Боляче, важко і нешвидко: чому багато військових після протезування все одно не ходять
22 Жовтня, 11:53
Поділитись статтею
Наталя Мостова
Хірургія, протезування й реабілітація хоч і є складовими одного процесу, але на практиці функціонують окремо одне від одного. І це проблема.
Часто після ампутації, протезування і законних трьох тижнів реабілітації за державний кошт боєць опиняється вдома без підтримки та подальшої важливої реабілітації. Він розгублений і не зовсім розуміє, куди звернутися далі. Тоді як для реабілітації головне — не проґавити момент. Аби потім протези не простоювали вдома в кутку, а ветеран тонув у депресії.
«Якщо не буду ішачити, — мені капут»
Денис Литвинов із Запорізької області пережив подвійну ампутацію — ноги відсікло під час мінометного обстрілу. Бійця протезували на Франківщині, тепер він тут опановує протези.
«Я одразу розумів: якщо не буду ішачити в залі з реабілітологом, — мені капут, — усміхається військовий. — Хлопці часто думають, що отримали протези і на цьому кінець — стануть і зразу підуть на них. Але це те саме, що купити авто і зеленого поняття не мати, як ним керувати. Аби нормально ходити на нових ногах, треба добряче попрацювати над собою, падати, підійматися, знову падати… Так мусить бути».
Денис — один із небагатьох, кому з першого разу вдалося покрокувати на навчальних протезах. Боєць каже, що він просто мав сильну жагу знову ходити.
Як пояснює воїн, найчастіша проблема в тому, що багато протезованих бійців недооцінюють важливість реабілітації, нехтують нею, вважаючи, що це безглузда витрата часу і самому можна навчитися ходити. Але без кваліфікованої реабілітації це просто неможливо.
«Вони лінуються займатися, бо це боляче, важко, неприємно і довго. Тим паче хороший реабілітолог не «сюсюкається» з тобою: став і робиш, попри втому і біль, часто дуже сильний біль, — продовжує ветеран. — Хлопці бояться падати. І поки вони бояться, час спливає. Тіло кам’яніє, а далі буде ще складніше».
Що робити далі?
Пораненим військовослужбовцям держава покриває вартість протезів. Їх роблять індивідуально для кожної людини з урахуванням потреб та особливостей тіла.
Як військовий отримує протез? Спершу отримує рішення військово-лікарської комісії, яка визначить потребу в протезуванні. Далі надсилає до Фонду соцзахисту осіб з інвалідністю заявку на отримання допоміжних засобів реабілітації. У проміжку між обстеженням та виготовленням протеза пацієнт може схуднути або набрати вагу — тоді процедуру потрібно проводити заново.
Військовий може самостійно обирати підприємство для отримання протеза. В Україні понад 60 підприємств протезують кінцівки за бюджетний кошт. Після підтвердження заявки поранений звертається до обраного підприємства, де фахівці підбирають протез і виготовляють. Держава компенсує вартість протеза напряму підприємству.
Реабілітація протягом трьох тижнів після протезування здійснюється також за державний кошт. Як правило, її проходять у державному медзакладі або на базі компанії, яка виготовила протез.
А потім багато хлопців почуваються розгубленими: що робити далі та який заклад для реабілітації обрати? Адже, щоб опанувати протези, скажімо, нижніх кінцівок, трьох тижнів замало, потрібно приблизно від пів року постійної реабілітації. І це вже стає відповідальністю самого військового, зокрема і в фінансовому плані.
Дива не буде
Загалом опанування ходи на протезах залежить від рівня ампутації, компетентності протезиста й фізичного терапевта і, звісно ж, бажання самого бійця.
«Якщо ампутація однієї кінцівки нижче коліна, то за 21 день в принципі можливо поставити на ноги, але це при хорошому темпі занять і реабілітації ще до протезування, — каже фізичний терапевт Лілія Олексюк, засновниця Реабілітаційного центру святого Юди-Тадея. — А в решті випадків цього часу недостатньо. Наприклад, при подвійній ампутації нижніх кінцівок протягом 21 дня реабілітації людина, можливо, навчиться лише стояти на ногах».
Хірургія, реабілітація й протезування хоч і є складовими одного процесу, але на практиці функціонують окремо одне від одного. І це проблема.
У реабілітації головне — не проґавити момент і вчасно розпочати і продовжити скільки треба, щоб не допустити незворотних змін. Інакше неможливо буде реабілітувати на сто відсотків.
