«Тут дітей не судять — їм допомагають»: історії з дому тимчасової надії на Прикарпатті

За дверима Івано-Франківського центру соціально-психологічної реабілітації діти, які пережили байдужість, насилля чи втрату, вчаться знову довіряти дорослим. Тут кожна усмішка — крок до нового життя. А ще — нагадування, що добро поруч, варто лише простягнути руку допомоги.

«У кожної дитини своя історія. Часто болюча»

Івано-Франківський центр соціально-психологічної реабілітації дітей – місце, де завжди звучить дитячий сміх, хоч й за плечима його вихованців чимало болю та сліз. Сюди потрапляють ті, кого держава тимчасово бере під свій захист — діти, які пережили насильство, залишились без піклування або заблукали між байдужістю дорослих.

«Кожна дитина, яка сюди приходить, має свою історію. Іноді вона дуже болюча. Але тут діти починають писати нову сторінку свого життя», — каже директор центру Василь Серденько.

У стінах цього закладу — до тридцяти дітей одночасно. Хтось перебуває кілька тижнів, хтось — кілька місяців. Дехто після цього повертається в рідну сім’ю, а хтось отримує шанс на новий дім — у прийомній родині.

Коли дитину забирають із дому, це ніколи не буває просто. Василь Серденько зізнається — найважче не нагодувати чи вдягнути, а дати відчуття безпеки.

«Буває, дитина тікає назад — до матері, яка її била, чи в хату без опалення. Бо то її мама, її дім. Навіть якщо той дім болючий», — говорить керівник.
«Ми не можемо замінити сім’ю, але можемо дати любов і увагу, які допомагають дитині знову повірити людям».

Тут є кімнати, схожі на звичайну оселю, де діти самі прибирають, ходять до школи, допомагають на кухні. Все, аби вони відчули — життя може бути звичайним і без страху.

«Діти хочуть, щоб їх просто вислухали»

Більшість вихованців мають за плечима не лише матеріальну, а й емоційну травму. Тому з ними постійно працюють психологи.

«Дитина може довго мовчати, а потім раптом розповісти все — коли відчує довіру. Їй треба, щоб її просто вислухали, не перебивали, не сварили. Ми не судимо — ми поруч», — пояснює Василь Серденько.

Кожен випадок унікальний. Іноді достатньо обіймів і спокійної розмови. А часом потрібні місяці роботи, щоб дитина знову почала посміхатись.

«Тут усе має друге життя — і речі, і долі»

Центр живе не лише завдяки бюджету, а й людям, які не лишаються осторонь.
Хтось приносить новий одяг, хтось — домашні пироги, хтось — канцелярію чи іграшки. І все це одразу потрапляє до дітей.

«Ми не збираємо речі про запас. Усе, що приносять, відразу йде дітям. Коли вони повертаються в сім’ю або йдуть у прийомну, беруть це з собою. Бо речі, як і діти, мають право на нове життя», — каже Василь Володимирович.

Попри непрості історії, у центрі завжди чути сміх. Тут святкують дні народження, прикрашають ялинку, співають на свята.

«Діти, які сюди приходять, часто вперше бачать, що хтось може їх просто обійняти, привітати, запитати, як справи. І це для них — найбільший подарунок», — ділиться директор.

«Ми не можемо змінити минуле дитини. Але можемо зробити її сьогодення безпечним і людяним. Іноді досить просто бути поруч».

Кожен може допомогти

Цей дім живе не лише завдяки державній підтримці, а передусім завдяки людяності.
Щодня сюди заходять небайдужі франківці — хтось приносить пакунок печива, хтось кілька пар нових шкарпеток, а хтось просто теплу усмішку. І все це — безцінно.

«Дітям завжди хочеться чогось смачного, солодкого, якоїсь приємної дрібниці. Але найбільше вони цінують увагу, коли бачать, що про них пам’ятають», — каже Василь Серденько.

У центрі наголошують: потреба в речах не критична, але постійна.

Тут завжди потрібен чистий сезонний одяг і взуття, канцелярія, іграшки, засоби особистої гігієни, постільна білизна. Бо все, що дитина отримує під час перебування в центрі, залишається з нею, коли вона йде у нову родину чи повертається додому.

«Ми не передаємо ці речі далі, не зберігаємо їх у шафах — усе відразу йде дітям. Тому будь-яка допомога — це не просто підтримка закладу, а реальний подарунок конкретній дитині», — підкреслює керівник.

До добрих справ долучаються і меценати, і прості люди. Хтось організовує дітям похід у кіно чи екскурсію, хтось — святкове частування. Такі враження залишаються з малечею надовго й стають частиною її теплих спогадів про дитинство.

«Кожен, хто допомагає, стає частиною історії цих дітей. Іноді одна коробка печива чи пачка фломастерів означає більше, ніж здається», — говорить Василь Серденько.

Тому в центрі завжди раді тим, хто готовий подарувати частинку свого тепла. Навіть найменша допомога тут перетворюється на усмішку, надію і крок до того, щоб дитина знову повірила в добро.

Контакти для допомоги:

Івано-Франківськ, вулиця Набережна 34Б

Телефон: 0976261076