Родина з Гуцульщини пише книжку про свій родовід

Родина Цимбалюків з Уторопів, що на Франківщині, пише книгу про свій родовід. Почав над нею працювати Віктор Цимбалюк.

Саме на чужині він активно зацікавився своїм родоводом, пише Суспільне Карпати.

Чоловік понад 10 років живе в Італії. І коли минулоріч почалася пандемія COVID-19, під час карантину врешті знайшовся час, щоби більше дізнатися про своїх предків, та почав писати книгу. Віктор Цимбалюк розповів, як вдалося відшукати родину.

Майже італійський дядечко і сім’я на Франківщині

Віктор Цимбалюк живе в Дуевілле у провінції Віченца, що в Італії. Чоловік — родом з Франківщини. Його родина проживала в Уторопах. Каже, що італійці пишаються своїми предками, часто на стінах вони вивішують дерево роду. За його словами, це і було одним із чинників, чому чоловік почав власне дослідження родини.

Віктор Цимбалюк за написанням книги

“Так життя склалося, я тут в Італії багато бачив людей, сім’ї, які дуже бережуть свої традиції, знають рід до 7-8 коліна. І я собі подумав: “Боже, я знаю, хто мій був дід, а хто мій прадід, то ні!? І ще подумав, що може мої онуки теж колись захочуть дізнатися, ким були їхні родичі? І тепер шкодую, що не почав свою роботу швидше, років 10-20”, — говорить Віктор Цимбалюк.

з архіву родини Цимбалюків

Цимбалюк Юрій Іванович (1901- 1983) та Анастасія Федорівна з родини Доманчук (1913- 195?)

Документи з резиденції священника: що розкажуть метричні книги?

Чоловік опанував інтернет-простір, відтак у соціальних мережах познайомився із родичами із Прикарпаття, які допомогли у пошуках. Зокрема, Іван Яковенчук — лікар-психотерапевт за фахом, а от на дозвіллі — досліджує свій родовід. Уже знає сім поколінь. Здебільшого родина проживала у селі Уторопи. Найцінніше — вдалося віднайти метричні книги.

з архіву Івана Яковенчука, копії метричної книги

Архівний документ зберігався у резиденції священника, але, коли колгосп розширював свої межі, то забрав собі цю будівлю, і всі письмові матеріали були втрачені. Згодом виявилося, що хтось із жителів села зберіг метричні книги.

“Книги із 20-30 років XX століття. Їх вів священник і перед весіллям записували церковні заповіді. Їх мали виголошувати у церкві три тижні. Там є дані по родині моєї матері і мого батька. Наприклад, Андрій Яковенчук — мій дідусь по-батькові, одружувався у 1922 році у жовтні. І записано, що він — син Федора і Параски, уроджений і замешканий в Уторопах, вільного стану, тобто неодружений. І дата народження — він народився у 1897 році. І так збережені дані всієї родини. До речі, ми змогли уточнити дату народження моєї бабусі, бо вона знала, що десь у квітні, а тепер точно знаємо, що 6 числа”, — каже Іван Яковенчук.

Слухайте другий епізод подкасту “Про ПраКорені” — “Цимбалюки та два морґи поля”.

Основоположник роду і два морґи поля

У родині з уст в уста передають сімейні легенди. Є історія й про прадіда Івана Цимбалюка — батька 11 дітей, бідного хлопця, який зумів досягнути становища, здобути освіту і створив традицію, яка пов’язує родичів досі.

Іван Яковенчук/Facebook

Іван Яковенчук досліджує свій рід

“Прадід що два роки робив весілля і кожній дитині купляв два морґи поля. Десь вісім сімей жили поруч. І так трапилося, що одна родина зайняла третину села”, — розповідає лікар-психіатр, дослідник свого роду Яковенчук.

з архіву родини Цимбалюків

Іван Цимбалюк — основоположник роду Цимбалюків

Ця історія спонукала Івана Яковенчука більше дізнатися про свій рід. А ще бабуся, яка часто розповідала онукові оповідки про сім’ю. А вже коли в Івана народився син, то чоловік захотів зібрати всю інформацію для майбутнього покоління.

Суспільне Карпати

Родовід, який склав Іван Яковенчук

“Осоновоположника нашого роду по-місцевому називали Іванчал. Досі у селі на нас так говорять. Не знаю точно, з чого це пішло”, — говорить Іван Яковенчук.

У Віктора Цимбалюка — свої гіпотези, чому у родини з’явилося прізвисько “Іванчал”, “Іванчали”: “Тут є різні версії, мені подобається така: що прадід Іван мав високе чоло. Коли були якісь збори, а він працював стражником на дорогах, коли вони ще були з бруківки і каменю. І всі казали, що почекаємо Іванчоло, він нас розсудить добре”.

з архіву родини Цимбалюків

На фото другий зліва зверху прадід, перший справа внизу — син Василь, а третій справа внизу — зять Дмитро.

“Сказали: “Не підеш в колгосп — сина не побачиш!”

На прикладі родини легше зрозуміти історію та епоху каже Іван Яковенчук. Коли одні воювали в УПА, інші — в “стрибках”, то ставишся до цього простіше.

“Коли записували в колгосп, то брата моєї матері зловили і тримали в себе. І сказали бабусі: “Якщо запишешся в колгосп, то побачиш його, а якщо ні, то не побачиш”. І моя бабуся перша була записана у колгосп, хоча прихильницею радянської влади ніколи не була”, — розповідає Іван Яковенчук.

Родина онлайн або що каже молодь?

Обидвоє чоловіків збирають документи про рід для своїх дітей, онуків. Їхня племінниця Ілона Захарук каже, що теж цікавиться своїм походженням, змалечку чула розповіді своєї бабусі про прародичів.

Ілона Захарук

Ілона Захарук — підтримує сімейні традиції

“Наш будинок розташований теж на цьому ґрунті, що прапрадід купив. Колись, розповідала мама, що на Різдво, як починали ходити ввечері у гості, то закінчували вранці. Зараз такого немає, але в нас нещодавно створили групу “Іванчали — єднаймося”. І коли всі почали вітати одне одного в групі, хтось з Італії, інших країн, з Уторопів, різних областей. І здалося, ніби ми повернулися на багато років назад, коли всі збиралися однією родиною в хаті, хоч і онлайн”, — каже Ілона Захарук.

з архіву родини Цимбалюків

Родина з Гуцульщини пише книжку про свій родовід

По цей день в Уторопах на тих місцях, що подарував дітям Іван Цимбалюк, живуть нащадки і намагаються ці землі зберегти у родині.