В Солотвині волонтери збирають склотару та макулатуру, щоб привезти військовим смаколики з дому

Ще з 2014 року в селищі Солотвин працює філія від Волонтерського центру «Народна Самоооборона». Понад 25 жінок та чоловіків постійно трудяться не покладаючи рук, щоб забезпечити хлопців на передовій не лише смачними стравами, але й багатьма іншими технічними речами.

Увесь час невтомно координує та планує всю роботу Руслана Косович. Колись жінка в білому халаті допомагала людям лікуючи, а зараз вона теж рятує життя, тільки в дещо інший спосіб.

«Від початку повномасштабного вторгнення ми працюємо день у день. Бували дні, коли ми в день брали по 10 свиней на харчування для хлопців. За добу ми все виробляли. Збігаємося і працюємо. Бувало, що купували по декілька тонн капусти та помідорів, і теж все за добу приводили до ладу. Ідемо, молимося і стаємо до роботи. Як дають, то мусимо брати, бо грошей, щоб купити самим — немає, — розповідає волонтерка.

Жінка каже, що після 24 лютого 2022 року люди допомагали набагато більше. Тоді треба було часто їздити та возити хлопцям харчування, бо на початку в хлопців не було нічого. В когось на подвірʼї клали 12 автоклавів і працювали день і ніч. Зараз коштів фактично немає.

«Ми побачили, що люди перестають жертвувати кошти. Тому вирішили, що потрібно шукати інші шляхи. Придбали бус за 800 доларів (зараз в нього поламався мотор і волонтери шукають можливості для ремонту), потім ще трохи менший бус нам подарував один підприємець, і ми почали по району збирати склотару та макулатуру. Інколи беремо металолом, але найбільш необхідною є склотара. Потім це все здаємо і на виручені кошти закуповуємо продукти для хлопців, — каже жінка.

1000-1500 гривень зараз це не дуже великі кошти, бо, до прикладу, на закупку трьох свиней потрібно мати до 50 тисяч. Плюс близько 10 тисяч іде на банки, а ще кришки та спеції. Це все кошти, які немає звідки брати. Гречку та муку волонтерам переважно дають певні бази.
Тому хлопці працюють, їздять та шукають сировину для здачі. Один МАН макулатури, це близько 18 тисяч гривень.
Переважно сировину беруть в самому ж селищі Солотвино.

«Десь здаємо макулатуру, десь пляшки, хтось десь передає по тисячі, і так назбирується. Коли грошей нема, то беру в борг, потім по троху розплачуюся. Різні є випадки, а що робити.»

На подвірʼї в пані Руслани чоловік вибудував піч. Там вони з командою готують голубці. Так за день вони можуть зробити до 40 великих казанів голубців. Потім вони їх морозять, для цього спеціально закупили морозильні камери.

Окрім того роблять тушонки, фасолю, горох та гречку з мʼясом. Стараються робити 50/50 з мʼясом, щоб хлопцям було поживно та смачно. Роблять для хлопців також пельмені, книдлі, вареники.

«Стараємося змінювати раціон, щоб їм не наскучило. Квасимо помідори, огірки, кабачки. Хто що дає, і що вдається придбати — все робимо. Часом люди самі приносять закрутки, але як би не було прикро це казати, переважно це «на тобі Боже, що мені не гоже». Тобто в людини це все вже постояло декілька років, кришка вже заржавіла, і тоді віддають. Але хлопцям таке передавати соромно та і небезпечно.»

Пані Руслана каже, що їм з командою дуже приємно, коли хлопці, як отримають передачі, дзвонять і дякують, скидають фотографії.
Окрім їжі закуповують багато іншого необхідного. До прикладу, місцеві мешканці пожертвували гроші з коляди. За кошти від молоді придбали дрони, це було їхнє побажання. Від старших — зимову форму.

«Я ніколи сама не керую грошима, завжди питаю людей, куди їх краще направити. Якщо люди кажуть щось купити, то купую. Якщо кажуть на мʼясо, купуємо мʼясо.”

Час від часу ще допомагає місцева церква. Але основні кошти все ж йдуть від збору сировини.
Для пані Руслани та колективу дуже приємно, коли хлопці приходять у відпустку, то обовʼязково їх навідують. Часом з передової приносять, як дарунок, прапори, певні трофеї. Один військовий навіть приніс шапку окупанта, бо обіцяв пані Руслані доказ, що «він його спіймав».
Нещодавно жінка захворіла та потрапила до лікарні. Але й навіть зараз вона не дозволяє військовим з порожніми руками повернутися до побратимів. Хоч і не сама, а через своїх помічників, все ж завантажує хлопців в дорогу необхідними смаколиками.

«Я не відчуваю втоми. Просто за останній місяць ми мали дуже багато роботи, тому трохи прихворіла. Ми переважно працювали вночі, бо це було літо та спека, а ми не можемо в таких умовах готувати для хлопців, бо це може бути небезпечно для їхнього життя. Тому до ранку намагалися все зробити, щоб вже з першими променями закласти автоклави. Бувало, що на ногах були по 36 годин поспіль, — каже волонтерка.

Жінка зауважує, що їй ще дуже пощастило з сусідами, які ніколи не скаржились на нічні роботи чи шум. А ще дуже тішиться та пишається своїм чудовим колективом працьовитих людей, які завжди готові прийти на допомогу.

Найбільше їм з командою для роботи зараз потрібні мʼясорубки, бо наразі на балансі мають лише одну саморобну. Всі інші — не витримують та ламаються.
Також була б дуже потрібна тістоміска, адже за один раз вони з волонтерами вимішують тіста на вареники мінімум з одного мішка муки. Фізично дуже важко вимісити все тісто вручну, а після цього потрібно ще витиснути форми та все заліпити.

«Наступного тижня буду старатися виходити до роботи, бо хлопці чекають на нашу допомогу. Я не кажу, що вони голодні, але все ж таки до них приїздить кусочок чогось домашнього, — підсумувала пані Руслана.

Допомогти волонтерам можна за реквізитами: 5168745192259544