Другий білоруський фронт

Богдан Скаврон

Загроза повторного наступу російських військ із території Білорусі стала постійним елементом війни, яку розв’язав кремль в Україні. Після повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року в експертних колах також постійно обговорюють можливість активного вступу у війну білоруської армії спільно з військами держави-агресорки. 

Однак ні доморощені диванні експерти, ні аналітики західних розвідок, стежачи за рухом військової техніки та візитами кремлівських генералів та посадовців за північним кордоном України, не дають поки однозначної відповіді, чи використає путін у своїй безумній воєнній грі білоруський «козир». Поки що краплений червоно-зелений «туз» начебто стирчить із рукава кремлівського диктатора, але ймовірно, що він просто блефує, розуміючи, що у разі некозирної «масті» карта другого білоруського наступу буде битою на першому ж ході. 

FILE PHOTO: Belarusian and Russian national flags fly during “Day of multinational Russia” event in central Minsk, Belarus June 8, 2019. REUTERS/Vasily Fedosenko/File Photo

Трохи історії

Сучасна лукашенківська Білорусь, яка стала явним сателітом російської федерації, з’явилася не відразу. Після розвалу Радянського Союзу, який було оформлено підписанням угоди про утворення СНД саме на території цієї колишньої радянської республіки під час зустрічі Кравчука, Шушкевича та Єльцина у Біловезькій пущі, у молодої незалежної держави був шанс обрати інший напрямок розвитку.

Ще 19 вересня 1991 року Білоруська Радянська Соціалістична Республіка (БРСР) була перейменована в Республіку Білорусь, біло-червоно-білий прапор та герб «Погоня» стали державними символами, як і в часи Білоруської Народної Республіки – ровесниці УНР. 

На жаль, історична пам’ять більшості білоруського народу виявилася сильно затертою насамперед через політику русифікації, яка розпочалася ще в російській імперії та набула розмаху в радянські часи – у 1930-х роках і після Другої світової війни, в якій, до речі, загинуло від 2,5 до 3 млн білорусів. 

Окрім того, на тлі збройних конфліктів у Нагірному Карабасі, Придністров’ї, Абхазії, якими супроводжувався розпад СРСР, білоруси пишалися своєю «стабільністю», яка з приходом до влади у 1994 році теперішнього диктатора Олександра Лукашенка стала головною «фішкою» білоруського режиму. 

На відміну від України, колишня комуністично-кадебістська номенклатура, яка мала ностальгію за «совком», у Білорусі виявилася живучішою. Уже восени 1993 року серед джерел білоруської державності в тексті Конституції вирішили згадати не лише Велике князівство Литовське і Білоруську Народну Республіку, але й Білоруську Радянську Соціалістичну Республіку. Це рішення підтримала більшість депутатів тодішнього білоруського парламенту.

Білоруська залежність

Політика повного зросійщення Білорусі стала частиною режиму Лукашенка, який, прийшовши до влади у 1994 році на критиці «авторитаризму» Шушкевича та обіцянках побороти корупцію, зосередив владу винятково у власних руках та проводив чистки незгідних. Уже наступного року через незаконний референдум новообраний президент позбавив білоруський національний прапор та герб статусу офіційних державних символів та надав державний статус російській мові.

Ще однією обіцянкою, яку дав виборцям Лукашенко на своїх перших виборах, було відновлення звʼязків з колишніми радянськими республіками «на рівноправній і взаємовигідній основі». До речі, він був єдиним депутатом Верховної Ради БРСР, який не голосував за вихід республіки з Радянського Союзу. 

У повному злитті з росією майбутній багаторічний господар Білорусі бачив персональний інтерес. Олександр Лукашенко сподівався перехопити владу у президента рф Бориса Єльцина, очоливши об’єднання двох держав зі спільною грошовою одиницею, спільним урядом і спільними кордонами. Але після підписання Угоди про створення Союзної держави у грудні 1999 року Єльцин підсунув Лукашенкові свиню, тобто свого наступника – путіна. Обмін ратифікаційними грамотами про створення Союзної держави росії та Білорусі відбувався уже між в.о. президента рф володимиром путіним і президентом РБ Олександром Лукашенком. 

Реальним змістом це міждержавне об’єднання наповнилося лише незадовго до повномасштабного вторгнення – 5 листопада 2021 року. Цього дня президент росії володимир путін та самопроголошений президент Республіки Білорусь Олександр Лукашенко підписали декрет Союзної держави, затвердивши 28 програм з інтеграції у питаннях податків, кредитів, а також створення об’єднаних ринків нафти, газу та транспортних послуг.

