реально класна. Коли інші бачать людину в цій футболці, то знають це дійсно крута і сильна людина, яка подолала безліч перешкод.

(Не)здійсненні плани через карантин

У травні я мав представляти Україну у Норвегії на марафоні з дистанцією 80 кілометрів. Через карантин забіг перенесли на наступний рік.  Планував певний час пожити у Нью-Йорку, але тут почалася пандемія…

Я продовжував тренуватися і згадав, що в Україні влітку відбувається Chornohora Sky Marathon на дистанції 61 кілометр. Давно хотів спробувати, як це бігти у горах.  Підкупило і те, що за один день потрібно подолати 6 гірських вершин.

Пробіг маршрут за 9 годин і не загубися (сміється – ред.). Організатори постаралися: розмітку поставили так, що коли швидко біжиш, все одно помічаєш позначки.

Почався дощ, гриміло, блискало, – а я біжу один в лісі.  Кілометр спереду – нікого, кілометр ззаду – теж нікого. Наступного дня подивився на інших марафонців – усі такі побиті.

Я знав, що буде складно, але це було дуже важко. Перші 10 кілометрів усі просто бігли, а потім почалися гори… Круті підйом і треба не йти, а бігти. Ще й ліміт часу. Звичайні туристи можуть присісти, перепочити, а тут пам’ятаєш, що ти на марафоні.

Найважчою мені видалася гора Петрос. Доводилося за траву хапатися, щоб не впасти униз.

Добігаєш до пункту харчування і ти хочеш не їсти, а впасти і нікуди уже не йти. Але здаватися не хочеться і біжиш далі.

Пробіг – добре, але за рекорд плати

Я двічі став першим українцем, який пробіг 73 кілометри у Норвегії.

Чому біг два роки підряд? Медалі з першого ультрамарафону викрали, вже тут, в Україні. Вони не золоті і були цінними лишень для мене, тому не розумію навіщо вони комусь здалися…

Емоції залишилися зі мною, але хотів мати доказ, що брав участь у марафоні, тож наступного року знову зареєструвався на змагання.

І тут до мене дійшло, що раніше жоден українець не був учасником норвезького забігу.  Вирішив податися на рекорд України. Не знаю чому, але спершу рекорд не затвердили.

А через деякий час повідомлення – таки визнали досягнення і попросили надіслати усі дані про марафон.

Написали: “Вітаємо, ваш рекорд схвалено. Щоб його отримати потрібно заплатити 17 500 гривень”.

Я готовий був заплатити одну-дві тисячі гривень за сертифікат, але не таку суму… Я був шокований, декілька днів не спав: і хотів отримати рекорд, але не готовий заплатити скільки грошей. Подумував навіть кредит взяти.

Це несправедливо, що потрібно платити такі гроші. Я представляв Україну, показував нашу на націю, а за це ще хочуть гроші.  Рекорд України не може стільки коштувати.

Потім звернувся до однієї людини, з якою плануємо встановити ще один рекорд, і попросив допомоги. Через деякий час він надіслав необхідну суму і завдяки йому я офіційний рекордсмен України.

Хочу бігати у тих країнах, де ще не було українців

Я пробігав марафони у різних країнах і на різних дистанціях. Мені вже не цікаво брати участь у забігах, де були українці. Хочу бути першим, тоді можна податися на рекорд України. Перелічувати ці країни не буду, щоб хтось інший не вкрав ідею. Скажу, що українці багато де ще не бігали, наприклад, Ірак, Іран, Пакистан.

Єдине, що зупиняє мене взяти участь у марафонах цих країн – подальша заборона їздити у США. Хоча в Пакистані дійсно круті ультрамарофони і можна стати першим.

У ролі пейсмейкера я продовжу бігати і в Україні, і за кордоном.  А бути звичайним бігуном я більше не хочу.

За межами України я бігаю з прапором – це уже своєрідна традиція. Завжди перед фінішем витягаю синьо-жовтий стяг і добігаю з ним останні кілометри. Хочу показати всім, що ми сильна нація.

Фото з архіву Миколи Тарана