Зберегти світло в серцях

Світлана Тимчук

Окрім постійних обстрілів військових об’єктів, росія завдає ударів по енергетичній інфраструктурі, прагнучи посадити Україну за стіл переговорів на своїх умовах. Через це почались періодичні відключення електроенергії, які часто тягнуть за собою ще й відсутність тепла та води.

Водночас склалася така ситуація, що в одних будинках відключення часті, в інших електроенергію вимикають рідше або й не вимикають взагалі. Тому виникає безліч конфліктів та сплесків агресії між людьми.

Та варто розуміти, що страждають усі, а такі сутички лиху не зарадять. «МІСТО» підготувало рекомендаційний матеріал, щоб допомогти людям розібратися у своїх емоціях та спробувати опанувати себе.

Пишуть скарги на сусідів

Волонтер Володимир Шпег розповідає, що на початку відключень електроенергії у його будинку декілька днів вимкнень не було, і сусіди, що сиділи без світла, почали з’ясовувати, чому так. Згодом поскаржилися в енергокомпанію.

«Знаєте, за принципом: у мене немає, то нехай і в них не буде, – ділиться волонтер. – Бувало так, що звечора дзвонили й питали, чи є світло… А після скарг почали вимикати».

Він додає, що не проти, щоб йому вимикали світло, але вимкнення мають діяти для всіх однаково. Адже через декілька днів зауважив, що помешкання тих сусідів, які залишали скарги на нього, перекинули на лінію, що належить до критичної інфраструктури, і в них тепер постійно є світло. Тоді Володимир почав писати про це дописи у фейсбук та мав розмову з керівництвом «Прикарпаттяобленерго», де запевнили, що вимикатимуть ті будинки вручну, але це були поодинокі випадки. Далі він написав пост-обурення, цього разу адресував його вже «Прикарпаттяобленерго».

Когнітивні упередження

Це далеко не поодинокі випадки, коли сусіди скаржаться одні на одних і в результаті – усі сидять без світла. Водночас у соцмережах постійно з’являються десятки агресивних коментарів, пов’язаних з відключенням електроенергії.

Микола Демків, лікар-психіатр, психолог та психотерапевт у напрямку когнітивно-поведінкової терапії, пояснює, що в мережі люди висловлюють те, що з великою ймовірністю не сказали б людині віч-на-віч. Це може бути задля самоствердження, розваги, висловлення своїх емоцій чи навіть розбурхання користувачів мережі, щоб почалась сварка. Усе залежить від того, що людина несе своїм коментарем і який зворотний зв’язок хотіла б отримати.

Ми підібрали декілька коментарів та діалогів, які люди писали у фейсбуці під дописами про відключення електропостачання, а Микола Демків пояснив можливі мотиви їхніх авторів.

«Поки ми економимо, гейропа сидить в комфорті й з нашим бурштинським світлом. Так тримати…»

Психолог пояснює, що тут вбачається недовіра до влади. Крім того, це повідомлення ідеальне для того, щоб розвести «срач» у коментарях. Бо «гейропа» є доволі цікавим терміном, складається враження, що людина негативно ставиться і до Європи, і до ЛГБТ-спільноти. 

«Щодо «з нашим бурштинським світлом»… Звідки в людини докази, що Бурштин на цей час працює на експорт? Вона в курсі всіх договорів щодо імпорту та експорту електроенергії? – міркує Микола Демків. – Тобто це дуже узагальнені й зібрані поняття, які між собою не дуже перекликаються, але можуть спровокувати конфлікти в мережі».

Він пояснює, що зазвичай такі коментарі спровоковані тим, що люди хочуть до чогось придертися. У таких ситуаціях спрацьовують їхні когнітивні упередження – це можуть бути заздрощі, гіперболізація ситуації або ж перекидання своєї проблеми на інших.

Бажання справедливості

Також у багатьох коментарях звучить бажання справедливості у відключеннях. Наведемо такий діалог із соцмережі.

«Люди, майте совість!!! Війна в Україні! А ви дурниці виписуєте. Подумайте про хлопців, яким там дуже важко. А нам тут треба потерпіти трішки. Слава Україні».

«Шановна, а до чого тут ви приплітаєте війну вже до всього?!! Тобто одні вулиці мають сидіти кожен день без світла, а іншим взагалі ніколи не будуть виключати??? Де тут справедливість?? Якщо виключати, то всіх однаково!!»

За словами психолога, у мережі люди діляться своїм дискомфортом – і мають на це право. Проте важливо не знецінювати потреби людей в тилу.

Микола Демків припускає, що людині, яка відповіла на цей коментар, важко зрозуміти, що система відключень не є досконалою, адже немає чотирьох рубильників, які відповідають за усі черги, і одразу неможливо вимикати всіх однаково.

