“Шестеро — воюють, двоє — пропали безвісти. Ну, що будеш весь час плакати? Молитися — зрозуміло, що треба, але ж коли ти робиш “кікімори”, трохи забуваєшся”, — каже Дарія Білан.
Допомагає матеріалами та координує роботу волонтерок громадська організація “Нові крила”, розповідає її представниця Ольга Костик. Жінка говорить: над маскувальними сітками у дворі працює понад два місяці. Долучається до плетіння щоденно.
“Тут всі люди — місцеві, і кожен знає, коли йому зручно. Десь приблизно об 11:00 починають виходити. Хтось бере заготівельний матеріал, хтось згодом “підтягується”. І так: хтось відходить, хтось підходить. Протягом дня різні люди долучаються до цієї роботи”, — пояснює Ольга Костик.
Поки 1-річний Денис та 6-річний Віктор граються у дворі, їхня мама Мар’яна Андрухів поруч плете маскувальний костюм для воїнів.
“Кожен має якісь свої заняття. Відлучився, прийшов, підійшов. Маєш пів години — працюєш пів години, маєш годину — працюєш годину. Діти можуть гратися, а я собі працюю. Мені комфортно”, — каже Мар’яна Андрухів.
Щоб створити одну “кікімору”, потрібно 10 тисяч ниткових “пучків”, розповідає волонтерка Олена Огір. Нитки поєднують за кольорами, відповідно до сезону.
“Кікімори” з Івано-Франківська волонтери везуть військовим на різні напрямки фронту, каже Ольга Костик. У цьому дворі завершують 14 маскувальний костюм.
