Трамп або Гарріс: що принесе Україні та світу зміна президента США
17 Жовтня, 12:27
Поділитись статтею
Богдан Скаврон
5 листопада 2024 року в США відбудуться президентські вибори, після яких неодмінно зміниться господар Білого дому. Ще в липні чинний президент 81-річний Джо Байден відмовився від ідеї балотуватися на другий термін. Тож тепер або кандидат від Республіканської партії Дональд Трамп може повернутися в крісло президента, або ж нова кандидатка від Демократичної партії Камала Гарріс позбудеться приставки віце до своєї теперішньої посади.
За перебігом американських виборчих перегонів пильно стежать не лише у Сполучених Штатах, адже президент США — ключова політична фігура не тільки для внутрішнього життя американців. Від того, якою буде зовнішня політика Вашингтона, залежить подальша ситуація в різних регіонах планети: насамперед у тих, де так звані автократії демонструють свої м’язи, намагаючись змінити теперішній світовий порядок, в якому наразі домінують західні демократії.
Йдеться про комуністичний Китай, який прагне не тільки повернути повний контроль над самоврядним островом Тайвань, але й стати таким самим визнаним світовим лідером, як Сполучені Штати. Іран, який розпалює нове багаття конфлікту на Близькому Сході через своїх підручних з ХАМАСу, Хезболли та інших, менших угруповань у Сирії та Іраку, нещодавно запідозрили в кібератаках на виборчі штаби республіканців та демократів. Ясна річ, за виборами в США стежитимуть та навіть за можливості традиційно втручатимуться у них у кремлі, господар якого вже третій рік намагається загарбати Україну, переконуючи росіян, що воює з НАТО, англо-саксами та американським «імперіалізмом».
Тож у кого більше шансів стати 47-м президентом США — в ексцентричного та непередбачуваного Дональда Трампа чи більш-менш прогнозованої, але загадкової навіть для самих американців Камали Гарріс? І головне — хто з них більш спроможний загасити полум’я війни Ізраїлю та ХАМА- Су, зупинити агресивний наступ росії на Україну та підірвати зусилля Китаю випередити США як світову наддержаву?
Рейтинги Трампа та Гарріс
Провальний виступ Байдена на дебатах 27 червня, а згодом куля стрільця, який 13 липня намагався убити Трампа на передвиборчому мітингу в Пенсильванії, зробили представника республіканців явним фаворитом майбутніх виборів (щоправда, на той час жодна з партій ще не оголосила офіційного кандидата). Однак безпрецедентне в історії США рішення демократів замінити Джо Байдена, якого попередньо було визначено кандидатом, на його віцепрезидентку Камалу Гарріс знову повернуло інтригу в боротьбу за Білий дім.
Дональд Трамп формально став кандидатом у президенти від республіканців під час з’їзду партії 15—18 липня. А Камала Гарріс символічно прийня- ла номінацію від Демократичної партії на посаду президента США на з’їзді демократів 19—22 серп- ня. Та фактично вона почала кампанію ще напри- кінці липня, коли про рішення не балотуватись на другий термін оголосив президент Джо Байден, і відтоді її рейтинг в опитуваннях стабільно зростав.
Очевидно, що головним чинником успіху Гарріс є не її досягнення як чиновника в адміністрації Байдена чи особистісні якості, а роль «анти-Трампа», яку вона мимоволі виконує. Велика частина американців, навіть серед прихильників республіканців, не сприймають експрезидента, а колишній американський віцепрезидент-республіканець та ексміністр оборони США Дік Чейні навіть назвав Трампа загрозою для партії і заявив, що підтримає на виборах Гарріс.
Після провального виступу Байдена на теледебатах у лавах демократів запанували панічні настрої, вони вже були змирилися з думкою про те, що Трамп виграє вибори. Як і сам Трамп звик до неї. Однак протягом короткого часу Гарріс консолідувала навколо себе симпатиків Демократичної партії, зібрала рекордні суми пожертв на кампанію, догнала й перегнала Трампа в соцопитуваннях.
За даними опитування, проведеного на початку вересня виданням The New York Times та Сієнським коледжем, колишній президент США Дональд Трамп та чинна віцепрезидентка Камала Гарріс мають приблизно однаковий загальнонаціо- нальний рейтинг — 48% проти 47%.
У так званих ключових штатах, результати в яких визначають долю президентських виборів, відрив між обома кандидатами там у межах статис- тичної похибки.
Як зазначає NYT, після різкого зростання рейтингу після оголошення кандидатури віцепрезидентка Гарріс постала перед завданням утримати підтримку електорату. Серед таких ключових категорій виборців, як жінки, молодь та латиноамериканські виборці, вона змогла частково покращити позиції.
Крім того, 28% опитаних американських виборців визнали, що чинна віцепрезидентка досі залишається для них загадкою, і вважають, що їм потрібно більше дізнатись про Камалу Гарріс — стосовно Трампа таке сказали лише 9%. При цьому тільки 25% вважають, що Гарріс стане реальною зміною в порівнянні з Байденом, тоді як про її опонента так кажуть 53%.
