Повітряна тривога: як вберегти дитину від негативних наслідків стресу

Повітряні тривоги в школах та садках стали справжнім стресом для всіх вчителів, вихователів, батьків, а особливо дітей.

Через це чимало батьків малюків від трьох до восьми років почали помічати, що їхні діти стали більш агресивні, у них почали посмикуватись повіки, з’явились нові мимовільні постійні рухи чи неконтрольовані сечовипускання, що не на жарт їх затривожило.

Така реакція дітей є закономірною. У дітей переважає емоційне реагування, а у дорослих вже є раціональне. Пісятися вони починають, бо через тривогу організм розуміє, що зараз треба швидко йти. До прикладу, це чимсь схоже до поведінки тваринки, яка тікає від хижака і на ходу звільняє свій організм. Це така загальна реакція організму на стрес. Це дуже і дуже нормальна реакція, – каже психологиня Світлана Семанів.

Стан дитини можна порівняти з надутою до меж кулькою. Все що треба, це делікатно пояснювати, що «я тут, я з тобою, я тебе бачу, я тебе чую». Дорослі, які є навколо, стають для дітей тією саморегуляцією, якої в них самих ще немає.

В цій ситуації дорослий має допомогти дитині, але не тиснути, а діяти більш лояльно. Слова «тихо, заспокійся, сядь» тут не будуть допомагати, бо це, як говорити до стола.

Ще одна проблема в тому, що дітей у групі чи класі багато, а вчитель в них лише один. Цей момент може обіграти умовами, які оточують дитину. В дитини під час тривоги має бути щось своє з дому. Дуже добре, коли мама та дитина мають певні однакові речі, наприклад браслетики. І мама тоді пояснює дитині, що коли ти хвилюєшся, ти можеш триматися за цей браслетик і знати, що я завжди з тобою. Це буде додаткова підтримка. Або дитина може мати біля себе іграшку з якою спить чи проводить багато часу. Щось таке, що її заспокоює.

Бажано також створити дітям в укритті максимально сприятливі умови, наскільки для цього стане фантазії. Перші 5-15 хвилин у стресовій ситуації дитина не буде сприймати візуальну картинку. Виділяється адреналін і дитині в цей період потрібен лише дорослий поруч, який візьме за руку та скаже, що потрібно робити. Після цього періоду дитина починає роздивлятися навколо. Звичайно краще, щоб це не було темне та страшне приміщення.

Важливо в цей момент відповідати на питання дітей. Не реагувати агресивно, коли діти питають, чи ще довго там сидіти і тому подібне. Дуже часто надмірна кількість запитань подразнює вчителів чи вихователів. Тому тут дорослим важливо контролювати себе, набратися сили та терпіння.

Якщо дитина стикнулася з такою стресовою ситуацією і батьки бачать, що в дитини починають зміни в поведінці по типу агресії, нервового тіку (смикається око, дитина постійно смикає себе за вушко тощо), потрібно слідкувати, скільки часу це триває. Не варто бігти до лікаря, якщо це триває всього декілька днів. Потрібно спостерігати.

Іти до спеціаліста потрібно, якщо це триває більше місяця. Тоді з дитиною ідуть до невролога. Якщо невролог каже, що все добре, тоді ідуть до психолога.

Це означає, що батьки дають не правильний зворотній зв’язок дитині. Не потрібно акцентувати дитині увагу на цих нервових тіках, мимовільних рухах. Так вони їх закріплюють. Дитина, коли це робить, не помічає цього. А батьки звертають увагу дитини на це і закріплюють. Найкраще, що можна робити в цьому випадку – не звертати увагу, а мовчки спостерігати. Також можна мовчки обіймати дитину, відводити ці зайві рухи гладженнями, дати більше любові та тепла. Але не треба проявляти надмірну увагу, бо дитина побачить, що відбувається щось не те. Не варто проговорювати це словами та мімікою, просто гладьте та обіймайте. Тілесний контакт дуже важливий.

Якщо дитина не хоче після повітряної тривоги та перебування в укритті ходити в школу – потрібно насамперед сказати, що ви її розумієте, підтримати, але до школи ходити треба. Не треба маніпулювати. Скажіть, що ви дуже добре її розумієте. Вербально та не вербально  батьки мають давати дитині зрозуміти, що «я тут, я тебе бачу, чую та розумію».

Стабільність дорослих, це є стабільність дитини. Дуже важливо, що дитина вчиться дома, тому й кажуть, що не виховуйте дітей, а виховуйте себе, бо дитина все одно буде схожа на вас.