Богородчанський іконостас відсканували та створили його 3D-модель

У Національному музеї ім. Андрея Шептицького вперше у музейній практиці України сканують іконостас. Йдеться про створення 3D-моделі знаменитого Богородчанського іконостасу кінця XVII – початку XVIII ст. роботи Йова Кондзелевича.

Після успішного створення проекту «Pinsel_AR» наступним об’єктом для громадської організації MyFutureHeritage стала творчість сакральної спадщини іконописця Йова Кондзелевича. Зокрема йдеться і про Богородчанський іконостас, який зберігається у Національному музеї у Львові, а також пам’ятки із Музею волинської ікони у Луцьку, інформує zaxid.net.

Надвичайно кропітка робота зі сканування та фотографування іконостасу тривала понад два місяці.Результатом стане віртуальна модель іконостасу, яка буде доступна на сайті і корисна для людей з інвалідністю. Видрукують і зменшену 3D-модель для незрячих відвідувачів музею.

Також значення такої докладної фіксації важко переоцінити і для дослідників творчості художника, реставраторів, музейників тощо.

Богородчанський іконостас – унікальна пам’ятка українського бароко. Її створив наприкінці XVII – початку XVIII ст. Йов Кондзелевич для Скиту Манявського. Далі його перенесли у Богородчани (саме звідтам походить його назва). У часи І Світової війни австрійці вивезли його до Відня, потім перевезли до Варшави. А вже звіти пам’ятку викупив і повернув в Україну митрополит Андрей Шептицький.

Про перші підсумки проекту ZAXID.NET попросив розповісти Романа Гука, технічного директора проекту YOV Kondzelevych та Романа Зілінка, іконописця та завідувача відділу експозиційної роботи Національного музею.

Цей проект якось пов’язаний з проектом «Pinsel_AR»?

Роман Зілінко: Ці проекти поєднує My Future Heritage. Свого часу ми познайомились з Романом Гуком, коли він працював над спадщиною Пінзеля. Тоді виникла ідея робити щось подібне з іконами. І тоді властиво виникла ідея проекту «Торкнись ікони», коли пласку ікону сканували і робилися об’ємні моделі для незрячих. Ми зробили три ікони. Наступний крок – великий проект зі скануванням Богородчанського іконостасу. Тобто ці проекти близькі за ідеологічним наповненням.

Роман Гук: Коли ми почали працювати над творчістю Пінзеля в Галереї мистецтв, то ми розуміли, що рано чи пізно нам доведеться розмовляти з Національним музеєм, адже тут є дві дуже цінні речі Пінзеля. Зокрема Розп’яття, яке вважається однією із найкраще збережених його скульптур. Ми спочатку домовились про те, що ми відскануємо скульптури Пінзеля. Це була наша перша вдала співпраця. Потім був проект «Торкнись ікони», коли плаский живопис ми перевели у рельєф, вони є в експозиції.

Тоді ми вирішили взятися за щось масштабніше. Логічно, що таким об’єктом став Богородчанський іконостас. Він є дуже великим за розміром, його неможливо експонувати у зібраному вигляді, адже у музеї не існує таких площ. Тож саме 3D-сканування, віртуальна реальність дасть нам можливість його побачити так, як він існував у храмах.

А тоді ми вирішили, що будемо оцифровувати усю спадщину Кондзелевича, не тільки у Львові, а й у Музеї волинської ікони у Луцьку.

Р.З.: Богородчанський іконостас є для нас дуже важливою пам’яткою. Музей великою мірою спеціалізується на українському сакральному мистецтві. І, звичайно, він перлиною колекції є Богородчанський іконостас, який має також свою історію досліджень, потрапляння до музею, реставрації тощо. Таке детальне сканування дозволить його побачити у зібраному стані у VR чи у надрукованій ЗD-моделі. Також така фіксація є дуже важливою для дослідження та для реставрації. Вона дозволить мати чудову документацію проекту.

Тож ми вирішуємо і проблему інклюзії, доступності об’єкту, але не менш цінною є документація об’єкту.

Ви казали, що його можна буде експонувати зібраним у ЗD-моделі. Чи буде така копія в експозиції?

Р.З.: Так. Буде інстальована його зменшена 3D-копія для незрячих, які зможeть тактильно відчути, як цей іконостав виглядав. Зрештою, то буде цікаво для кожного відвідувача.

Це нам допомогло побачити повну реконструкцію іконостаса, яка є вірною. Бо попередні реконструкції, які були зроблені, існують у вигляді малюнків.

Р.Г.: Також цю реконструкцію можна буде відкрити на комп’ютері, покрутити, роздивитись з усіх боків. Також через те, що це гігантський об’єкт, багато сюжетів розташовані дуже високо. Тобто і зрячій людині неможливо роздивитись живопис, розташований вгорі. Ця віртуальна реконструкція дає нам можливість його роздивитись зблизька. Крім того ми можемо її використовувати для шолому віртуальної реальності та показувати іконостас у зібраному вигляді, таким, як він є, у будь якій точці світу. Ми можемо піднятися на будь яку висоту та роздивлятись будь яку частину живопису.

Куди нас далі заведе розвиток технологій, невідомо. Вже, наприклад, є розробки, коли віртуальні речі можна відчути тактильно. Як ми це можемо використовувати у майбутньому, покаже час.

