З Прикарпаття до фронту: історія військового священника

Володимир протягом двадцяти років служив священником у прикарпатському селі, знаходячи спокій у молитвах та щоденній роботі з людьми. Але з початком повномасштабної війни його серце покликало ближче — до тих, хто боронить Україну.

Перший візит до військовослужбовців у 2019 році став переломним. Як повідомили у повітряному командуванні “Захід”, саме тоді Володимир зрозумів: він може бути кориснішим там, де найважче — серед тих, хто найбільше потребує підтримки та любові. Так священник став військовим капеланом.

“Найбільше мене вражають не події, а люди, — розповідає Володимир. — Хлопці, виснажені, по кілька тижнів у бліндажах. Один із них, ледве тримаючись на ногах, посміхнувся і сказав: ‘Ще постоїмо’. В їхніх очах — іскорка надії. Це справжні титани, яких тримає Божа любов і сила духу”.

Головна місія капелана — слухати.

“Коли воїн довіряється, він просто хоче виговоритися. Я сиджу поруч — іноді мовчу, іноді молюся. Не суджу, а чую серцем. Бо іноді достатньо лише одного щирого слова, короткої молитви чи мовчазної присутності, щоб повернути людину до життя і дати сили йти далі”, — додає Володимир.

Він переконаний: поки в серцях воїнів жевріє віра й любов, Україна вистоїть. І він буде поруч, щоб слухати, підтримувати й надихати. Для Володимира бути капеланом — це боротися не лише за перемогу у війні, а й за перемогу в душі, зберігаючи людяність навіть у найтемніші часи.