За прикладом Італії: на Прикарпатті зростає унікальний інтенсивний сад
29 Жовтня, 15:04
Поділитись статтею
Яблуні, груші та фундук — понад 40 тисяч елітних молодих дерев «родом» з Італії. Та ще й висаджені вони за особливою технологією — значно щільніше, ніж ми звикли бачити, і плодоносять куди рясніше. Це наразі єдиний такий в області промисловий інтенсивний сад.Торік на землях Солотвинської та Дзвиняцької громад його заклав приватний підприємець, депутат Івано-Франківської обласної ради Тарас Виноградник.
Тарасе Теофіловичу, звідки взагалі взялася така ідея — створити власний промисловий сад?
Ще у 2020-му мене запросили колеги з Італії приїхати до провінції Південний Тіроль, щоб разом із депутатами ми могли подивитися, як у них орга-нізована діяльність в громадах. Майже рік поїхати не виходило, але потім я всетаки взяв декількох колег з обласної ради, підприємців та представників Торгово-промислової палати і ми таки поїхали. Скажу відверто: подивившись, як функціонують громади, як організована діяльність, як відбувається фінансування, як вони будують стратегічні плани, як вони до цього дійшли, — ми були відверто шоковані. Нині це одна з найбагатших провінцій Італії, а рівень життя там дещо навіть вищий, ніж у Швейцарії. А все завдяки тому, що в них відбулась реорганізація місцевого самоврядування і перерозподіл функцій. Це мене вразило. Дивились ми і економічний потенціал Південного Тіролю, бо це також гірська територія Італії. І в них два напрями — будете зараз сміятись — туристичний бізнес і сильно розвинуте фермерство. Тому що вони поставили перед собою завдання: самозайнятість населення і щоб воно залишалось у регіоні. Одне з провідних місць у них займає садівництво: яблу- ні, груші, виноград та ягоди. Тому коли я побачив, що це така ж гірська територія, як тут, то згадав, скільки земель пустує у нас. Ми не можемо вирощувати таку пшеницю, як Херсон, Миколаїв, Запоріжжя чи Чернігів, та й соняшники у нас такі не виростуть, бо ділянки маленькі, а ось садівництво — саме те. Я почав налагоджувати контакти з італійськими компаніями, які професійно цим займаються: саджанці, збирання, зберігання, переробка… У 2022 році планував уже закладати сад, але почалася повномасштабна війна і відповідно було не до цього. Хоч спілкування з закордонними партнерами я підтримував увесь час і торік таки заклав свій сад.
Але ж починати агробізнес у час війни — великий ризик. Як все-таки зважились?
Так, це подвійні виклики. Але найгірше, що ми можемо втратити, це, звісно, життя, а на другому місці — час. Я не хотів його втрачати. Бо посадити сад це не посіяв пшеницю навесні, а восени зібрав. Сад це на десятки років. Якщо зараз хтось захоче закладати сад, то я вже в порівнянні з ним у виграші на три роки. Тому паралельно з депутатською діяльністю, допомогою ЗСУ та волонтерством зайнявся садівництвом. Тим більше що тоді багато людей сиділи по хатах і не знали, що робити, як робити, а це також їх надихало. А ще сад, він ж ростиме і залишиться потім дітям і внукам. А це значить, що я вірю у те, що Україна буде, і в наше майбутнє — теж. І, звичайно, свої, вирощені тут фрукти, це частково і про незалежність.
З чого все починалося? Що садили спочатку?
З того, що на аукціоні взяли в оренду 20 гектарів поля. Земля не була готова до садівництва, роками не оброблялася, в ній не вистачало мінералів, вітамінів і таке інше. До того ж інтенсивний сад передбачає спорудження спочатку певних конструкцій. Бо, приміром, колись у нас була норма 100-150 дерев на один гектар, тут же на гектарі — дві з половиною тисячі саджанців. У цьому й полягає ідея інтенсивного саду.
Що це означає? Яка технологія вирощування?
Ми говоримо про те, що яблуня має нам давати не дерево для дерева, а плоди. Бо бачимо яблуні: такі великі, з товстими стовбурами, гілками, а яблучка — як черешня. А італійці з голландцями цю ситуацію переглянули й сказали: дерево має бути тонке, а плоди — великі. Тому йдеться про інтенсивний ріст цих дерев шляхом підбору сортів і кореневої системи. Окрім того, коли яблуко росте десь там в саду, воно піддається різним природним катаклізмам: морози, вітер, буревії. А ми цей стовбур, щоб він не зігнувся, підтримуємо його, підв’язуємо під певні спеціальні троси. Таким чином деревця ростуть в рядочок, не три-п’ять метрів між кожним, а 80 сантиметрів. Спочатку ми зробили цю спеціальну конструкцію, щоб дерева не конкурували між собою, а росли, потім — систму поливу під кожне. І лише після цього привезли з Італії саджанці, офіційно, сертифіковані, розмитнили й посадили.
Пройшов рік — як змінився сад?