Наразі ми кожну ікону на Богородчанському іконостасі та в Луцькому музеї відзняли на камеру з дуже хорошою роздільною здатністю. Їх можна вже побачити на сайті.

Там можна наближати зображення так сильно, що кожна луска фарби, кожен кракелюр буде видно. То дуже важливо і для слабозорих людей, і для маломобільних людей. Все зібрано на одному сайті

.З.: І, звичайно, це дуже цінний матеріал для дослідження. Бо навіть під час виготовлення музейної документації таких камер не використовувалось. А тепер ми маємо повну фіксацію стану пам’ятки на теперішній час. Детально, до кожної тріщинки.

Р.Г.: Іконостас має також дерев’яну різьбу. Тепер, крім 3D-принтерів є також п’ятикоординатні фрезерні верстати, які можуть різьбити з дерева аналогічні речі. Тобто якщо, наприклад, на фризі збережена тільки одна частинка, нам не треба її знімати, віддавати якійсь людині, щоб вона її дублювала. Нам достатньо це надрукувати та зробити модель. Це набагато менші витрати і часу, і фінансів.

Р.З.: Крім того, не дай Боже, звичайно, на випадок втрати ми маємо найдостовірнішу копію.

Р.Г.: Звичайно, нам би дуже не хотілося про це думати, але ми пригадуємо трагедії в Нотр Дам де Парі, в музеї в Ріо-де-Жанейро.

Яка специфіка сканування плоского зображення? А також як пласке зображення робиться для незрячих людей?

Р.Г.: Насправді ікони не є плоскими. Є різьблення, різьблений фон, левкас має свою фактуру. Навіть мазок також має фактуру. Якщо робити копію дуже ретельно, то ми можемо навіть схопити фактуру мазка. Звичайно, цього замало для тактильного сприйняття. Але ми маємо об’єм та текстури. З цієї текстури ми можемо витягнути рельєфне зображення. Звичайно, це не буде гіперреалістично так, як воно є в справжній іконі. Але повторенні обличчя, руки, драперії, – усе це можна відчути.

Чи є якісь тактильніі означення кольору?

Р.З.: Наразі йдеться про тактильне бачення, коли руками можна відчути виступи та глибини. Щодо колористики, то для того плануємо аудіо коментарі екскурсовода. Також є описи шрифтом Брайля до кожної ікони, де міститься основна інформація.

Р.Г.: Якщо мова йде про більш декоративний живопис, де є виражені кольорові плями, то зараз існує технологія маркування різних кольорів різними текстурами. Тобто крім контуру загального рисунку кожен колір має інший дрібненький рельєф.

Але є питання, з яким ми зіткнулися в першу чергу. Є дуже різні категорії незрячих та слабозорих людей. Є такі, що взагалі не бачать, є такі що розрізняють силуети, є люди, які втратили зір в дорослому віці, є такі, що в дитячому, є люди, які ніколи не бачили.

Особливо велика різниця між людьми, з якими ніхто не працює та людьми, з якими працюють батьки чи фахівці. В останніх дуже розвинута уява. В перших – ні. Тож нам доводиться вчитися, і людям, які приходять до музею, також потрібно вчитися, розвивати уяву. Тоді ми можемо дійти і до маркування кольору.

Розкажіть, будь ласка, коротко на прикладі іконостасу, як поетапно втілюються такі проекти.

Р.Г.: Насамперед ми домовились з музеєм про можливість такої роботи. Потім отримали грант від УКФ. Тоді потрібно було підготувати простір.

Ми дуже дбаємо про якість, тому ми не могли просто прийти та все відсканувати за один день. Тобто могли б, але можель була би неякісною, непридатною ані для використання у віртуальній реальності, ані для ЗD-друку. Іконостас перебуває у великому приміщенні з великими вікнами.

Ми мали закрити вікна, щоб не було доступу денного світла, мали застелити підлогу білою тканиною, щоб вона разом зі стелею слугувала нам рефлекторами. Адже ми не можемо світити безпосередньо на живопис, це йому шкодить. Тож таким чином ми отримали м’яке та безпечне для живопису світло. Нам було потрібно досягти такого ефекту, щоб не було тіней.

Зауважу, що реставратори весь час стежили, чи дотримується температурний режим та чи не потрапляє багато світла на ікони. Це важливий момент, адже сканувати щось у музеї – це зовсім не те, що сканувати щось на вулиці. Є багато додаткових умов, інша відповідальність.

Тоді починається процес сканування. Після цього ми отримуємо білий об’єм з надточними розмірами.

Потім ми робимо фотограмметрію. Процес полягає в тому, що ми робимо дуже багато фотографій по певному алгоритму. В даному випадку ми зробили біля 40 тис. фотографій.

Потім з цих фотографій збирається 3D-модель. Кожна фотографія накладається на наступну на 80-90%.

Тоді дані зі сканеру та фотограмметрії поєднуються. Ми ніби на ту білу модель накадаємо зображення з фотографій. Якість такої моделі настільки велика, що її навіть неможливо відкрити на дуже потужному комп’ютері. Ми мусимо її зменшувати.

Вже готову модель під різні потреби потрібно робити окремо.

Так що це дуже складний процес, іконостас ми сканували десь місяці два, напевно.