Від столичного менеджера до командира мінометної батареї: бойовий шлях штаб-сержанта “Рено”
20 Червня, 15:35
Поділитись статтею
Олександр Канівець в званні штаб-сержанта на офіцерській посаді командує мінометною батарею одного з підрозділів 68 Окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша Оперативного командування “Захід” Сухопутних військ Збройних Сил України. В армію він прибув на Прикарпатті у перші дні повномасштабного вторгнення рашистських окупантів.
24 лютого 2022 року він зустрів у місті Києві. Почувши перші вибухи, його сімʼя виїхала з міста. Спершу в область, а згодом – в Івано-Франківську область. І вже там Олександр Канівець пішов до місцевого ТЦК та СП. З власної ініціативи, не очікуючи на повістку, розповідають у пресслужбі Івано-Франківського центру комплектування та соціальної підтримки.
Якою була мотивація?
“Якщо без патетики, то все просто: я пішов захищати свою країну, наше право на вільне життя на українській землі. А ще… Погодьтеся, що краще копати окопи і нищити під**ів на Донеччині, ніж відстрілюватися від окупантів в окопі, викопаному на землі свого діда на Київщині!” – говорить.
У військкоматі йому запропонували йти Нацгвардію, але він сказав: хочу в ЗСУ. Днів за три подзвонили – формується нова бригада. О 10-й подзвонили, о 15:00 він уже був на місці, до вечора разом із іншими поїхали на полігон.
Так почався його шлях пліч-о-пліч з воїнами-єгерями: від водія в мінометній батареї до головного сержанта, а згодом – до ТВО командира батареї. Штаб-сержант на посаді офіцера.
“Поки не став командиром підрозділу, майже завжди – куди йшли мої хлопці, там був і я. Коли ти сам це пройшов, ти точно знаєш, як виконати задачу і зберегти життя своїх людей”, – ділиться Олександр. Це і є одна з найбільша армійська місія 38-річного “Рено”: виконання бойового завдання та збереження особового складу.
Зазначає, що в мінбаті за час його тривалої бойової роботи лише було двоє полеглих. Хто був на війні, той належно оцінить цей факт…
Ну, і звісно – ефективне знищення ворога. В його підрозділі є міномети різного калібру, звичайно ж, найефективніші для ліквідації окупантів – “стодвадцяті”. А свого часу були і “шістдесятки”… Головне – все правильно прорахувати, щоб і розрахунок був у більш-менш безпечному місці, і підвезення боєкомплекту продумана, і зв’язок не підводив, і ще багато-багато інших особливостей роботи на нулі.
Як звичайний цивільний менеджер став досвідченим воїном?
До повномасштабного вторгнення рашистів Олександр Канівець працював комерційним директором у столичній компанії “Євроформат”, і навички, які допомогли збудувати карʼєру в цивільному житті, у війську теж стали у нагоді. Хоч на початку “повномасштабки” посади часто давали формально, не за здібностями, однак, зараз це повністю змінилось.
“Рено” у спілкуванні з комунікаційниками бригади наголосив, що наразі у війську набагато легше знайти своє справжнє призначення: командири мають більше свободи. І якщо бачать здібності – дають людині шанс. Це підтримує особисту мотивацію та підсилює підрозділ.
Раніше штаб-сержант був “Аналітиком”. Хлопці якось підмітили, що побратим охоче розбирає ту чи іншу ситуацію вголос, ділиться висновками з іншими, от так і присвоїли позивний. Але ще в 2022 році відбулася екстремальна ситуація, і всі командири, як він каже, “стали машинами”. Олександрові дістався позивний “Рено”, з ним і воює.
Він упевнений, що армія для багатьох стає місцем, де людина може знайти себе. 68 ОЄБр – одне з найсприятливіших місць для цього, бо підрозділ сформований на початку війни і дуже, на думку Олександра, демократичний:
“Є хлопці, які в житті ще не знайшли собі справи до душі. А тут вони вперше відчули, що роблять щось важливе – і в них виходить. Це дає натхнення. І вони ростуть. У нас навіть полковник може прислухатись до солдата. Бо головне – не погони, а результат”
Після Перемоги, говорить штаб-сержант, він повернеться до звичного мирного життя. У столиці на нього чекають дружина і двоє доньок-школярок, а ще – його улюблена робота. Колеги, до речі, про свого Захисника не забувають і регулярно допомагають підрозділові мінометників, чим можуть.
Історія “Рено” не про звання. Вона про те, що лідером ти стаєш не тоді, коли тебе призначають, а тоді, коли йдеш першим: тоді за тобою підуть інші.
Поділитись статтею
