“Ми переможемо”: боєць “десятки” повернувся з-за кордону, щоб захищати Україну

Іванофранківець Володимир — командир бойової машини піхоти. Боєць захищає Україну у складі 10 окремої гірсько-штурмової бригади “Едельвейс”. Повномасштабне вторгнення РФ застало чоловіка за кордоном.

Чому повернувся та став на захист України, про роль рідних та волонтерів, а також про життя в тилу військовослужбовець розповів у інтерв’ю Суспільному.

Повномасштабне вторгнення застало іванофранківця за кордоном.

 Я був за кордоном. 24 лютого 2022 року о 5:00 я вже знав, що розпочалися такі страшні для нашої країни події. Насправді це було шоком. В Україні рідні не знали, що сталося вторгнення. Я зателефонував їм та повідомив. Перше бажання було — одразу поїхати, долучитися до оборони. Але так склалися обставини, що через виготовлення документів я не міг відразу виїхати. Я покинув Україну за два тижні до початку повномасштабної війни й були певні зобов’язання перед тими людьми, до яких поїхав. Але я постійно думав про те, що відбувається в Україні, як люди себе почувають. Усі дивилися новини, як росіяни просуваються, в перші дні особливо. Ну і я вирішив, що повернуся, – розповідає боєць.

Рідні були шоковані, взагалі не знали, що чоловік  виїхав й прямує додому.

Я вже при перетині кордону з Польщею сказав дітям. Дружина до кінця не знала, поки я не з’явився на порозі. Коли повертався додому, зі мною їхали чоловіки — молодші за мене та мого віку. Їх було досить багато. Я був здивований, бо знав, що кордони закриті, але вони теж знали, що назад вже не виїдуть. Поспілкувавшись, я зрозумів: вони їдуть для того, щоб вступити в Збройні сили України. Я не мав бойового досвіду. Служив у Збройних силах ще радянських у 1988-1990 роках.

Бригада Володимира переважно тримає оборону на Донецькому напрямку. Це — Соледар, Бахмут. Там останнім часом відбувалися “найгарячіші” події. Захисник боронив трасу Лисичанськ — Бахмут.

Боєць отримав поранення під час обстрілів. Чоловік порвав колінний суглоб, та  пошкодив спину. Зараз він на реабілітації, після якої вирушить знову на передову.

— Звісно. А хто, як не я. Спочатку військкомати були переповнені. Зараз люди приходять мобілізовані. Їхня мотивація трохи інша. На жаль, дуже багато втрат, і люди, які мають досвід, дуже корисні та потрібні. Підрозділ, в якому є 20 людей і вливається 10 нових, — вони підтягуються. А підрозділ, в якому тільки п’ятеро мають досвід — їм досить важко. Я — молодший командир, але все одно маю в підпорядкуванні людей, за яких відповідаю. Я маю пояснити, що вони повинні робити, як поводити себе в якихось екстремальних ситуаціях, коли прилетить, коли поранить.