Українці єдині на сході і на заході. Чому і коли ми відзначаємо День Соборності

Щороку, 22 січня, українці відзначають День Соборності, присвячений об’єднанню України, яке відбулося у 1919 році.  

Вперше свято встановили у 1999 році, як памʼять прокраїнської Народної Республіки для утворення єдиної (соборної) української держави”. “велике політичне та історичне значення об’єднання Української Народної Республіки та Західної, – пише Українська правда.

У 2011 році його скасували, пропонуючи українцям обʼєднати два свята: День Свободи та День Соборності. Обʼєднання цих свят не лише зміщувало акценти, а й зовсім підміняло сенси, кажуть історики.

“УП.Життя” поспілкувалася з Іваном Стичинським, головним спеціалістом Українського інституту національної пам’яті, про те, що відбулося в День Соборності понад століття тому та про які події варто згадувати у цю дату.

У ранок середи, 22 січня 1919 року, обʼєдналися дві частини незалежної України: Українська народна республіка та Західноукраїнська народна республіка.

Історик Іван Стичинський називає дату злуки УНР та ЗУНР чи не найголовнішою датою визвольної боротьби українців у тих роках.

“Оскільки обʼєднавча ідея в українців була завжди, то виходить День Соборності одразу став вінцем визвольних змагань”, – продовжує він.

Коли у 1917 році розпалася Російська імперія, на українських територіях, що були в її складі, почалися самостійні рухи.

Наддніпрянська Україна в уособленні Української Центральної Ради ухвалила третій універсал, яким відокремила себе як територіальна автономія. До неї входили 9 губерній: Київська, Волинська, Подільська, Чернігівська, Харківська, Полтавська, Катеринославська, Одеська та Таврійська.

Згодом, 22 січня 1918 року, в УЦР проголосували за четвертий універсал, який виголошував Українську народну республіку незалежною.

Тодішня Західноукраїнська народна республіка (ЗУНР) утворилася лише за рік, після розпаду Австро-Угорської імперії, і охоплювала 5 областей: Львівську, Тернопільську, Чернівецьку, Івано-Франківську та Закарпатську.

“Вже з цього часу, коли проголосили ЗУНР, в українських культурних і політичних колах йшли перемовини про те, щоб обʼєднати це все в одну країну”, – розповідає головний спеціаліст Українського інституту національної пам’яті.

Втілити це вдалося лише у 1919 році, коли зʼявилася така політична можливість, розповідає історик.

“З обох боків були політичні перестороги, яким чином це відбуватиметься: бо це ж різні політичні системи, різні моделі правління. Тому спочатку був підписаний лише попередній Акт Злуки.

Це було не просто підписання одного документу, а оновлення цілісного державного механізму, який до цього різнився”, – додає Іван Стичинський.

За словами історика, після першого в історії обʼєднання українських земель для держави Україна настали важкі часи.

“Українці вели війну на багатьох фронтах з різними супротивниками, території меншали. Зрештою поляки окупували Галичину, а потім більшовики окупували решту території. І цілісної держави України знову не стало. Західні землі були під окупацією Польщі, Чехословаччини і Румунії, а більша частина території стала Українською радянською соціалістичною республікою”, – розповідає є Іван Стичинський.

Історик пояснює, що розпад територій після 1919 року згодом дав привід більшовикам спекулювати, нібито саме вони обʼєднали Україну після 1939 року.

“Це один із російських міфів: про приєднання більшовиками західних територій та присвоєння звання обʼєднавця. Та Україна вже була обʼєднаною у 1919 році, але наша соборність не витримала у силу військової поразки. Україна тоді опинилася в надто важких умовах”, – продовжує експерт.

Наприкінці існування радянського союзу українці почали влаштовувати так звані “ланцюги соборності”. Люди бралися за руки вздовж доріг та влаштовували довжелезні шеренги, щоб продемонструвати таким чином єдність українського народу.

21 січня 1990 року українці утворили ланцюг єдності від Києва до Львова. Це була одна з найбільш масових акцій у Центральній та Східній Європі, яка символізувала незгоду з політикою комуністичної партії.

“Таким чином люди демонстрували єднання України та памʼять про визвольні змагання.  Цікаво, що репресії СРСР не зруйнували ідею соборної України ще з 1919 року. Вона прожила до 90-х зокрема й через ці ланцюги єдності.  Особливо серед української молоді ці ланцюги були поширені донедавна. Наприклад, у Києві, щороку відбувалися такі акції на мостах через Дніпро”, – розповідає Іван Стичинський.

За словами експерта, у перші роки незалежності не було чіткого усвідомлення, що нинішня Україна є спадкоємицею УНР та ЗУНР. Дехто помилково вважав, що вона походить з УРСР. 

“Пізніше, у 1999 році, щоб підкреслювати  самобутність і обʼєднавчі сенси, свято вирішили відновити. Таким чином почали відзначати День Соборності”, – пояснює головний спеціаліст Українського інституту національної пам’яті.

У 2011 році президент-втікач Віктор Янукович вирішив обʼєднати День Свободи та День Соборності в одне свято, яке мали б відзначати 22-го січня.

До цього День Свободи відзначали 21 листопада та започаткували ще за часів третього президента України Віктора Ющенка, як символ початку Помаранчевої революції.

“За часів Януковича намагалися підмінити сенси.  Одне з гасел Дня Соборності – це Схід і Захід разом. Бо дехто думає, що Схід і Захід став разом лише у 1939 році, що підкріплює міф про Сталіна, як про обʼєднавця українських земель.  Певне, Янукович прагнув всидіти на двох стільцях і зменшити, на його думку, націоналістичний окрас Дня Соборності і зробити його “днем соборності і свободи”, – ділиться думками Іван Стичинський.

Згодом у 2014 році День Соборності повернувся до українців з тими сенсами, які у нього було закладено раніше.

А День Свободи став Днем Свободи та Гідності, що символізує початок двох революцій – Помаранчевої та Гідності. Щороку свято відзначається 21 листопада.

“У День Соборності варто пригадувати події з української історії, аналізувати, що вдалося, а що ні. Ті події були завершенням важкого і тривалого процесу. Український рух тоді був єдиний, і усім вдалося обʼєднатися попри складні умови”, – додає Стичинський.