На той час Лукашенко більше не претендував на провідну роль в російсько-білоруському об’єднанні, розуміючи, що тримається на посаді маріонетки кремля в Мінську лише з «доброї волі» путіна. Головним чинником втрати самостійності було те, що економіка Білорусі стала повністю залежною від росії. 

Досить сказати, що російський газ білоруси продовжували отримувати по $128,5 у той час, коли світові ціни стрибнули аж до $2800 за тисячу кубометрів. Натомість білоруський експорт (передовсім калійні добрива та нафтопродукти), обмежений санкціями ЄС та США, отримав ринок збуту в рф. Вишенькою на цьому «торті» економічної залежності стала відстрочка москвою виплат за кредитами на суму понад $1 млрд і видача нового – на суму $1,74 млрд.

Примушування до війни

За понад 20 років росія отримала величезну кількість інструментів примусу свого сателіта до лояльності та покірності. Найчастіше, коли москві не подобалася поведінка білоруського режиму, вона використовувала економічні важелі впливу на нього. Віднедавна цей тиск перемістився на військову, політичну та інформаційну сфери.

Від першого дня повномасштабного вторгнення режим Лукашенка надає військову та цивільну інфраструктуру для забезпечення та прикриття російських військ. Низка об’єктів, зокрема деякі аеродроми, з яких завдають ударів по українських містах, були повністю передані в російське управління. Але путіну потрібна активніша роль Білорусі у війні проти України.

Підштовхнути Лукашенка до прийняття потрібного рішення щодо залученості до «спеціальної воєнної операції» господар кремля нібито вирішив у звичний для себе терористичний спосіб. У цьому контексті оглядачі згадують раптову смерть міністра закордонних справ Білорусі Володимира Макея, який був ниточкою, що зв’язувала білоруського диктатора з країнами Заходу. Є припущення, що ця смерть була не випадковою і нею було послано сигнал про можливість ліквідації самого Олександра Лукашенка.

За інформацією аналітиків агентства RLI, кремлівська пропаганда заготувала версію, що до замаху на білоруського диктатора причетні спецслужби України або Польщі під керівництвом розвідки НАТО. Так може з’явитися формальний привід втягнути білоруську армію у війну, повністю поглинувши країну і позбавивши її суверенітету.

До речі, в недавній білоруській історії вже була принаймні одна загадкова загибель першої особи республіки – першого секретаря ЦК Компартії Білорусі Петра Машерова, який, до речі, теж претендував на провідну роль у кремлі в часи СРСР. У 1980 році на трасі «Москва – Мінськ» на шляху його кортежу несподівано з’явився автосамоскид, символічно завантажений картоплею.

Воєнна потуга

Сама по собі білоруська армія, яка, за останніми опублікованими дослідженнями, посідає в рейтингу 60-те місце серед армій світу (до прикладу, Україна – 15-те), не становить очевидної небезпеки. Білоруські збройні сили в умовах ручного управління економікою з великою часткою державних підприємств постійно відчували брак фінансування.

За даними Світового банку, щорічні видатки Білорусі на оборону становили 1,2% ВВП, тоді як Україна, скажімо, витрачала на свої Збройні сили 3-4% ВВП. Очевидно, що рішення про ймовірний вступ білоруської армії у війну з Україною матиме фатальні економічні наслідки і призведе до масштабних людських втрат. Але економічна доцільність не впливатиме на це рішення, та й ухвалювати його будуть аж ніяк не в Мінську.

Наразі Білорусь постачає лише військову техніку та боєприпаси на користь російської армії. Лише за жовтень до росії відправлено 98 танків Т-72А, 60 БМП-2, 53 вантажівки «Урал», а від початку повномасштабного вторгнення туди було доставлено загалом понад 65 тисяч тонн боєприпасів.

Натомість мобілізовані російські солдати проходять навчання в Білорусі – через брак ресурсів у росії для одночасної підготовки великої кількості особового складу. У білоруських лікарнях надають медичну допомогу пораненим російським солдатам, а на початку війни частина відділень навіть була повністю передана в розпорядження збройних сил рф.

Вкрай малоймовірно, що Білорусь зможе власними силами організувати масштабне вторгнення, як це робили росіяни – батальйонно-тактичними групами. Це означатиме залучення до війни військовослужбовців строкової служби, що позначиться на ефективності ведення бойових дій і створить додаткову напруженість усередині країни.

