Від медсестри ЦМКЛ до військової лікарки Карпатського шпиталю: шлях Мирослави Кузін
22 Серпня, 08:35
Поділитись статтею
Спершу – робота медсестрою під час пандемії COVID-19, згодом – реабілітація пацієнтів неврологічних і травматологічних відділень, а після 24 лютого 2022 року – відновлення сотень військових у Карпатському шпиталі.
Мирослава Кузін пройшла шлях від інтерна Центральної міської клінічної лікарні Івано-Франківська до військової медикині, яка допомагає пораненим бійцям повернутися до життя.
Початок шляху: пандемія та робота медсестрою
«Коли я проходила інтернатуру, почалась пандемія COVID-19 і карантин. Перед медичною системою стояли непрості виклики, і я бачила це зсередини. Медики не знали, як реагувати на епідемію, багато хто теж хворів. Щоб отримати безцінний досвід роботи в важких умовах, я почала працювати медсестрою. Тоді в ЦМКЛ дуже бракувало персоналу», – пригадує Мирослава.
Після інтернатури вона півтора року працювала лікарем фізичної та реабілітаційної медицини в неврологічному й травматологічному відділеннях. Допомагала пацієнтам після інсультів та складних операцій знову ставати на ноги.

Рішення мобілізуватись
Коли почалося формування Карпатського шпиталю, Мирослава не вагалася – приєдналася до ЗСУ. Спершу – на посаді медсестри, згодом стала начальницею відділення реабілітації та відновлювального лікування, а після реформування – очолила відповідний кабінет.
«В складні часи я не тікаю від випробувань. Мені спокійніше бути в Збройних Силах України, допомагаючи військовим. Найбільше щастя – бачити, як лежачі пацієнти починають ходити, можуть знову повноцінно жити. Саме за ці моменти я люблю службу в ЗСУ», – каже лікарка.
Виклики військової реабілітації
Робота з військовими суттєво відрізняється від цивільної реабілітації. «Найважче – з пацієнтами зі спінальними травмами, адже вони часто частково або повністю паралізовані. Або з ампутаціями – тоді працює мультидисциплінарна команда, щоб підготувати до протезування та повернення до соціального життя», – пояснює Мирослава.
Особливо вона згадує історію колумбійського добровольця Озаріо Фаронди, який втратив ногу після важкого поранення. Спершу він страждав від болю та депресії, але завдяки реабілітації, активному способу життя й підтримці команди вже через три місяці ходив на протезі та повернувся на службу як оператор БПЛА.
«Полюби долю»: від пацієнта до наставника
Одним із перших військових з ампутацією, які потрапили до лікарів ЦМКЛ, був нацгвардієць Юрій Гапончук. Після реабілітації він заснував організацію «Полюби долю» та ампфутбольний клуб «Бартка». Зараз він працює в міській раді Івано-Франківська та мотивує інших ветеранів займатися спортом.
«Одного разу я побачив у відділенні Ігоря Протаса, в нього така ж ампутація, як у мене. Запросив його в команду – і зараз він один із кращих спортсменів. Сьогодні вже він мотивує інших хлопців», – каже Гапончук.

Ротація на Сході
Мирослава також працювала лікарем-терапевтом у 66 мобільному військовому госпіталі на Сході України. Там вона зрозуміла, що армія стала її другою родиною.
«В госпіталі ми жили разом із пацієнтами, слухали їхні історії. Часто привозили хлопців прямо з позицій – виснажених, у шоковому стані. Але їхня мотивація захоплює: багато хто після лікування одразу повертався до своїх підрозділів», – ділиться медикиня.
Поділитись статтею