«Не сперечаюся, мені також образливо, – ділиться психолог. – Але я це сприймаю і розумію. Краще я отут потерплю годину-другу, ніж у всіх не буде світла. А щодо бажання справедливості… Справедливість для всіх людей – це щось на межі з утопією. Я вважаю, що її немає у світі».

«Люди добиваються справедливості!!! Може, краще виключати по пів доби одним і іншим, ніж одним добами без світла і води сидіти? Дістали уже зі своїми “аяяй, як негарно”. Це природний відбір? Частина міста має передохнути?! Чи як?!»

«Слідуючи вашій логіці, давайте вам дім розвалимо, як у Харкові чи деінде. Будете рівні, буде вам щистє».

Люди хочуть справедливості, каже психолог. І, якщо узагальнити, тут мова йде про нерівність, адже одні живуть у відносній безпеці, а інші – без даху над головою. Проте цієї несправедливості не уникнути, адже всі перебувають у різних умовах. Є ближчі до росії регіони, які зачіпають обстріли, а є дальші, відносно спокійніші. Тому коментарі на кшталт розвалення будинку нічого не дадуть, окрім вияву злоби до інших.

Непрошені поради

Під черговим дописом про відключення світла ми натрапили на конфлікт між нашими співвітчизниками, які зараз перебувають в Україні, та тими, хто за кордоном.

«Я не відчуваю того, як жити без світла, бо на чужині. А що без світла не можна жити? Попрати руками, замести віником. Газ є. Можна гарячу зупу з’їсти, каву, блінчиків напекти, наварити фасоль. Дорогенькі, беріть Біблію в руки та читайте, навчіться правильно молитися, дякувати Богові за все. Поговоріть з батьками, дитиною, чоловіком, а то живемо, як казав Райкін, там “швякнуть”… Не зліться, у країні війна. Знаєте, пишуть – у квартирі 17 градусів і страшне холодно, а знаєте, в Іспанії мало у кого є опалення і буває 4 градуси надворі, і буває мінус, а ще яка сирість біля моря, і ніхто не ниє».

Декілька відповідей на нього:

«Повертайтесь в Україну і попробуєте, як то жити без світла, помахайте віником, поперете одяг руками, поспите одягнуті у квартирі, бо немає світла, немає опалення, а тоді подивимось, як ви заспіваєте…»

«Знаєте, я з тих, хто не ниє, бо немає світла. Але ви охер*ли, з Іспанії нас повчати. Без вас розберемось».

«От і сидіть на чужині й не пи……ь. Ви не розумієте, що тепла нема, в мене стіни від сирості зацвіли всіма кольорами плісняви».

Тут психолог апелює до прислів’я «Ситий голодного не зрозуміє». Адже важко пояснити людині, що таке війна, поки вона не відчує це на собі. Цим коментарем, пояснює психолог, авторка потрапила в пастку, адже інші люди можуть сприймати її слова як знецінення їхньої дійсності.

«А фраза «Не зліться, у країні війна» не працює, – наголошує Микола Демків. – Це як сказати людині, яка плаче, щоб не плакала. Воно не допоможе».

Щодо відповідей, то в них психолог вбачає посил типу «Ми тут в Україні переживаємо війну, а вона в Іспанії сидить і вчить нас жити». Він пояснює, що більшість людей гнітить те, що людина перебуває за кордоном і загалом не розуміє, що відбувається, але дає їм непрошені поради.

Будь-який тригер провокує злість

Клінічний психолог Аліна Касілова пояснює, що на реакцію людей впливає багато чинників. По-перше, рівень сприйняття ситуації, адже хтось розумів, що будуть відключення світла, й готувався. А є люди, які до останнього вірили, що їх не буде, і помилилися. З другого боку, мова про велику злість і агресію, яка виливається зараз.

«Ще в дитинстві нас рідко вчать, що таке злість і як з нею співіснувати. Дуже багато стереотипів, що злитись на близьких не можна, та й взагалі, злість – це гріх. І ми в собі це притлумлювали, – говорить психологиня. – Тепер через війну з’являється велика кількість злості до насильника, до російської армії й до російського народу. І тоді, коли не можемо фізично, оскільки ми не на полі бою, вилити її, грубо кажучи, дати їм здачу, злість немає куди спрямувати».

Саме тому вона вихлюпується на близьких. Дуже часто це породжує конфлікти в родині й з тими, хто поруч. Тобто зараз будь-який маленький тригер провокує злість.

«І насправді проблема не тільки у вимкненнях, – говорить Аліна Касілова. – Якщо відкрити новини, будь-який пост у фейсбуці, там завжди будуть ті, кому щось не так і хто зливатиме свою агресію».

Як пояснює психологиня, в інтернеті збувати свою злість набагато простіше, адже це така собі яма, куди можна все зливати. Адже навіть якщо хтось відповість на наш коментар, то ми можемо заблокувати цю особу і забути, а в житті це нереально.

