З будівельників в танкісти: історія військового «Шайтана»

Побратим «Шайтан» – танкіст, механік-водій. Багато років працював будівельником, а наприкінці 2022 року мобілізувався до Збройних Сил. Піхотинцем взяв участь у контрнаступі на Запоріжжі.

«Спочатку було страшнувато, звичайно. Але потім звикаєш і вже починаєш думати, як краще діяти, як ефективно виконувати бойові завдання. Забуваєш про страх, і голова починає працювати зовсім по-іншому. Тоді, під Малою Токмачкою, у піхоті, я набув справжнього бойового досвіду».

Знання й уміння піхотинця закарбувалися назавжди. А відтак «Шайтана» перевели до танкового батальйону 33-ї. Почав засвоювати навички керування танком «леопард».

«Танкістом я був ще під час строкової служби. Але ми тоді їздили на совєтській техніці. І от, порівняно з тими старими танками, в «леопарді» краще просто все. Від мотора до найменшої дрібнички. «Леопард» набагато простіший в керуванні, а якщо сталася поломка, тут набагато легше визначити, що саме потребує полагодження. Якщо ж трапляється критичне пошкодження двигуна, то використовуємо спеціальний аварійний режим – і швидко виводимо машину з поля бою. Тобто, одразу зрозуміло, що це техніка зовсім іншого рівня».

Перші бойові виїзди на «леопарді» біля Роботиного для «Шайтана» так само незабутні.

«Усе, що треба, мені пояснював командир. Сказав: слухай мої команди, і все буде добре. Поїхали, відпрацювали по противнику – думаю, ніби непогано в мене виходить, пораюся. Так само наступного дня. Потім став вже і вночі виїздити. І нарешті настав день, коли м*скалі стали надзвичайно інтенсивно працювати по моїй машині – і я на адреналіні дуже сильно розігнався, зосередився і швидко вивів «леопард» з-під обстрілу. Командир побачив тоді, як я вмію діяти і що я реально можу. І відтоді я вже повністю став членом команди».

Від лютого 2024 року «Шайтан» воює на Донеччині. Війна тут, порівняно із Запоріжжям, має свої особливості.

«Під Побєдою нам багато клопоту почали завдавати FPV-дрони. Стало набагато складніше. Було одного разу, що нас підбили, але я зміг, Богу дякувати, вивезти машину з під удару. Усі живі, усі цілі. Машина, правда, була пошкоджена, але потім наші ремонтники її полагодили».

А потім трапився один геть неординарний епізод.

«Чергуємо на одній лісосмузі біля Дачного, аж тут чуємо по радіо: їде ворожа техніка. Виїхали, шукаємо точку, з якої ми ту техніку можемо побачити. Проламуємо лісосмугу за лісосмугою. І, зрештою, вийшло так, що під’їхали ми до п*дарів просто дуже близько – аж на 280 метрів. Спостерігаємо колону противника: один танк і дві бойові броньовані машини. Одразу почали працювати. Для танка – це просто впритул: уперше тоді на власні очі бачив наші влучання й ураження. Знищили цю колону, зупинили ворожий прорив і безпечно повернулися назад».

Такий успіх можливий, лише якщо екіпаж танка працює як єдине ціле.

«Треба надзвичайно уважно слухати командира. Це найголовніше. А взагалі, кожен член екіпажу твердо знає свою роботу: командир, навідник, заряджаючий, механік-водій розуміються деколи і без слів. Маємо велику взаємну довіру. Знаю, що наші хлопці надійні, професійні – всі ми давно звикли одне до одного і завжди тримаємося купи».

Саме така злагодженість команди проведе нас через найбуремніші часи до Перемоги.

«Мусимо закінчувати цю війну. Але недостатньо зробити так, щоб м*скалі просто відійшли на свою територію. Треба, щоб вони більше ніколи не змогли на нас напасти. Маємо загнати їх якнайдалі, зруйнувати всі їхні можливості воювати. Тоді це буде справжня Перемога».

️33 окрема механізована бригада ЗСУ