російська церква — на вихід!
24 Жовтня, 14:46
Поділитись статтею
Ярослава Угринюк
20 серпня Верховна Рада ухвалила закон про регулювання діяльності релігійних організацій, що мають керівний центр у росії. У «народі» — це закон про заборону російської церкви. Згідно з ним її структури мають припинити свою діяльність в Україні протягом дев’яти місяців від початку дії закону. За документ проголосували
265 народних депутатів. Плюси та мінуси нового закону «МІСТОВІ» прокоментувала одна з ініціаторів цього процесу народна депутатка України Оксана Савчук.
Дуже довго Верховна Рада йшла до прийняття Закону про заборону російської церкви в Україні. Чи можемо ми сподіватися, що закон буде швидко реалізовуватися? Чи він так само довго буде втілюватися в життя, як Верховна Рада його приймала?
На жаль, ми прийняли цей закон лише на 33-му році відновлення української незалежності. І на 11- му році війни. І на цьому етапі цей закон є великим компромісом. Це не зовсім те, що ми хотіли. І, на жаль, так не відбудеться, що з прийняттям закону завтра російська церква зупинить будь-яку свою діяльність. Це велика робота. І це, насамперед, буде залежати від нормативних актів, які має розробити Кабінет Міністрів. Друге — від діяльності Служби безпеки України. І третє — від бажання влади зробити так, щоб в Україні існували різні конфесії, різні релігійні організації, але які не мають нічого спільного з агресором. Тому в законопроекті чітко прописано те, що після його підписання він наби- рає чинності за місяць. Фактично — з вересня.
Далі російська православна церква, яка себе називає українською, матиме девʼять місяців, щоб провести зміни. Для мене не зовсім зрозуміло: на що ми даємо їм час?! У нас вже 11 років йде війна, а ми їм ще даємо ще дев’ять місяців на те, щоб вони щось змінили. Як вони це зроблять — наразі невідомо, тому важливо, аби не змінилася тільки етикетка. Проте, підсумовуючи, хочу наголосити, що закон потрібний, бо він напряму забороняє російську церкву в Україні, і це правда.
Навіть через дев’ять місяців, але забороняє, і це вже великий крок. Але тут маю уточнення: як саме ця структура має реорганізуватися за ці дев’ять місяців і яка відповідальність, якщо нічого не зміниться?
Закон передбачає так: якщо за дев’ять місяців російська православна церква в Україні не вживає відповідних дій, то проводиться релігійна експертиза і за 30 днів вони мають усунути всі порушення. Якщо вони їх не усувають, — йде позов до суду і суд зобовʼязаний протягом місяця розглянути цю справу. Це в законі чітко прописано, і це дуже важливо, що є терміни. Також у законі чітко визначено, що в Україні не можуть діяти релігійні організації, які мають бенефіціарами людей, що повʼязані з ворогом. Тобто якщо в нас є якісь релігійні організації і ми бачимо, що в них є представники росії або країни, яка толерує агресію в Україні, — а це ширший перелік, — то вони повинні теж бути заборонені. Також це поширюється і на різні фірми чи юридичні структури, створені російською церквою або їхніми яскравими представниками, то вони теж не мали б діяти в Україні.
Пані Оксано, ви одна з тих депутатів, яка тривалий час публічно виступала за заборону діяльності російської церкви в Україні. Що перешкоджало парламентові прийняти такий закон, припустимо, хоча б у 2022 році?
Я можу констатувати, що цей закон так довго не голосували, бо і Офіс Президента, і провладна більшість його не хотіли вносити в сесійну залу. І тільки наша ініціативна група, яка була створена, до речі, з представників різних фракцій, в тому числі й «Слуги народу», дала можливість нам разом зробити велику роботу без політики. Відверто кажучи, якщо б не було цієї ініціативної групи, то ми б не набрали голосів і зараз. Нам довелося навіть йти на крайнощі і блокувати трибуну у ВР. І вже після цього процес пішов: свою позицію «за» публічно озвучив Президент і сьогодні ми маємо цей закон. Не можна сказати, що все це погано і закон недобрий. Ні, головне, що це зрушилося з мертвої точки, далі буде лише покращення.
Дуже багато майна належить російській православній церкві в Україні чи як вона там себе називає. Що буде з цим майном і який механізм його переходу, передачі?