Телевізійні дебати на ABC News у вівторок, 10 вересня, продемонстрували, що Гарріс спроможна жорстко та яскраво опонувати емоційному й непередбачуваному Дональду Трампу, який за 90 хвилин прямого ефіру розповсюдив багато фейків, як-от поїдання мігрантами котів і собак та дозвіл на аборти новонароджених (!) в окремих штатах.
Сценарій No1. Перемога Трампа
Трамп ніколи чітко не формулював загальну зовнішню політику, але він має одне основне переконання, яке висловлював десятиліттями. Він вважає, що інші країни користуються перевагами США, а союзники занадто сподіваються на американську військову потугу і не витрачають достатньо коштів на власні збройні сили.
Його погляди до певної міри сформовані оточенням, до якого входять колишні посадовці його адміністрації та окремі сенатори. Серед них — і традиційні консерватори, які мають взірцем агресивну політику непримиренного борця з комунізмом Рональда Рейгана, і ті, хто віддає перевагу більш ізоляціоністському баченню «Америка перш за все» та закликає до скорочення міжнародних зобов’язань.
Найбільш характерною рисою Трампа, на яку звертають увагу його опоненти, є його прихильність до «сильних лідерів», до яких він зараховує Сі Цзіньпіна, путіна та навіть Кім Чен Ина. Саме за це йому дорікнула Камала Гарріс на дебатах, заявивши, що її опонент «обожнює іноземних авто-кратів», коли він на захист глобального лідерства згадав про «сильного прем’єр-міністра Угорщини Віктора Орбана».
Трамп неодноразово заявляв, що перегляне роль Сполучених Штатів у НАТО і розгляне можливість значного скорочення участі Вашингтона в Альянсі. Ще під час перебування на посаді президента (2016—2020 рр.) він ставив під сумнів дієвість положення про колективну оборону, яке передбачає, що інші союзники повинні стати на захист країни-члена від агресії. Він часто стверджував, що країни НАТО користуються фінансовою вигодою від Сполучених Штатів, не дотримуючись вимог стосовно того, щоб витрачати щонайменше два відсотки свого валового внутрішнього продукту на оборону. Цілком ймовірно, що цю політику він продовжуватиме, повернувшись у Білий дім.
У стосунках з Китаєм Трамп ще на посаді президента розпочав торговельну війну, застосувавши високі мита на китайські товари вартістю сотні мільярдів доларів. Тепер він обіцяє ще більше їх підвищити в разі свого переобрання. Він також каже, що ухвалить чотирирічний план поступового припинення імпорту «товарів першої необхідності» з Китаю, а платформа республіканців закликає обмежити китайські інвестиції в нерухомість і про-мисловість США.
У липні 2020 року його адміністрація оголосила, що відхилить майже всі територіальні претензії Китаю в Південно-Китайському морі за допомогою «кампанії залякування» Пекіна в спірних водах. Водночас він поставив під сумнів підтримку Вашингтоном демократії на Тайвані. Трамп вважає, що Тайвань повинен платити США за його захист, порівнявши допомогу Сполучених Штатів з послугами «страхової компанії». Він також звинуватив самоврядний острів у тому, що він заволодів «майже 100%» напівпровідникової промисловості США, очевидно, маючи на увазі те, що тайванська компанія TSMС, яка є основним постачальником для Apple і Nvidia, дійсно виробляє понад 90% найсучасніших мікросхем у світі.
Підхід Трампа до Близького Сходу визначився сильною підтримкою Ізраїлю і Саудівської Аравії та конфронтаційною позицією щодо Ірану. На посаді президента він заявив, що не зацікавлений в окремій палестинській державі. Після початку війни між Ізраїлем і палестинським угрупованням ХАМАС у 2023 році він пообіцяв «гордо стояти» з Ізраїлем.
Іран він називає «провідною державою-спонсором тероризму». У 2018 році він вийшов з ядерної угоди з Іраном і знову запровадив широкі економічні санкції проти країни. У 2020 році — віддав наказ про вбивство лідера Корпусу вартових Ісламської революції Касема Сулеймані.
Під час дебатів 10 вересня у Дональда Трампа двічі запитали, чи бажав би він перемоги Україні, й він двічі відповів, що виступає за мирне врегулювання. При цьому він запевняє, що у разі свого обрання зможе закінчити війну в Україні ще до нового року. Під час свого виступу у Нью-Йорк-ському економічному клубі Трамп натякнув на свій план: знизити ціни на енергоносії вдвоє чи більше протягом 12 місяців після вступу на посаду. «путін не зможе воювати з нафтою по $40», — зазначив Трамп.
Щоправда, за словами кандидата у віцепрезиденти США від республіканців Джея Ді Венса, план закінчення війни може також передбачати заморо-ження поточної лінії зіткнення, створення «демілітаризованої зони» на окупованих росією українських територіях та відмову України від вступу до НАТО.
Трамп також висловився, що не візьме на себе зобов’язання схвалити додаткову допомогу США Україні в разі переобрання, заявивши, що європейські країни повинні збільшити власні внески. Будучи президентом, він культивував тепліші стосунки з президентом росії володимиром путіним, хоча також розширив санкції проти москви через анексію нею української території та вийшов із великого договору про контроль над озброєннями між США та росією.
