Олена Завгородня разом із чоловіком два місяці тому виїхала з окупованого Каланчака, що на Херсонщині. Жінка розповідає про сина, який у 19-річному віці потрапив у російський полон, перебуваючи на строковій службі на пункті пропуску Чонгар.
“Коли почалася війна 24 лютого 2022 року, їх взяли в полон – 16 прикордонників. Полонених хлопців показали по всіх телеканалах. І з того дня ми його не чули, не бачили. Були тільки два маленькі листи із Червоного Хреста: “Мамуля, я — живий”. І все. В якому він стані, ми досі не знаємо. Кожного дня зранку встаєш — плачеш. Увечері лягаєш і плачеш. Отак ми й живемо зараз. Будемо чекати й боротися до останнього, за всіх полонених”, — розповіла Олена Завгородня.
Марія Стасишин востаннє спілкувалася з братом 15 квітня 2022 року, коли він перебував на “Азовсталі”. Жінка розповідає: вдома на воїна чекає велика родина і друзі.
“Наразі підрозділ мого брата взагалі не обмінюють. Їх небагато було — до десяти людей. У Маріуполі — з першого дня війни. І зараз дуже багато полонених — безвісти зниклих з цього підрозділу. І декілька людей, яких не обмінюють”, — каже Марія Стасишин.
Щонеділі упродовж пів року на акції виходить Наталія Макарова, яка родом — з Маріуполя. Її чоловік у полоні перебуває два роки. Сьогодні жінка прийшла із малюнком.
“Востаннє у вересні 2022 року з Оленівки було СМС-повідомлення від нього і все. Люди виходять, люди підтримують, постійно нагадують про кожний свій підрозділ”, — розповіла Наталія Макарова.
