“Депортовані назавжди”. Спогади лемків з хутора Бескид на Прикарпатті
21 Вересня, 23:11
Поділитись статтею
На хуторі Бескид, що розташований неподалік села Копанки Калуського району Івано-Франківської області, проживають приблизно 30 сімей лемків, яких відповідно до угоди між польською та радянською владами депортували з Польщі у 1946 році.
Тут живуть як діти й внуки насильно виселених із території Закерзоння українців, так і ті, хто ще пам’ятає гуркіт “евакуаційних” товарняків.
Кореспонденти Суспільного відвідали хутір, щоб зібрати спогади мешканців про депортацію, а також розповісти, як бескидяни та їхні родичі, які стали жертвами одного з наймасштабніших етноцидів XX століття, бережуть пам’ять про рідні землі.
До 2006 року хутір Бескид мав назву Пняки. Його перейменували за ініціативи Тараса Бунги — сина депортованих у 1946 році лемків Дмитра й Олени. Бескид — бо саме у карпатських Бескидах розташовані етнічні землі Лемківщини або Лемковини.
До хутора веде польова дорога, на яку треба звернути з головної за вказівником. Проїжджаємо кількасот метрів і звіддаля вже видніються обриси хат, дерев’яний хрест, пам’ятник і між ними, але трохи ближче до поля, — три стяги на високих флагштоках: блакитний (прапор Світової федерації українських лемківських об’єднань) червоно-чорний і синьо-жовтий.
Більшість будинків розміщені уздовж головної вулиці Михайла Грушевського, але є декілька, що стоять трохи лівіше від її початку. В одному з таких і живе Тарас Бунга. Чоловікові — 57. Його батьків виселили із села Ветлина Ліського повіту.
“Одні кажуть, що ми — лемки, другі — бойки. А взагалі наша територія, звідки ми депортовані, це — або Західна Бойківщина, або Східна Лемківщина. І, можливо, немає помилки, що нас називають так чи так. Але найбільш правильне, що ми є депортовані. Бо тут були люди, яких вислали в Сибір і повернули назад. А нас депортували назавжди”, — каже Тарас.
У Бескиді мешкають сім’ї депортованих з районів Лісько (зокрема, сіл Береги Горішні, Струбовиська, Присліп, Устрики Дольні) та Сянок.
“У 1946 році прийшла чорна хмара на Лемківщину. Людей насильно депортували в Україну. Польська Армія Крайова і російські енкаведисти “під автоматами” вантажили їх у товарняки й перевозили сюди”, — розповідає Тарас Бунга.
Люди встигали взяти із собою лише найнеобхідніші речі. Тих, хто намагався повернутися, били, а іноді вбивали. На “митницях” у Дрогобичі, люди заповнювали евакуаційний лист, де вказували, скільки мали майна.
“Якщо ти писав правду, то тебе відразу поселяли у другий вагон і виселяли на Сибір як куркуля. Тому люди передавали одне одному, щоб писали, що “ми не маємо нічого”. І хто не має нічого, оселялися у Львівській, Тернопільській, Станіславській областях”, — говорить Тарас Бунга.
На виселених із Польщі українців на хуторі чекало чисте поле, каже Тарас Бунга.
Поділитись статтею
