Шлях молодого бійця: як Андрій Яблінчук опанував американську артилерію та фронт

Коли повномасштабне вторгнення застало Андрія Яблінчука на строковій службі, часу на роздуми не було. 24 лютого він зустрів у Житомирі — на службі, де проходив строкову. А вже за місяць був удома лише на коротку відпустку, знаючи, що попереду ― фронт.

Шлях до фронту: від строковика до артилериста з американською технікою

Після початку війни у військових частинах зникла різниця між строковиками й контрактниками — усіх залучали до бойових завдань. Андрій разом із побратимами опинився на Київщині, де виконував перші бойові задачі.

Через кілька місяців частину, де він служив, перевели у навчальний центр. Там зібрали строковиків з усіх десантно-штурмових бригад, сформували один батальйон і відправили на додаткову підготовку. Саме тоді Андрій уперше почув, що їхній підрозділ поїде під Бахмут.

«Ми зайшли під Бахмут і стояли там чотири місяці. Від позицій до міста — тринадцять кілометрів. Рили, будували опорники, укріплювали лісові ділянки. Починаєш розуміти, що війна — це перш за все робота, а не кіно», — пригадує він.

Згодом частина знову пройшла підготовку — цього разу під керівництвом інструкторів сил спеціальних операцій. Почалися ротації, навчання, а після — накази готуватися до нових місць служби.

Тоді багато солдатів підписували контракт. Підписав його і Андрій:

«Я перевівся на контракт у ту ж бригаду, де служив строкову — 148 окрему артилерійську. Перший контракт — на три роки. І от вже скоро він завершується».

Навчання в Німеччині та робота з американською гарматою

Ключовим моментом у службі Андрія стало знайомство з новою технікою. Підрозділ отримав сучасну американську артилерію — гармати, які українські військові називають «прицепухами».

Щоб опанувати складну систему, військових направили на навчання у Німеччину.

«Ми були там тиждень. Працювали з американськими інструкторами. За цей час вивчили гармату настільки, щоб вести реальну бойову роботу. Повернулись — і після місячної підготовки виїхали на передову», — розповідає Андрій.

За його словами, робота артилериста — це не одна гармата й не один натиск на кнопку. Це ціла система й робота команди.
Розрахунок на гармату — сім людей. На практиці — часто п’ять.

«У кожного своя задача. Хтось працює з прицілом, хтось подає заряди, хтось веде зв’язок. Це максимально командна робота. І головне в ній — відповідальність. Ти не маєш права на помилку».

Позиції для гармат шукати непросто: потрібні укриття, можливість маневру і місце для маскування.

«Іноді тиждень їздиш посадками, поки знайдеш нормальну точку. Влітку легше, бо листя прикриває. Узимку — складніше. Потрібно врахувати, щоб не було видно з повітря, продумати бліндажі, місця під боєприпаси. Це не “вистрелив і поїхав”. Це велика підготовча робота».

Бої на Запоріжжі та Донеччині

Після навчань з американськими інструкторами бригада заїхала на Запорізький напрямок. Пів року роботи — і нова ротація на Донеччину, де воюють і зараз.

Андрій каже, що характер боїв змінився. Усе набагато залежить від дронів:

«Зараз роботи набагато більше, ніж було пів року тому. Бо дрони літають постійно — російські електронщики нормально працюють. Вони не дають розгорнутися, засікти, роблять вогонь по позиціях. Треба бути обережним».

При цьому він визнає: російська армія недооцінено сильна саме чисельністю:

«Їх тактика проста — йти, поки не візьмуть метр землі. Але спеціалістів у них теж достатньо, особливо по дронах».

Контракт завершується: що далі?

Перший контракт Андрія добігає кінця вже за п’ять місяців. Він каже, що ще не вирішив, чи буде продовжувати.

«Я навіть не думав ще. Не планував. Треба час. Подивитися, як воно буде. Є можливість і залишитися, і піти».

Навіть на війні можна відшукати щасливі моменти, бо там теж вирує життя — проте дещо інше, своєрідне. Можливо тому чи не на кожній світлині хлопець щиро усміхається.

На цивільному житті Артилерист зізнається: перші дні після ротації важкі — не розуміє, про що говорять люди, інші теми, інше сприйняття.

«Питають одне і те саме: коли закінчиться війна, чи страшно, чи стріляли по тобі. Але пояснити це неможливо. Люди просто не розуміють, як воно там».

Попри все — робота триває

Його бригада зараз знову на Донецькому напрямку. Серед всіх захисників він — один з наймолодших.  Каже: важко, але роблять те, що повинні.

«Треба просто виконувати свою роботу. В кожного є свій вибір, своя голова. Ми тут, бо так мусимо. І треба вірити, що скоро це закінчиться».