Як на Франкіщині відновлюють сакральний іконостас 17 століття

Іконостас до якого молилось не одне покоління. Памʼятка, яку старанно ховали від знищення. Кожен його образ чув незліченну кількість молитов та прохань. А зараз він і сам просить — про його відновлення.

Унікальна історична памʼятка знаходиться в селі Росільна, що у Дзвиняцькій громаді. Деревʼяний іконостас знаходився в старенькій церкві на пагорбі ще орієнтовно від 16-17 століття. Коли парафіяни побудували нову церкву, то стара залишилась пустувати. Проте, щоб уникнути вандалізму або ж крадіжки, іконостас все ж вирішили звідти забрати.

Його перемістили до нової церкви та поклали по обидва боки від сучасного. Трохи згодом греко-католицька громада вирішила, що памʼятку потрібно реставрувати, щоб зберегти її для нащадків.

«Ще до війни до мене звернувся місцевий мешканець — Богдан Стеблецький. Він просив мене приїхати. Там сама церква дуже унікальна, це історична пам’ятка. Ми тоді оглянули саму церкву. А іконостас вже був перенесений до нової. Вони самотужки його знімали. Це була велика проблема. Як правило, завжди реставраторів кличуть перед тим, як рухати обʼєкт реставрації, — каже реставратор Валерій Твердохліб.

Через це памʼятка зазнала чимало осипів та втрат. Найбільш пошкодженим виявився Празниковий ряд. Апостольський ряд та ікони намісного ряду були більш-менш порівняно збережені.

Першою взялись реставрувати ікону Спаса Вседержителя.

«Дуже цікавий матеріал. Ми відібрали її, бо це одна з найдавніших пам’яток, яка відносилася, очевидно, до оригінального іконостасу ще 17-го століття. Взагалі ми датуємо церкву Святого Архістратига Михаїла приблизно 1640-вим роком. Там зібрано цілий ансамбль з ікон різного періоду, тому точний рік визначити неможливо і фактично це є предметом наукових досліджень,  — розповідає Твердохліб.

Велика проблема була саме з іконою Святого Миколая. Її реставрацію вдалося завершити ще до початку повномасштабного вторгнення.

«Тут дуже важливо, що була ініціатива від громади. Тобто коли ти бачиш, що людям це цікаво, тоді ти розумієш, що ти проведеш реставрацію не даремно. І що ця історія буде мати якесь продовження. Твоя праця не буде знищена, і це дуже цінно. Тому ми стараємось популяризували таку роботу. Щоб ми про це розказували, що ми відновили пам’ятку і вона десь показується. Так відбулося з цією іконою. Я не просто зробив реставрацію, а відкрив її та презентував в церкві. Плюс ми зробили інформаційний банер, який закріплений на території церкви.»

Проте реставрація не лише дуже енергозатратна, але й не дешеве справа, хоч й у нас вона оплачується не так гідно, як аналогічні роботи за кордоном. Тут громаді допоміг депутат Роман Мулик, який родом з цього села.    Повномасштабне вторгнення перекрило багато роботи та інших можливих співпраць з реставратором у цій громаді. Проте він каже, що слід віддати належне людям, з якими він працював, оскільки вони повністю не зупинилися. Всі розуміють цінність цього іконостасу — саме тому важливо його законсервувати. Наразі з нього відібрали ще дві ікони.

«І ми зараз, як продовження, взяли ще дві ікони — Архістратига Михаїла і Архістратига Гавриїла. Це деяконські двері. Вони дуже цікаві з мистецької точки зору. Там сама ікона Архістратига Михаїла, вона не є така супер унікальна, але вона має дуже цікаву іконографію. На самій іконі видно, що люди того диявола під ногами Михаїла пошкрябали хрестами. І в процесі реставрації, я думаю, ми це залишимо, бо це як історія.»

Окрім того в процесі реставрації було зроблено унікальне відкриття – позаду на іконі Михаїла було віднайдено датування та ініціали.

Іконостас й надалі потребує реставрації. Громада та майстер, який над цим працюють та сподіваються, що робота буде мати продовження.

«Реставрація побудована на процесах, яких ти робиш. Якийсь процес ти можеш робити швидко, інший займає більше часу.  Ціни на це завжди якісь договірні. Люди не мають коштів. І ти деколи мусиш робити це не за великі кошти. І, насправді, воно дуже складно. Але мало того — воно розтягнуто в часі. Я мушу це працювати десь позаробочий час, якимись вечорами, як правило, вихідними. І процес розтягується.»

Нараз Валерій Твердохліб каже, що дуже хотів би взятися за Празничний ряд іконостасу. Але це великий об’єм роботи.

«Треба виїжджати цілою експедицією. На місці це все укріпляти. Ти можеш транспортувати все, коли ти більш-менш його поукріпляв. А якщо воно десь підсипається — ти мусиш на місце приїхати та скріпити все.І вже далі забирати в реставраційну майстерню. Будемо бачити, як воно буде працювати.»

Робота продовжується і всі плекають велику надію, що не зупиниться, адже час тільки шкодить унікальній памʼятці, тому часу на її порятунок кожного разу стає все менше і менше.