Це справді так, майна багато, навіть тут у нас неподалік — у Тернопільській, Хмельницькій, Чернівецькій областях. Коли ми аналізували результати голосування по цьому закону, тобто як, які регіони, а точніше — депутати з яких регіонів як голосують, то ми побачили дуже велику проблему на Одещині, Вінниччині, Буковині, Закарпатті, частково на Сумщині та Чернігівщині. Це реальність, і про це треба говорити. Отже, що буде з майном? Один із таких сьогодні, я вважаю, ключових моментів, обличчя влади, можна сказати, — це Почаївська лавра. Я досліджувала це питання. В законі написано, що майно не може належати забороне- ним організаціям, у тому числі релігійним.
Треба визнати, що за 33 роки незалежності їм давали найкраще. Вони отримували прекрасні землі, прекрасні приміщення, монастирі, і того майна є дуже багато. Ключові для нас пам’ятки — Свято-Гірська лавра, зараз фактично вона в окупації, Києво-Печерська лавра і Почаївська. Щодо Почаївської ситуація така: треба політичну волю міністра культури, який буде впроваджувати закон, а це значить, що міністерство повинно подати до суду на розірвання договору оренди. Який ще — як мінімум — 25 років там дійсний. А це означає, що для того, аби розірвати договір оренди в суді, треба надати відповідні факти, їх є чимало — це самовільне порушення і неотримання дозволів на будівництво, перепланування там існуючих споруд. Це, взагалі, будівництво окремої стоячої церкви на території Почаївського заповідника. На це потрібна політична воля, тому є наша група людей, яка розуміє, що ми мусимо й далі тримати руку на пульсі і штовхати цей закон. Бо він може бути красивий, всі можуть поплескати. А якщо не буде тих, хто буде штовхати його реалізацію, то він буде лише наполовину дієвий. А ми б хотіли, щоб він був реально працюючий, а не такий напівінвалід.
Ви сказали про ті території прикордонні, де традиційно, скажімо, ми розуміємо, що там є російська церква. Але, наприклад, у нашій області, якщо ви знаєте, ще залишилися ці парафії російські чи немає вже взагалі?
Ні, в нас, на жаль, ще є декілька парафій, звідки мені сигналізують люди про те, що вони збираються переважно в якихось там будівлях. Це не є таке щось яскраве, але є ще ці люди, вони нікуди не ділися і досі збираються. Але якщо говорити загалом, то ми можемо сказати, що наша область цього позбулася. Ви ж розумієте, що це не була церква, яка реально там мала якусь духовність всередині, це не про це. Це інструмент впливу. І в неї постійно йшли фінансові вливання серйозні з росії.
І якщо це гроші, то всі ці попи швидко повтікають і шукатимуть собі інші місця. Ще один нюанс, я вважаю, — тут робота має бути і Православної церкви України (ПЦУ), вона теж має змінюватися. Так, це молода церква, але попри все вона має розуміти, що зараз у неї є можливість і їй треба максимально зробити все, щоб продемонструвати свої пріоритети. І не втрачати цих парафіян. Зрештою, побачимо, що відбудеться з офіційними заявами митрополита Онуфрія, як вони будуть поводитися, бо я підозрюю, що тут теж матимемо великі ризики з тим, що вони старатимуться обійти цей закон. Тут дуже важливо, як ми це проконтролюємо саме українським суспільством і частиною тих депутатів, які хочуть це проконтролювати, які хочуть просто знищити цю російську пропаганду в вигляді церкви.
Непроста це буде справа. У законі написано: девʼять місяців на перехідний процес, а як, ви думаєте, буде в реальності? Скільки нам часу знадобиться?
Тут усе залежатиме від того, як розгортатимуться бойові дії, як ми будемо виходити з цієї війни і чи буде критична кількість у кожному такому проблемному регіоні тих людей, суспільства, які хотітимуть позбутися цього. Наприклад, зараз на Волині є люди, які хочуть це питання закрити. Вони мають відношення до різних рівнів влади. От вони обʼєднуються і шукають шляхи. Тобто якщо таке середовище є, то там це все відбудеться швид- ше. Якщо не буде таких середовищ, наприклад, на Закарпатті — а там дуже складно таких людей знайти — чи в Чернівцях, то тоді все рухатиметься набагато довше. Там треба буде шукати настільки активне суспільство, яке не буде очікувати від влади нічого, тому що влада буде пасивна. І це триватиме роками. А там, де є воля, розуміння, то може відбутися і протягом року після прийняття закону.
Поділитись статтею