Як в Івано-Франківську писали Радіодиктант національної єдності. ФОТО

Сьогодні, 25 жовтня, більше сотні учасників зібралися в Прикарпатському національному університету ім. В. Стефаника для написання Радіодиктанту національної єдності.

“Уже 9 рік поспіль ми збираємося у стінах університету для того, щоби не просто перевірити свої знання, а для того, щоби єднатися у спільному прагненні загачувати і розвивати нашу рідну мову. Вона є фундаментом нашої ідентичності і нашого майбутнього. Безумовно ми маємо пам’ятати про тих героїв, які не напишуть свій диктант, які віддали свої життя, і тому маємо свідомо кожного дня робити щось маленьке для нашої перемоги. Наш сьогоднішній захід – це є той важливий крок до зміцнення нашої єдності і до збереження нашої мови”, – зазначила перша проректорка ПНУ ім. В. Стефаника Валентина Якубів.

“Це вже стало доброю традицію. Жодного року ми не зупинялися, під час ковіду писали онлайн. Такі речі об’єднують. Я вам ще скажу, що ми відвикли писати, і для когось з нас диктант єдності раз на рік – це єдина можливість взяти ручку, папір і написати щось від руки. Ми повинні виховувати українців, і не тільки якимись розвагами, іграми, але й такими важливими речами”, – зазначає організаторка, викладачка університету Деркачова Ольга.

До написання долучилися студенти та викладачі університету, ректорат, представники влади, духовенство,військові, письменники, представники громадськості.

“Важлива українська мова. Сьогодні держава повинна докладати всіх зусиль, щоби розвивати мову, щоби люди мали можливість задуматися про те, що основа держави – це є мова. Трохи переживаю, бо давно не писав диктанти. Останній раз – 5 років тому”, – ділиться міський голова Руслан Марцінків.

“Радіодиктант національної єдності дозволяє мені відчути причетність до української мови, до всіх наших громадян, які тут захищають Україну, тримають лінію фронту, до тих, які за кордоном продовжують говорити про Україну, допомагати нам. Єдність із волонтерами, з військовими, зі школярами і студентами. Для мене це така щемка мить, бо я пригадую роки свого навчання, коли вчилася виводити перші літери, потім писала диктанти, згодом це все перейшло у мою творчість. Саме слово є продовженням духу людини, її світоглядом, тим ліхтариком і світло, що тримає нас навіть у темні часи”, – ділиться думками письменниця Тетяна Нємцева.

За кілька хвилин після початку написання диктанту пролунав сигнал “Повітряної тривоги”, проте учасників це не зупинило і вони продовжили написання в укритті.