«Забудь мене. Знайди мене»: художник Ігор Роп’яник про свій перший роман, історію родини та силу кохання

Ігор Роп’яник — ім’я добре відоме у світі малярства. Його полотна не раз виставлялися в Україні та за кордоном. Та цього разу митець вийшов за межі звичного для себе полотна й фарб: світ побачив його дебютний роман «Забудь мене. Знайди мене».

Це історія про любов, виживання і незламність, у якій особисте тісно переплітається з драматичними сторінками українського минулого.

«Не повірите, цей роман я почав писати ще двадцять років тому, — зізнається автор. — У юності я знав непросту історію моєї родини, але лише в загальних рисах. Коли ж у зрілому віці став детальніше розпитувати батьків, переді мною відкрилася жорстока правда. І я вирішив: про це повинні знати інші».

Перші п’ятдесят сторінок автор написав на одному подиху, та живопис тоді переміг. «Малярство забирало багато часу. Але торік я сказав собі: не лінуйся, доведи справу до кінця, ти ж пообіцяв мамі!». Так через два десятиліття незавершений рукопис перетворився на готову книжку.

Місто, яке пам’ятає

Події роману відбуваються у довоєнному Станіславі. Для Роп’яника було принципово відтворити атмосферу міста тієї доби: його вулиці, настрої та драматичні обставини.

«Я працював в архіві СБУ, гортав енциклопедії, шукав довідкові матеріали. Хотілося, аби читач повірив у цю історію. Пам’ятаю настанову Романа Іваничука: якщо берешся за історичну тему — мусиш добре знати епоху».

Назва «Забудь мене. Знайди мене» звучить майже як виклик. У ній — біль розлуки і водночас надія на віднайдене кохання.

«Цей роман не лише про любов, але й про гіркі випробування, коли герої опиняються на межі життя і смерті. Попри все, справжнє почуття долає безнадію», — говорить автор.

Писати про біль

Одна з найважчих тем роману — доля жінки, яка народжує дитину у в’язниці.

«Непросто було писати. Треба було пропустити все через своє серце й уявити біль двадцятирічної дівчини, кинутої за ґрати. Це досвід, який не залишає байдужим».

Найближчим до автора персонажем став Мирослав Возняк.

«Його найбільше “потріпала” доля. Він проходить крізь вогонь і полум’я, але зберігає внутрішнє світло».

Від полотна до слова

Для художника звернення до літератури стало випробуванням.

«Те, що я є малярем, трохи заважало. Серйозно можна займатися лише одним. Можливо, якби не переключився свого часу на живопис, сьогодні ми говорили б не про першу книжку, а про десяту».

Попри це, процеси малювання і письма для Роп’яника мають спільні риси.

«І там, і там — пошук, задум, сумніви, розчарування. Лише засоби інші: у художника полотно і фарби, у письменника — слово».

Книжку супроводжують візуальні акценти.

«Я не графік, більше живописець. Але дві ілюстрації для своєї книги все-таки зробив. А обкладинку створив чудовий тернопільський художник Олег Кіналь. Я йому дуже вдячний».

Дебют не зупинив письменника. У планах — зібрати свої давні оповідання та повісті, а також написати новий роман.

«Цього разу він буде не історичним, хоча й там є екскурси у минуле героїв. Хочеться видобути зі шухляди те, що довгі роки чекало свого часу».

Роман «Забудь мене. Знайди мене» — це не лише літературний дебют, а й спроба переосмислити пам’ять, історію і любов. Для Ігоря Роп’яника слово стало ще одним полотном, на якому оживають людські долі.