Серед 4-7 тисяч бійців сил спеціальних операцій ЗС Білорусі щонайменше 3 тисячі – строковики. Механізовані підрозділи теж здебільшого укомплектовані молодими хлопцями, які служать за призовом. Готових до війни контрактних частин, повністю укомплектованих, у Білорусі особливо немає.

Теоретично боєздатними є лише дві спеціально підготовлені офіцерські роти сил спеціальних операцій, але цього достатньо для проведення розвідки або диверсії – не більше.

Донедавна Лукашенко не відправляв на допомогу російській армії свої боєздатні військові підрозділи, тобто спецназ і десантників, оскільки боявся, що у випадку їх розгрому його нікому буде захищати всередині країни.

Розташування ядерної зброї

Однією з найбільших загроз не тільки для України, але й країн Заходу може стати розміщення на території Білорусі тактичної ядерної зброї. Білоруський опозиціонер Павло Латушко, який був міністром культури у 2009−2012 роках, назвав ознаки того, що такі наміри у кремля є і вони близькі до реалізації.

«Ми маємо інсайди, підтверджені з кількох джерел, про те, що офіцери ракетно-артилерійських військ Білорусі виїжджали до російської федерації на склади та частини зберігання тактичної ядерної зброї, вивчали логістику, транспортування. Також відбувалися навчання військ хімічного радіаційного захисту біля Білорусі», – відзначив він. 

Білоруський опозиціонер уточнив, що путін не довірить ядерну зброю Лукашенку, а лише розмістить її на території Білорусі і «вона перебуватиме під контролем російських військово-космічних сил, сил ядерного стримування».

Латушко також висловив думку, що Лукашенко не заперечує проти розміщення ядерної зброї, бо вважає, що це підвищить його рейтинг всередині країни і гарантує йому довічну владу.

Відомо, що російські ракети «Іскандер», які можуть нести ядерні боєголовки, уже надійшли на бойове чергування до Білорусі. Окрім того, Лукашенко заявляв про модернізацію під «специфічні боєприпаси» літаків СУ-25 і про те, що льотчики фактично вже пройшли необхідне навчання.

Це створює ймовірність ядерного удару не тільки по Україні, але й по країнах НАТО, а удар у відповідь по території Росії в цьому випадку вважатиметься неприйнятним.

Звідки готується наступ

Для наступу російської армії з території Білорусі фактично уже все готово. Кілька років поспіль росія повністю контролює військову сферу Білорусі, а недавно внесені зміни до угоди про «спільне регіональне угруповання військ» дозволяють використовувати білоруські підрозділи поза межами країни-сателіта. Раніше межами застосування білоруських військ було визначено територію Білорусі та росії, де знаходиться Західний військовий округ рф. Тепер територія не обмежується взагалі. 

Для створення таких організаційних і правових передумов на початку грудня 2022 року до Мінська здійснив візит міністр оборони рф Сергій Шойгу та інші високопосадовці російського військового командування.

За підрахунками експертів, білоруська армія може представити для застосування проти України близько 15-20 тисяч військовослужбовців – передовсім із сил спеціальних операцій і десантних військ. Однак такої кількості, навіть із врахуванням розташованих у Білорусі російських солдатів (наразі їх, як свідчить розвідка, щонайбільше 10 тисяч), все ще недостатньо для повноцінного наступу.

Велика протяжність кордону (понад тисячу кілометрів) передбачає створення щонайменше трьох напрямків удару, щоб спробувати заплутати українську армію. Для мінімально успішної операції на такому фронті потрібно зібрати 50-80 тисяч (у лютому 2022 року з території Білорусі зайшов 30 тисячний російський контингент).  

Поповнити чисельність російська армія спробує за рахунок мобілізованих, але чи вдасться це зробити, залежатиме від ситуації на фронті. Якщо Україна почне на одному з напрямків наступальну операцію, то росіяни змушені будуть направити туди основну частину «мобіків». Якщо фронт завмре і буде стабілізований, то якусь частину дійсно можуть відправити до Білорусі.

Новим витком напруженості з боку північного кордону України стануть спільні льотно-тактичні навчання росії та Білорусі, які триватимуть до 1 лютого на території РБ. Якщо в цей час з білоруського повітряного простору по Україні запускатимуть ракети, це означатиме, що Лукашенко остаточно прийняв рішення про вторгнення.

Після цього може відбутися новий наступ, цього разу вже за участю білоруських військових.