Щоб людина могла максимально комфортно користуватися протезом, потрібна правильно підібрана реабілітація. Хлопці після лікування і протезування стикаються з низкою проблем: біль у куксі, слабкість м’язів, біль у спині, кульгавість та розчарування. Самих протезів — замало. Тіло треба правильно підготувати ще навіть до протезування: спину, м’язи, кукси, прес. Оскільки ніг більше немає, інші м’язи необхідно навчити брати на себе додаткові функції — це не стається за день.
Також важливо навчитися розподіляти навантаження порівну на дві кінцівки. Якщо протез зробили неправильно або неточна довжина кінцівки, то деформуються м’язи спини і людина постійно перекошується на один бік. Через це не може контролювати рух згинання та розгинання коліна.
«Бійці часто не до кінця розуміють важливе: якщо навчиться неправильно ходити на протезах, то так буде вже до кінця життя, — пояснює фізичний терапевт Роман Кирилюк. — Спину і таз буде постійно «крутити» в різні боки, ходитиме по лікарях і толку особливого не буде все одно».
У випадку ампутованих верхніх кінцівок реабілітація більш складна, адже треба відновити дрібну моторику — це важче і довше.
Лілія Олексюк пригадує військового, який відмовився від професійної реабілітації, натомість вирішив, що вдома буде сам вчитися ходити на протезах. Зрештою поміняв чотири протези. Він був переконаний, що проблема саме в якості протезів і в тих, хто їх робить. Але насправді проблема була у відсутності правильної реабілітації з фахівцем, який тямить у функціональній анатомії.
Щоб ніде не тиснуло
Кожен пацієнт індивідуально звикає до свого протеза. Тим паче в процесі реабілітація кукса змінюється: зменшується, збільшується, набрякає, запалюється тощо, тож куксоприймач так само треба, щоб протезист постійно коригував. Це може тривати навіть більше року.
«Це все одно, що мати 36-й розмір ноги, але надягнути взуття 42-го розміру — так не має бути, — пояснює реабілітолог. — Людині повинно бути максимально зручно на протезах. Важливо, щоб нічого ніде не тиснуло, не натирало і не хиталося».
Як розповідає фізичний терапевт, багато хлопців поїхали протезуватися за кордон, але якщо іноземна компанія не має представництва в Україні, то це може стати потім проблемою — в процесі реабілітації не буде кому обслуговувати ці протези, наприклад, корегувати куксоприймач.
«Пам’ятаю одного воїна, якого протезували в Америці, — розповідає Лілія Олексюк. — Якщо провести аналогію з авто, то його протези були ніби «Феррарі» — супер класу. Але, знаєте, що було далі? Військовий приїхав до нас на кріслі колісному, а його протези-«Феррарі» стояли збоку. Боєць не міг стояти на висококласних американських протезах. Його не навчили на них ходити і не реабілітували — просто не вистачило часу. Мало того, через деякий час ще й кукса змінилася, а зробити відповідні зміни в протезі нема кому. Тому протезуватися найліпше максимально близько до місця, де будуть обслуговувати ті протези».
“Встав і пішов”
Найліпша мотивація для бійців — бачити приклад, як такий самий з протезами усе зміг. «Ви би чули, як вони в залі підбадьорюють один одного, — усміхається Лілія Олексюк. — Дуже жорстко і різко. Ніхто ні з ким не бавиться: «Я зміг і ти зможеш, встав і пішов гарувати над собою!». І, знаєте, це працює».
«А ще їх мотивують жінки, — додає Роман Кирилюк. — Їхні і не їхні. Просто жінки. Увага від жінок. Для багатьох це дуже важливо. Знову ходити, бо пообіцяв дружині. Знову ходити, щоб піти на побачення з дівчиною, яка сподобалася».
Фізичний терапевт каже, що не кожен реабілітолог може працювати з протезованими бійцями. Найперше — це важкувато фізично. І психологічно буває нелегко.
«Коли він дуже втомлений чи сильно боляче, — може послати під три чорти, але все одно встає і йде робити те, що я кажу. Я не ображаюся. Ще й можу відповісти так само. Потім регочемо самі з себе, — усміхається Роман. — Це нормальні людські стосунки — всіляке буває».
Часто військові, які опановують протези на нижніх кінцівках, бояться використовувати практику падіння, але у всьому світі це перше, чого вчать людей з ампутацією. Як каже фізіотерапевт, дуже важливо, аби вони навчилися підводитись в будь-якій ситуації. І краще навчитися цього у залі з реабілітологом.
Поділитись статтею