Інформаційні вкиди

Аліна Касілова зауважує, те, що в українців зараз так багато агресії, пояснюється ще й невизначеністю, хто ж насправді ворог. Мало хто пише в постах «російські військові», «російська армія». Використовують різні слова: «свинособаки», «русня», що дуже сильно розмиває образ ворога.

«І коли ми не розуміємо, хто наші вороги, то шукаємо їх навколо себе, здається, що вони всі навколо, – говорить психологиня. – І тут людина відчуває зраду, що всі не так все роблять, усе погано і світло вимикають, бо влада так захотіла, а не тому, що є потреба».

Також зараз в інтернеті є доступ до різних думок. І якщо людина читає новини і нашої, і російської сторони, то вона може сумніватися, в чому істина, адже вони протилежні.

А ще в нашому інформаційному просторі доволі багато вкидів, аби сіяти паніку та породжувати розбрат між українцями.

«Наприклад, бачимо ми допис у фейсбуці, що хтось працює в «Прикарпаттяобленерго» і там сказали, що потреби вимикати світло немає, –припускає клінічний психолог. – І те, що якийсь Петро, який може бути ботом, написав у соцмережі, людина може взяти для себе як істину, бо це підкріплює її здогадки. Саме тому тут важливо критично мислити».

Загалом це залежить від рівня довіри, пояснює Анна Касілова. Багато людей різного віку вважає, що довіряти іншим людям неможливо і треба все самому контролювати. Проте ми не можемо контролювати все, всі кроки влади та рішення, на які ми не впливаємо. На це накладається велика кількість дезінформації навколо – і людина починає сумніватися в усьому.

Фізична та емоційна виснаженість дається взнаки

Психолог Ліцею ім. Миколи Сабата Івано-Франківської міської ради Наталія Павлюк наголошує, що після страшного потрясіння 24 лютого люди пережили гострий стрес. І хоч, на перший погляд, більшість начебто оговталась, однак відчуття перманентної тривоги нікуди не поділось. І, перебуваючи у відносній безпеці, люди так чи інакше переживають різні травматичні досвіди та страхи. Хтось за рідних та близьких на передовій, хтось за майбутнє – своє та своїх дітей.

«Виходячи з того, що всі тривожні стани варто проживати активно, багато хто знайшов для себе вихід у тій чи іншій діяльності, зокрема волонтерській, – ділиться психологиня. – Та багато хто перебуває в підвішеному стані й надалі, не знаючи достеменно, що робити, які рішення правильні, які ні, куди подітись і що буде далі…»

За словами Наталії Павлюк, фізична та емоційна виснаженість постійною напругою дається взнаки й провокує сплески роздратування та агресії, які часом вихлюпуються в агресивні дії, як-от коментарі в соцмережах.

Що робити

Наталія Павлюк дає декілька порад, аби намагатися розв’язати цю проблему або хоча б покращити свій стан.

Спочатку потрібно поставити собі кілька запитань та подумати про себе:

– Яким чином заздрість до сусіда, в якого є світло, допоможе з’явитись світлу і в моєму вікні?

– Що я можу зараз для себе та своєї сім’ї зробити? Тобто керуватись правилом «Роби те, що можеш, з тим, що маєш, і там, де ти є».

– А якщо є ще й малі діти – як їм допоможуть моє роздратування, моя злість та заздрість?

Також подивитись на тимчасову відсутність світла як на своєрідний ресурс. Адже це певний період, коли можна зробити те, на що вам ніколи не вистачало часу:

– Почитати самому чи всій своїй сім’ї вголос якусь добру веселу книжку. Психологиня наголошує, що посміятися разом у напівтемряві доволі корисно.

– Піти в гості до друзів, в котрих зараз світло.

– Пограти в настільні ігри.

– Зробити власноруч кілька свічок, а потім разом спостерігати, як вони горять, і розповідати старі добрі історії-спогади одне одному.

– Виготовляти щось корисне для ЗСУ.

– Зайнятись фізичними вправами.

• Нарешті вдосталь виспатись.

Наталія Павлюк наголошує, що перелік занять варіює до безмежності – залежно від можливостей та вподобань кожного.

«І пам’ятати, коли у ваших вікнах світло, як часто ви думаєте про тих, в кого темно? І що готові ви зробити для них зараз і чи готові взагалі? – додає Наталія Павлюк. – Тому не варто витрачати час і енергію на жалість до себе. Дозволити собі трохи пожалітись і позлитись можна – як спосіб прожити й прийняти негативну емоцію, але не варто вихлюпувати її на оточення, дбаючи про екологічність ваших стосунків, а далі – шукати активності, котрі збережуть спокій у ваших домівках. А, отже, світло і тепло в серцях».