Людина-ППО, яка збила сім літаків: історія прикарпатського «Бандита» Романа Гломби

Щирий та відкритий у спілкуванні зенітник Роман Гломба чи не найзірковіший мисливець на російські літаки. На його рахунку аж сім «авіаскальпів». Якщо додати до цього списку уражену російську крилату ракету, то стає зрозуміло, чому прикарпатця з позивним «Бандит» називають справжнім феноменом російсько-української війни. Таким же вражаючим є і той факт, що всі його збиття — зі старого ПЗРК «Ігла» радянського виробництва, який ніколи не дає 100% гарантії ураження.

Історію про прикарпатського бійця висвітлили на сайті armyinform.

Всі повітряні трофеї Романа здобуті на Запорізькому напрямку. Саме там він воював зенітником, як сам каже — «пепеошником». Перше збиття російського Су-25 — коли прикривав свій підрозділ у районі села Мала Токмачка.

Далі він збивав літаки один за одним. Вже 20 червня 2022 року 19-річному хлопцю з позивним «Бандит» присвоїли звання Героя України.

Аби зрозуміти, що це означає треба пам’ятати — збити навіть одного-єдиного літака є досягненням навіть для великого серйозного комплексу ППО на зразок С-300. Для людини ж озброєної старезним ПЗРК «Ігла» це просто неймовірно.

«Сушки як залітають, їх не чути. Їх вже чути, коли вони йдуть на розвороти. Усі ховалися по бліндажах, ще щось, але я розумію, що я ППО-шник. Чому міні ховатися, якщо я ППО-шник? Я маю це знищити, це моя ціль. Я це робив… просто виконав свою роботу на відмінно…» — розповідає нацгвардієць.

«Авіація злітає — я бігом на хату зразу»

ПЗРК «Ігла» важить 18 кілограмів. Однак ви маєте бігати з нею, неначе її  немає — так зазвичай кажуть інструктори. І не тільки бігати. Робити все треба максимально швидко  — з моменту активації блоку «живлення» є лише 30 секунд на постріл. Впродовж цих секунд оператор має захопити ціль і вистрілити.

«Третій був теж… просто мене вивезли з позиції на інакшу, щоб я відпочив. Щоб помився, душ прийняв. Добре, що я взяв з собою трубу.
Теж кажуть —  авіація залітає! Я бігом на хату зразу. Із тої хати я якраз відпрацював. І теж, кажуть, є підтвердження, що збитий», — ділиться спогадами Роман.

«Я у тапочках і одних трусах біжу до тої труби»

ПЗРК «Ігла» по технічним характеристикам — це далеко не 100% зброя. Її ефективність оцінюють на рівні 30-45%: у тому випадку якщо переносний комплекс тримає в руках досвідчений оператор з сотнями пострілів. А не 19-тирічний парубок з Прикарпаття.

«Почався дощ, нельотна погода. По-любому, не буде ніяких нальотів, ще щось. Я просто думаю, що трохи відпочину — в бліндаж. Якраз зайшов в бліндаж, розділився, каву зробив. І якраз по рації повідомляють, що авіація з трьох. Я думаю, йо-майо, я бігом з того бліндажа вилітаю. Я у тапочках, в одних трусах. Просто біжу до тої труби. Взяв ту трубу, просто навівся і зразу випустив ракету», — згадує Гломба ще один приклад.

Тоді ввечері Роману повідомили — є результат. Це був уже четвертий  збитий молодим нацгвардійцем літак.

«Дивлюсь — у мене бочина розірвана»

Після тієї історії було ще три збиття. Зараз Роман зізнається — коли «землив» літаки про свою безпеку не думав взагалі. Мав команду, виходив, робив пуск. Тоді йшов собі далі. Думки про те, що може прилетіти у відповідь, вимикав. Довго йому фартило. Проте одного разу щастя все ж таки підвело.

«Це як гепнуло. Я одразу встав і почав бігти до пацанів. Я десь 200 метрів біг, ну, дивлюсь, у мене бочина повністю розірвана, рука теж.
Ну, так, як в фільмах — кров йде фонтаном, все повністю», — неохоче розповідає він про своє поранення.

Каже, що через шоковий стан болі не відчував, вона з’явилася тільки на операційному столі, коли з нього діставали осколки. Після операції не хотів дзвонити рідним — аби не хвилювались. Проте все ж наважився.

Зараз зізнається — добре зробив, адже без допомоги близьких та рідних було б важко. На самоті рано чи пізно занепадають духом навіть найсильніші.

Роман і тут зміг довести, що він — боєць. Зміг виборсатися з моральної ями та відновитися після поранення. Тепер «запорізький месник», як його прозвали в соцмережах, живе цивільним життям. Вірніше, звикає до життя без «Ігли» на плечі. І зізнається — готовий взяти до рук свою «трубу» знову.

«Як сказати, до всього привикаєш поступово… Я зараз вже звик більше до цього, до цивільного життя. Але я розумію, що знову піду служити, і все зміниться в мене. Всі ми герої. Герої — сто відсотків. Ті, що навіть не з нами, то теж є герої. Всі повністю», — резюмує він.