Як дітками з прифронтових територій опікується військовий та його дружина з Франківщини

Свою першу зустріч з цими дітлахами Василь та Тетяна Лецин памʼятають ніби це було ще вчора. Малі бешкетники зробили собі блок-пост, який не можна було просто так оминути. Плата проста — хоча б щось солодке.

«Після звільнення Харкова моя дружина Таня приїхала до мене. Ми зупинилися в Лимані. Я мав можливість провести їй невелику екскурсію місцями «бойової слави». Трасою ми проїхали до Ізюму. Вона хотіла подивитися на все, тому ми поїхали селами. В Рубцях ми зустріли цей блок-пост. Його зробили пʼятеро дітей з однієї сімʼї. Вони були дуже приємні та щирі, — пригадує Василь.

Коли через цей «блок-пост» проїжджали військові, то завжди давали їм хто що мав — гроші чи солодощі. Ця сімʼя не стала виключенням.

Пара пригадує, що на той час вони на жаль не мали з собою майже нічого солодкого, всього один снікерс. Василь та Таня віддали його дітям та дали ще трохи грошей.

«Вони коли мене побачили, то чомусь попросили сфотографуватися. Це напевно тому, що військові для них вже звична річ, а хтось цивільний — новинка. Це були зовсім малі діти. Найменшому всього біля 3 років. Він ще так смішно сказав Васі: «Ти чого стоїш, витягай телефон і фоткай». Мене тоді дуже здивувало, бо в той час неподалік був прильот. Гримнуло дуже сильно, я тоді ще не звикла до цього, а діти навіть не здригнулися. Це було страшно, — пригадує Тетяна.

Дівчина тоді поїхала додому на Різдво, але думки про цих дітей не покидали її голову.

«Вони нас настільки розчулили, що ми вирішили зібрати для дітей, які залишились на цій ділянці фронту, гуманітарну допомогу, — каже Василь.

Таня поїхала додому збирати допомогу, а Василь їздив по селах, щоб поговорити з вчителями та зібрати список дітей та того, що їм потрібно.

«В мене був салон краси. Багто клієнтів та працівників. Я на робочій сторінці виставила пост про допомогу діткам. Воно так поширилось, що люди присилали посилки з усієї країни, — розповідає добродійка.

Збирали все конкретно на кожну дитину. Оскільки це була зима, тому була велика потреба в теплому одязі та взутті. Також господарські товари, канцелярія й, звичайно ж, щось солодке.

«Ми тоді назбирали цілий бус. Знайшли як це довезти і я поїхала. Вася теж відпросився в командування й ми відправились до цих малих героїв, — пригадує жінка.

Загалом зараз допомагають 13 дітям. Список часом змінюється. Дітки не одинокі, мають батьків. Проте переважно це діти, які в силу сімейних обставин не можуть виїхати.

Живуть вони за 15 кілометрів від бойових дій.

«В цій війні діти взагалі нівчому не винні. Якщо в дорослого в кожного є вина, тому що вони мали та мають вибір. А діти невинні і знаходяться в пастці. Тому ми вирішили допомогти. І найприємніші та найтепліші емоції склалися саме з вчителями та дітьми з Новоселівки. Там дуже приємна вчителька, яка завжди підтримує з нами контакт. Якщо в них є певні проблеми, ми завжди раді їм допомогти, — каже Василь.

Допомагають діткам по потребі. Завжди на Миколая діти пишуть листи, а вчителька присилає їх поштою.

«Минулого року Вася переодягнувся Миколаєм, я снігуркою, а нашу собачку одягнули оленем. Так ми повезли їм подарунки, погрались трохи з ними. Насправді вони більше нам подарували радості, ніж ми їм. Це дуже приємно, — каже Таня.

Подружжя так привʼязалось до дітей, що їздили до них навіть у свій день весілля.

«Це дуже надихає. Це не передати словами. Завжди, коли є можливість, ми стараємось до них приїхати. От останнього разу їх не було на блок-пості, то ми завезли їм пакунки просто під паркан будинку, — пригадує військовий.

Побратими Василя з 80 ДШВ також завжди долучаються до зборів для дітей.

«Я створюю банку, а побратими скидають хто скільки може, бо кожен розуміє, через що пройшли ці діти, які жахи війни вони бачили. Важко уявити, як дитина в такі юні роки взагалі переживає таке, — розповідає захисник.

Тетяна каже, що всі діти незалежно від віку вчаться там в одному приміщенні. Опалюють його дровами. Навіть коли дистанційне навчання діти також йдуть в «школу», оскільки лише там є інтернет.

Певний час діти були в окупації. Тому пережили вони дуже багато.

Раз у 2-3 місяці подружжя зідзвонюється з учителькою й питає, що потрібно дітям, щоб підготувати чергову допомогу. Окрім базових речей, таких як павербанки та батарейки, передають також різні настільні ігри, щоб діти могли якось розважатися.

«За дружину, коли вона їде на сюди на схід, я завжди дуже хвилююся. Стараюсь знаходити для неї місця, де менш більш спокійніше, хоч зараз практично тут нема таких місць. Вона в мене неймовірна та безстрашна. Завжди приїздить до мене, коли тільки зʼявляється можливість. Я її дуже сильно люблю. Коли ми разом — та разом ми можемо все і так мені спокійніше, — підсумував Василь Лецин.

Про нові збори Тетяна Лецин повідомляє на своїй сторінці в Інстаграмі, тому кожен охочий може долучитися та очікувати на наступний збір.