Бог на війні. Як капелан з Івано-Франківська обрав місію нести молитву в окопи

З початку повномасштабної війни відчайдушний священник УГКЦ отець Василь Пасічник щомісяця їде на передову. Він капелан і везе воїнам в окопи молитву, розраду і підтримку, або як сам каже: божественну психотерапію. Зізнається, страшно на війні буває всім, і йому теж. Але, зараз в українців не має іншого вибору, ніж спільно боронити рідну землю.

Отець Василь Пасічник опікується військовим батальйоном з Івано-Франківська. Перші тижні працював тут, на місці дислокації, а згодом щомісяця з капеланською місією відвідує наших вояків на фронті. Розповідає, що над рішенням стати капеланом довго не роздумував, і особливо не готувався. Переконаний, зараз українці не мають іншого вибору, ніж боронити рідну землю. Тут принцип простий, якщо ми не будемо захищати свою Батьківщину на дальніх рубежах сьогодні, то завтра ворог прийде до нас сюди.

“Переважно буваю на передовій раз на місяць. Моя комунікація з військовими дуже по-різному відбувається, залежно що вони в цей момент хочуть, – ділиться капелан Василь Пасічник. Традиційно проводимо літургію: місце може бути будь-яке, або закрите якесь приміщення, або підвал, і в клубі відправляв. Може також літургія відбуватися на свіжому повітрі, якщо ми знаємо, що там безпечно. Отже, основне, це молитва, літургія, сповідь, причастя все як завжди, тобто божественна психотерапія. Це від українців не забереш вони цього потребують, це вже в крові. І друге, це спілкування з самими воїнами нашими, на позиціях, там де їхні бліндажі, там де вони дислокуються. Такі способи спілкування практикуємо.”

Найбільше на фронті від священника потребують благословення та моральної підтримки. За словами капелана Василя Пасічника, церква з перших днів є поруч з воїнами. І досвід показує, що хлопцям на передовій така «присутність Бога» в особі капеланів дуже допомагає.

“Головне питання, яке мучить сумління вояка: чи можна вбивати на війні?, – адже як-не-як, з того боку теж людина,- каже капелан. І тут, важливо хіба що вислухати солдата, бо відповідь вже є у кожного з нас готова. Але кожен хоче звірити її з церквою. Отже, тут йдеться не про вбивство якесь навмисне, тут йдеться про захист, жінки, дітей, землі, краю, гідності, історії – все це наше, і тут є тільки захист. І як Папа Римський Франциск висловився зовсім недавно, що народ має право на самооборону. Тут жодної перешкоди нема.”

Найбільше на фронті воїни потребують заспокоєння, розради, потіхи. Військовий капелан для захисників в одній особі – духовний наставник, батько і психолог. Священнику доводиться працювати зі стресом, і самому долати його, застосовуючи цікаву методику.

 

“Антистресові методики, методики заспокоєння, віднайдення рівноваги дуже добре поєднуються із молитвою: ви проговорюєте слова молитви “Господи Ісусе Христе, сину Божий, помилуй мене грішного…” на вдих і на видих, то є така старовинна практика монахів в церкві. То є дихальна практика, дуже ефективна, так зване заземлення. Взагалі, на війні майже не залишається атеїстів чи агностиків. Є багато повідомлень про те, що люди на війні, які раніше заявляли що вони не вірять в Бога, починали вірити. І то не так ситуативно, а то вже є старт на все життя.”

Війна жорстока, приносить багато болю та втрат, – розповідає отець Василь Пасічник, – найважче українські вояки переживають смерті своїх побратимів. Психологічні травми, душевні рани й посттравматичний синдром буде відлунювати ще довго.  Тим часом місія капелана залишається незмінною: Бути поруч! Зараз і аж до перемоги!