Перш за все хотів би згадати про немаловажний момент — державні грантові програми для підтримки фермерів під час війни. Ми цією можливістю скористалися: нас повністю верифікували, перевірили легітимність, легальність і зрештою отримали підтримку від держави. Щоправда, є низка умов, які ми повинні виконувати, — створювати робочі місця, сплачувати податки. У травні минув рік, як ми посадили дерева, загалом — понад 40 тисяч. Це яблуні, груші й фундук. А трохи пізніше посадили й малину. До речі, італійці в цьому плані молодці: консультували, підтримували й підказували. Незважаючи на погодні умови, бо клімат у нас холодніший, ніж в Італії, у нас вже є перші плоди. Але це тестовий рік.
Але ж результатом ви задоволені?
Дивіться, якщо ми купляли саджанець, коли йому було 18 місяців, то зараз йому, грубо кажучи, два з половиною роки. Його стовбур ще замалий, щоб витримувати ту кількість плодів, скільки квіток утворюється на гілках. За нормою має бути чотири яблука — кілограм. Я б вам показав фотографії — там явно більше. Тому нам навіть доводилось обривати зайві квіти. Тож у цьому році я задоволений тим, що є. Хоча погодні умови нам трошки зашкодили. Був град, пізні заморозки й засуха. З останнім нам ще було трохи легше, бо маємо свою систему поливу: зробили офіційний договір на водокористування, проклали півтора кілометри лінії електропередач, стоять сонячні панелі та помпи, які качають воду, — ми це все зробили. Що нас фактично і врятувало, бо в багатьох країнах неврожай лише через те, що посуха. Тому наразі я задоволений результатом. Єдине, що сад не окуповується так швидко, як інші аграрні напрями, бо це довгострокова програма.
Що далі? Чи плануєте розширювати сад?
Ми попередньо комунікували з компанією «Ferrero», вони порекомендували, які сорти фундука посадити, для того, щоб їх можна було застосовувати в їхній кондитерській промисловості. Тому в цьому році посадимо ще десять гектарів цього горіха. Тепер готуємо ділянку, прокладаємо си- стему водопостачання, енергетики, дороги… Якби сьогодні вийти на нульовий режим і якби хто мене спитав, чи я б усе розпочав знову, знаючи, скільки потрібно зробити, то добре б подумав. Але дороги назад вже немає. У планах також — організувати зберігання яблука. Ось зараз ми його зірвали, а далі що робити? Куди покласти так, щоб можна було його реалізовувати до наступного врожаю: в садки, школи та просто продавати? Чому маємо купляти яблука у турків чи ще у когось і виводи- ти валюту з держави, якщо можемо вирощувати
їх самі? Наступна теза — це переробка, до того ж глибинна. З яблука можна робити повидла, джеми, соки, концентрати, конфітюри, добавки до йогуртів. А де ми це все нині купуємо? Те ж саме і з грушею — сьогодні до Франківська її везуть з Південної Африки.
Власне бачила в мережі цю статистику: 25% власного виробництва, 75% — привізна…
Та власне: створюємо там робочі місця і підіймаємо чужу економіку, а не свою. Але це те, що стосується яблук, груш та малини. Щодо фундука також будемо думати, як реалізувати в часі його збирання, зберігання і переробку: можна обжарювати, перемелювати, а перемелену шкарлупу віддавати в ті галузі, де вона потрібна. Можна робити олію з фундука, вона дуже дорога і цінується у фармацевтичній та харчовій промисловості. Просто цим треба займатися. У мене одна ділянка саду в Дзвиняцькій громаді, інша — в Солотвинській, а другий сад — у селі Волосів Переріслянської громади. Чому там? Будете сміятися: колеги попросили, кажуть, а чого ти тільки там робиш, покажи, як це зробити тут. Є бажання заробити такий «вірус», щоб люди, надихнувшись моїм прикладом, перейнявши досвід, теж створювали подібне до цього.
Наскільки важливим є розвиток українського садівництва саме зараз?
У нас величезний потенціал. Ми повинні зрозуміти, що у світі є конкуренція між державами, і так само й конкуренція між економіками. Маємо людей, маємо землі й можемо розвивати фермерство і садівництво, це в крові кожного українця. Окрім того, географічне розташування з погляду логістики, клімату — неймовірне. Але ми це не використовуємо, тоді як сміливо можемо перемогти у цьому плані і голландців, і данців, і бельгійців. Наведу приклад: у Сербії, якщо не помиляюсь, років десять тому держава підтримала садівництво, давши людям можливість посадити малину. Вони вклали в цю програму 100 мільйонів євро. Чотири роки підряд держава отримує від її реалізації від пів мільярда до 800 мільйонів євро за рік. Проста математика, і так можна й у нас. Івано-Франківська область має неймовірні перспективи. Чому?
— Тому, що у кожного є город. Можна створювати маленькі сади, великі сади, промислові сади. Треба просто підійти: з боку бажання — раз, державної позиції — два, зайняти людей роботою й просто їм не заважати. І тоді все буде.
Поділитись статтею
