Еволюція дизайну та шароварщина: вишиті мотиви на одязі в сучасному суспільстві

Світлана ТИМЧУК

Традиційний український одяг несе в собі духовне багатство, мудрість та зв’язок багатьох поколінь. Упродовж століть вишита сорочка набувала різних форм, стилів та символіки, відображаючи національну ідентичність українського народу.

Традиційна форма вишитої сорочки — закрита, довга та з довгим рукавом. Проте з часом дизайн еволюціонував і тепер можна зустріти варіанти, адаптовані до сучасних тенденцій. Сучасні вишиванки можуть мати вирізи, корсетні топи, сукні з відкритою спиною і декольте. Як наслідок маємо обурливі коментарі щодо відвертості національного одягу та шароварщину.

На межі традицій і сучасності

Франківка Наталя ГЕРГЕЛЮК у 2019 році заснувала бренд українського етновбрання «Гаптувальня», що працює з українською традицією, культурою та спадщиною. Каже, що у всіх своїх виробах вони оспівують українську самобутність і українську вишивку, маніфестують її красі та глибоким змістам. Розглядають її як основне джерело натхнення, фундаментальну засаду нашої української культури. На їх думку, вони створюють вбрання на межі традицій і сучасності.

«Ми займаємося розвитком і популяризацією української вишивки як ремесла. Ми осучаснюємо її та робимо зрозумілою для молодого сучасного покоління, — розповідає Наталя Гергелюк. — До старовинних і традиційних змістів, які мала вишивка, додаємо щось нове, щоб вивести вишиту сорочку за рамки музейного експоната чи обрядового одягу. Робимо її доречною та сучасною для молодої людини. Щоб це був якийсь образ на роботу чи на прогулянку, чи то на свята, чи то в будні».

Хрестики мають бути

Любов ПОНИПОЛЯК, гуцульська майстриня з вишивання, бісероплетіння і ткацтва, 25 років займається рукодільним мистецтвом. Каже, у свій час її прабабуся була видатною майстринею, і переконана, що ці вміння передались їй по генах.

Любов ПОНИПОЛЯК

Скажімо, з 13 років вона почалась займатись ткацтвом, а згодом — вишивати сорочки. Любов ділиться, що її мета — відновлювати і зберігати гуцульські традиції. Вона переконана: якщо ми твердо стоятимемо на своєму і зберігатимемо свої традиції без всіляких трансформацій, то так буде краще.

«На мою думку, при створенні традиційного одягу потрібно дотримуватися стандартів, — каже Любов. — Наприклад, якщо це гуцульська сорочка, то вона довга, на рукаві має бути вуставка — верхня вишита прикраса рукава, брейцарі — нижня вишита оздоба рукава, сам рукав має бути морщений. Також має бути прошивочка на грудях — своєрідний вишитий комір. І при її створенні обов’язково треба укладати узор хреста — як оберіг. Навіть якщо техніка не хрестиком, то все одно мають бути хрести. І тут можна змінювати кольори, але решта мають бути ті стандарти, що ми собі знаємо».

У майстрині є вишиті сорочки, яким уже по 80-100 років. Каже, що на них мало вишивки. А тепер помічає, що люди з кожним роком хочуть її набагато більше.

«Але це не шкодить на традиційність сорочки. Таким чином люди доповнюють її і вона виглядає багатшою», — додає Любов.

Вона також помічає тенденцію, що люди хочуть осучаснювати традиційний одяг та комбінувати його. Каже, якщо в українському стилі ще допускає зміни, то в гуцульському — ні.

«Я от бачила, що була дівчина одягнена в гуцульський одяг, але не було попружки, а просто зав’язаний пасочок. Ну воно дивно виглядає, — ділиться вона. — І якщо ми знаємо, що запаска має прикривати коліна і щоб трохи було видно сорочки і капців, то ми не витчемо короткі запаски, щоб було модно, як мініспідниця. Чи, наприклад, не одягнемо футболку до запасок, капців і постолів — бо це буде смішно».

Мало б бути до порядку

Останнім часом чималий попит мають сукні з відкритою спиною і декольте й вишиті корсетні топи. І у коментарях під дописами щодо продажу цих речей, разом із запитами на пошив, ціни й захоплення виробом, з’являються коментарі стосовно того, що, створюючи такий одяг, дизайнери «паплюжать культуру», що це «гарно, але дуже відверто як для вишиванки, бо вишиванка — це щось чисте, святе, стримане», «культуру треба пам’ятати, коли ти її знаєш, та берегти».

Любов Пониполяк зазначає, що українська вишиванка має бути закритою, без великих вирізів, не облягати, бути вільного крою. І все ж, коли мова йде про національний одяг, то краще, щоб його створювали та носили за традиціями. Проте ніхто нікому не може заборонити.

«На сьогодні дуже багато різних технік є. І ми можемо спостерігати, що все роблять по-своєму, — каже майстриня. — Ну але на колір і смак, як то кажуть, у кожного своє бачення. Нікого не засуджую, але я думаю, що «мало б бути до порядку». Тішить хоча б те, що вишиванка тепер модна».

Попит на шароварщину

Наталія Гергелюк пояснює, що є декілька категорій етновбрання. Зокрема це ручні мистецькі вироби, над якими майстрині працюють роками, та стиль її бренду — дизайнерський погляд на вишивку.

Наталія Гергелюк

А є ще такий вид одягу та елементів української культури, що «швидше можна віднести до шароварщини». Якщо коротко, то це спрощення, спотворення, викривлення елементів національної культури.

«Ці відкриті корсети, що дуже зараз популярні в мережах, — для мене це є шароварщина, — говорить дизайнерка. — Тому, що в принципі ніякого зв’язку з українською культурою такі речі не мають. Напевно, там дуже мало або взагалі відсутнє якесь дослідження українського народного костюма. І єдине, що пов’язує ці вироби з українською культурою, то це от символіка, яка нанесена у вигляді принту».

Проте, підсумовує, що на кожен товар є свій покупець. І якщо є запит суспільства, то ми нікуди від цього не дінемося. Але, що створювати і що поширювати, — це вибір кожної людини.