Галина Баранкевич: «Люди у Варшаві прийшли до нас за Україною»

Вона віддано дотримується принципу, що театр повинен випереджати час, а не гнатися за швидкоплинними трендами. У кожен свій проєкт вкладає глибокий сенс та живі емоції, які відгукуються сотням людей, творячи особливу духовну атмосферу. Одна з таких ініціатив –мистецька «Хресна дорога… Притчі і роздуми», яка має благодійну складову.

Її заслужена артистка України Галина Баранкевич втілює вже другий рік поспіль. Розпочинали із храмів Івано-Франківщини, а недавно її команда повернулася з Польщі, де Хресну дорогу проводили у Варшаві та Любліні. Як народився цей проєкт і в чому його найбільша цінність – в інтерв’ю з Галиною Баранкевич.

Ми робимо цей проєкт вже другий рік поспіль. Ідея належить мені і моїй подрузі, колезі Ксенії Пранничук. Вона співачка, викладачка вокалу, а за першою освітою – релігієзнавиця. І плюс вона волонтерка, уже доволі давно: з 2019 року займається роздачою гарячої їжі для бідних, бездомних, убогих і потребуючих людей. Її громадська організація «Дім» проводить такі акції кожного четверга на площі Шептицького в Івано-Франківську. Для неї це вже звичайна, буденна справа, обов’язок. А якось вона озвучила, що хотіла би зробити красиву Хресну дорогу, мріє про неї вже багато років. Ксенія – дієва християнка, вона собі тихенько зі своїми волонтерами йде і робить добру справу. Мене такі люди надихають.

Я взяла притчі Бруно Ферреро та Хосе ПрадоФлореса, які, на мою суб’єктивну думку, кращелягали під ту чи іншу стацію Хресної дороги. І потім ми вже на кожну стацію придумували, за що молимося. Тобто це така спільна історія. І, власне, як творча людина, я ще захотіла це обрамити музикою.

Ми взяли молодого музиканта, теж волонтера, Андрія Радчука. Він ще школяр – йому 15 років, але щодня у різних точках міста збирає кошти дляЗбройних сил України. Також залучені студентки спеціальності «Сценічне мистецтво» Фахового коледжу Університету Короля Данила, де я викладаю, – Ольга Матешко, Аміна Кухта, Анастасія Магас і Лілія Дух. Класно, що зовсім юні люди через духовність вчаться робити правильні вчинки для ближнього.

На кожній Хресній дорозі ми збираємо кошти на великодні набори для бідних та убогих людей, тому що вони – не в Біблії, а серед нас. Кожен, хто опинився на вулиці, має свою історію: у когось згоріло все майно, хтось не зміг подолати обставини, наприклад, розлучення, і почав вести такий спосіб життя. Але я вважаю, що кожна людина, яка отримає частку добра, вже може бути кращою. Трішки доброти, співчуття, упокорення себе, – і можна робити дуже важливі справи в цьому світі. Насправді мене взагалі дивують люди, які думають, що вони будуть жити вічно, або що помруть і далі будуть зі своїми маєтками чи накраденими грошима. Треба робити класні справи, бо для чого ми живемо в цьому світі?

Ми зібрали 103 543 гривні та 7 тисяч злотих. Вже у Великий Четвер будемо роздавати великодні набори потребуючим.

До нас завітало дуже багато українців, і це важливо для нас. Насправді у Варшаві була дужеінтимна атмосфера, і зразу відчувалося, що люди прийшли, можливо, не так на Хресну дорогу, як за Україною. І вже вкінці озвучували нам це особисто: «Ви мене телепортували на трішки в Україну, повернули мені її частинку. Я так сумую». Вони ностальгують, їм там непросто.Тому я дуже не люблю, коли починають усоцмережах когось ганьбити, винуватити, боніхто не знає, хто в яких обставинах знаходиться.

Були і ті, хто казали: «Боже, кожна притча – це про мене. Дякую, я отримала відповіді на всі запитання».

Для цього і створена ця Хресна дорога – духовна, мистецька, благочинна місія, яка має наштовхувати людей на роздуми. Тому що мас-маркет, особливо в культурній, театральній сфері мене дуже болить. Я виховувалася на тому, що театр має випереджувати час, змушуватимислити. Але коли він спрямований на те, щоб заробити більше грошей, мені здається, що це вже скочування назад. У кожному жанрі мусить бути момент надзадачі, моралі, щоб людина думала і не тупіла. Бо ми живемо в такому середовищі, де будь-хто може знімати тік-ток, говорити дурниці, всі будуть реготати, мати мільйонні перегляди і заробляти величезні гроші на цьому. Але мистецтво вічне, тому що йде крізь час, крізь всі ці тенденції і гроші. Так, як життя і смерть, – вони йдуть крізь усе, і ти не можеш це зупинити.

Це абсолютна імпровізація музикантів, відчуття,мистецтво, яке твориться тут і зараз. Я читаю завжди по-різному. Андрій має певні музичні заготовки, бо ми репетирували, але насправді ноти не написані. Тобто він імпровізує, повністю йде за мною, за моїм голосом – такий симбіоз. Тому кожна Хресна дорога абсолютно інша, щоразу інша музика. Це ніби лягаєш на хмаринкиі насолоджуєшся.

Одного разу ми були в маленькій церкві у Павлівці, якій майже 100 років. Люди просто ковтали кожне слово. Ми їм сказали, що вони можуть сидіти, бо перед тим у них була півторагодинна літургія, а це не канонічна Хресна дорога. А вони все одно стояли, навіть старенькі бабусі.

Мабуть, найбільше плачуть на четвертій стації, де Богородиця підходить до Ісуса. Там притча про те, як Бог творив маму, як Він старався, докладав зусиль. І Ангел зауважив, що вона дуже ніжна, ранима і трепетна. На що Господь відповів: «Алевона дуже витривала, вміє пристосовуватися до обставин і дуже стійка». Люди дуже плачуть уцей момент. У кожного своє, особисте: хтось втратив маму, хтось, може, недооцінив, а хтось –посварився. Це зразу видно на обличчях людей, бо саме в такі моменти вони беруть це близько до серця.