Сценарій No2. Перемога Гарріс
Протягом останніх трьох з половиною років віцепрезидентка Камала Гарріс виконувала плани президента Байдена по всьому світу, відвідавши 21 країну, де працювала із союзниками для боротьби з авторитаризмом. Тому її зовнішня політика навряд чи суттєво відрізнятиметься від тієї, яка була досі. Якщо зміни відбудуться, то вони стосуватимуться американської економічної політики та, можливо, позиція щодо росії стане жорсткішою.
Закиди Камалі Гарріс з боку опонентів найчастіше стосуються її внутрішньої економічної програми, яку республіканці порівняли із «соціалістичною» політикою на Кубі й у Венесуелі, зокрема через федеральну заборону на «завищення» цін для масових споживачів. Трамп навіть обізвав свою конкурентку у соцмережах комуністкою, щоправда, проілюстрував своє твердження фейковою, згенерованою ШІ, фотографією, на якій віцепрезидентка нібито виступає на заході комуністів.
Також Трамп називав Гарріс «хамелеонкою», яка нібито демонструє свою спорідненість з афроамериканцями, коли їй
це вигідно. Як відомо, її мати була тамілкою з Індії, а батько — справді темношкірий уро- дженець Ямайки. Однак таке мультикультурне походження радше є плюсом, принаймні для значної частини виборців у США, та, ймовірно, стане козирем і для зовнішньополітичної діяльності Камали в разі обрання її господаркою Білого дому.
На посаді віцепрезидентки Гарріс провела саміт альянсу, до складу якого входять Сполучені Штати, Австралія, Індія та Японія і метою якого є протидія Китаю в Індо-Тихоокеанському регіоні. Гарріс також закликає до більшої участі США в Африці, а в 2023 році очолила тижневу поїздку на континент.
На Мюнхенській конференції з безпеки в 2024 році Гарріс підтвердила прихильність США до НАТО, назвавши його «найбільшим військовим альянсом, який коли-небудь знав світ». Після вторгнення росії в Україну в 2022 році адміністрація Байдена-Гарріс підтримала розши- рення Альянсу, наполягаючи на схваленні заявок на вступ Фінляндії та Швеції.
На думку Камали Гарріс, вплив і агресія Китаю в деяких областях є головною загрозою національній безпеці Сполучених Штатів. Вона підтримує суворі обмеження на експорт високотехнологічної продукції до Китаю, але вважає, що потрібно «зменшити ризик», а не повністю відокремлюватися від Китаю, стверджуючи, що Вашингтон програв торговельну війну.
У 2022 році Гарріс заявила , що Сполучені Штати «продовжуватимуть підтримувати самооборону Тайваню» відповідно до дав- ньої політики США «стратегічної двозначності» щодо острова, який Китай вважає своїм.
На з’їзді партії Гарріс згадувала про потребу розв’язати про- блему Ізраїлю та Палестини. Однак серед демократів є чимало симпатиків Палестини та навіть захисників ХАМАСу. На догоду їм і Байден, і Гарріс роблять доволі суперечливі заяви, які можуть розглядатися як антиізраїльські. За словами Гарріс, вона відстоюватиме право Ізраїлю на самооборону, але кровопролиття в Газі є «руйнівним» і «несамовитим», тому вона підтримує негайне припинення вогню та звільнення заручників, а також вирішення конфлікту за принципом утворення двох держав.
Гарріс пообіцяла в разі її перемоги на виборах твердо стояти на боці України. За її словами, за п’ять днів до нападу рф на Україну вона зустрічалася з Президентом Володимиром Зеленським, «щоб попередити його про плани росії стосовно вторгнення». У червні 2024 року Гарріс представляла Сполучені Штати на мирному саміті у Швейцарії, де намагалася залучити глобальну підтримку для тиску на росію, щоб та припинила війну. На саміті вона також пообіцяла надати Україні близько двох мільярдів доларів додаткової допомоги.
Чіткого плану щодо закінчення війни Гарріс не оголошувала, проте допомагала координувати дії із західними союзниками щодо запровадження широких санкцій, експортного контролю та інших покарань проти російських юридичних і фізичних осіб. Ймовірно, саме заходи, які зосереджені на ізоляції росії від світової фінансової системи, обмеженні її експорту енергоресурсів та перешкоджанні її військовому потенціалу, будуть її кроками примушування росії до миру. При цьому вона категорично заявила, що росія вчинила в Україні злочини проти людства, та ще у 2019 році назвала окупа- цію Криму «серйозним порушенням міжнародних норм».
Загалом антиросійський образ Камали Гарріс несподівано спробував зруйнувати президент володимир путін, який 5 вересня заявив, що у кремлі підтримуватимуть саме цю кандидатку в президенти США. Тим самим він дав передвиборчий козир у руки її опонентам із республіканського табору. І невідомо, чи розгадають американські виборці такий блеф кремлівського диктатора.
Поділитись статтею
