Герої Небесної Сотні: прикарпатці, які загинули на Майдані

Щорічно 20 лютого в Україні відзначають День Героїв Небесної Сотні. У цей день згадують про подвиг учасників Революції гідності 2013–2014 років та вшановують пам’ять загиблих під час протестів. Серед протестувальників Майдану у 2014-тому були й прикарпатці.

Першим з Прикарпаття 28 січня 2014 року загинув Калиняк Богдан Михайлович. Слюсар з Коломиї залишив дружину, доньку, сина й маленьку онуку.

«На Майдан приїздив упродовж 2 місяців. З маленькими перервами по чотири дні стояв на Майдані й, маючи рідну сестру в Києві, не ходив до неї, щоб відігрітися. Допомагав пораненим, чергував вночі, пильнував за чистотою. У січні під час протистоянь на вул. Грушевського потрапив під струмінь водомета, внаслідок чого захворів. Помер у госпіталі в Івано-Франківську», – повідомляють на сайті Небесної Сотні.

Богдан отримав звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (21 листопада 2014, посмертно) й медаль «За жертовність і любов до України» (УПЦ КП, червень 2015, посмертно).

18 лютого 2014 року на Майдані загинув Дідич Сергій Васильович, з Городенківщини. Заснував і був директорок туристичного клубу «Золоте Руно». Загинув у Києві під час сутичок між мітингувальниками та «беркутівцями». 44-річний Сергій залишив дружину і двоє дітей.

«Граната взірвалась біля шиї Сергія і розірвала артерію… Шансів на порятунок не було», — написав на своїй сторінці у Фейсбук член ВО «Свобода» Руслан Андрійко.

22 лютого 2014 року Сергію Дідичу присвоєно (посмертно) звання «Почесний громадянин міста Городенки».
21 березня 2014 року в Івано-Франківську з’явилася Вулиця Сотника Сергія Дідича.
11 червня 2014 року в Стрільченській школі відкрита меморіальна кімната Героя Небесної сотні Сергія Дідича.
22 лютого 2014 року перейменовано вулицю Юрія Гагаріна на вулицю Сергія Дідича.
24 серпня 2014 року на будинку № 20 по вул. Сергія Дідича, де він проживав 14 років, встановлено меморіальну дошку.

20 лютого в один з найтрагічніших днів серед загиблих на Майдані було троє прикарпатців: Роман Гурик, Ігор Дмитрів та Ігор Ткачук.

19-річний Гурик Роман Ігорович з Івано-Франківська. Був студентом філософського факультету у Прикарпатському університеті. Гурик чотири рази їздив у столицю. Загинув під час зіткнень на вулиці Інститутській від кулі снайпера у скроню. Похований 24 лютого у Меморіальному сквері в Івано-Франківську, поряд із могилами Січових Стрільців. Він став шостим з сім’ї Гуриків, хто загинув за Україну, – предки Романа були воїнами УПА.
Гурик отримав звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (21 листопада 2014, посмертно та медаль «За жертовність і любов до України» (УПЦ КП, червень 2015 посмертно).

13 березня 2014 року в Івано-Франківську з’явилася Вулиця Романа Гурика.
2 жовтня 2014 року була відкрита меморіальна стела пам’яті Романа Гурика, на подвір’ї Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, де він навчався.
20 лютого 2015 року у місті Івано-Франківськ на будинку школи № 23, у якій він навчався, відкрили меморіальну дошку Роману Гурику.
14 жовтня 2015 року у меморіальному сквері Івано-Франківська відкрили пам’ятник Романові Гурику. Це бронзова фігура юнака зі щитом, встановлена на його могилі
Кабінет Міністрів України 15 листопада 2017 р. заснував в числі державних стипендій найкращим молодим вченим за вагомий внесок у розвиток демократичних та гуманістичних цінностей у сфері науки і освіти та зміцнення міжнародного авторитету України стипендію імені Романа Гурика.

20-го також Дмитрів Ігор Федорович з Коломиї. Вперше приїхав на Майдан на початку лютого. Вдруге поїхав разом з друзями 18 лютого ввечері автобусом з Івано-Франківська, не попередивши нікого з рідних та близьких. Загинув одним з перших під час контратаки на вул. Інститутській від чотирьох вогнепальних поранень, які пошкодили легеню, нирку та аорту. 20 лютого близько 17:00 надійшла офіційна інформація з Київської міської клінічної лікарні № 17 про те, що Ігор помер.

21 листопада 2014 Ігору присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно) та медаль «За жертовність і любов до України» (УПЦ КП, червень 2015 посмертно).
25 лютого 2014 року Ігору Дмитріву було присвоєно звання «Почесний громадянин міста Калуш» (посмертно).
17 квітня 2014 року у Калуші на будинку, де народився та виріс Ігор Дмитрів, відкрили меморіальну дошку.
21 листопада 2016 року на фасаді корпусу Чернівецького юридичного інституту Одеської національної юридичної академії встановили меморіальну дошку полеглому випускнику Ігорю Дмитріву.

Ткачук Ігор Михайлович народився в Росії, проживав на Коломийщині. Займався будівництвом, реставрацією меблів. Любив плести бісером.

На Революції був двічі: приїжджав додому на день народження молодшого сина.Загинув внаслідок вогнепального поранення. Тіло ідентифіковане в готелі «Україна». 38-річний Ігор залишив стареньку маму, дружину й троє дітей

Ігор отримав звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (21 листопада 2014, посмертно та медаль «За жертовність і любов до України» (УПЦ КП, червень 2015 посмертно).
По смерті Ігоря Ткачука його односельці своїми силами збудували для сім’ї героя двоповерховий будинок.

26 лютого 2014 року загинув Костишин Михайло Йосипович з Рожнятівщини.

Михайло приїхав на Майдан у Київ відразу після побиття студентів. Його жорстоко побили, без шансів вижити. Лікарі зробили усе, що могли, однак в ніч на 26 лютого Михайло помер.
42 Михайшло залишив матір та двох братів.
Михайло отримав звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (21 листопада 2014, посмертно) та медаль «За жертовність і любов до України» (УПЦ КП, червень 2015 посмертно).
На фасаді Нижньострутинської школи, в якій навчався герой, установлено меморіальну дошку.

5 березня 2014 року на Майдані загинув Шеремет Василь Олександрович з Надвірнянського району.

Був із багатодітної сім`ї (було десятеро дітей). Працював у пекарні та охоронцем на будівництві.

18 лютого 2014 року під час сутичок із бійцями «Беркуту» зазнав численних поранень, внаслідок цього помер в одній із київських лікарень
Похований у Ланчині. 64-річний Василь залишив трьох синів, трьох онучок та матір.

«За все своє життя Василь натерпівся різних бід. Але він ніколи не скаржився. У Василя був сумний та вдумливий погляд. Він старався не показувати, як йому бувало тяжко. Я не була здивована, що Василь, попри свій вік, поїхав на Майдан. Він завжди казав: „Тільки Україною ми живемо“. Так вийшло, що за неї він і помер», — пригадує сестра Галина.

Василь отримав звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (21 листопада 2014, посмертно) та медаль «За жертовність і любов до України» (УПЦ КП, червень 2015 посмертно).