Святий Вечір на Прикарпатті: традиції, у яких живе пам’ять роду

Святий Вечір на Прикарпатті — це не просто переддень Різдва. Це день тиші, очікування і глибокого сенсу, коли кожен рух, кожне слово і кожна страва мають своє значення. У цей день люди дотримуються строгого посту — не вживають їжі аж до початку Святої вечері, чекаючи першої зірки.

Підготовка до Різдва починалася задовго до заходу сонця. Перед Святим Вечором у домі пекли святковий хліб — струцень. Тісто розставляли у бляхи, а з іншого тіста плели коси, якими прикрашали хліб. Випікали струцні у печі, напаленій дровами. Цей хліб не був звичайною стравою — він мав стояти на урочистому столі протягом усіх різдвяних свят аж до свята Івана Хрестителя.

Особливо урочисто готували святвечоровий стіл. Перед вечерею під скатертину клали сіно — на згадку про народження Дитятка Ісуса на сіні. Під сам стіл стелили солому, як символ стаєнки, у якій народився Христос. Під скатертину також клали зубчики часнику — часто по чотирьох кутах столу, а поруч — гроші як символ достатку і добробуту в новому році. Часник і гроші залишали на столі до кінця свят, а сіно після Різдва дозволялося забрати. У деяких домівках клали ще й голову риби — як знак мудрості.

На скатертину ставили три святкові струцні, святвечорову свічку та склянку з медом. Коли вся родина збиралася, голова сім’ї вносив до хати дідух — символ предків і добробуту роду. Заходячи, він промовляв: «Добрий вечір!», на що родина відповідала тим самим. Потім тричі повторювали: «Дідо до хати — вся біда з хати!». Дідуха ставили в куток кімнати, клали йому за пояс ложку і скибку хліба, аби він «не був голодний». Подекуди в дідух ховали маленькі подарунки для дітей — ніби гостинці від самого духа роду.

Після цього господиня підходила до вікна, тричі стукала у шибку і тричі промовляла: «Душі, просимо до вечері!»— запрошуючи до столу померлих родичів. За традицією, на столі мало бути 12 пісних страв. Перед вечерею вся родина молилася, а дехто клав у воду для миття копійки — щоб бути заможними в новому році. Після молитви на столі запалювали свічку.

Особливий момент — благословення. Голова родини брав склянку з медом і по-старшині благословляв кожного присутнього на солодке життя, роблячи медом знак хреста на чолі, бороді, щоках, шиї та руках.

Першою стравою завжди була кутя. Її готували з пшеничної крупи, меду, маку, халви, подрібнених волоських горіхів та родзинок. Колись у багатьох родинах першу ложку куті кидали до стелі: чим більше зернят приклеїться, тим щедрішим мав бути рік. З часом ця традиція зникла — з естетичних міркувань, адже стелю потім доводилося білити.

Окрім куті, на стіл ставили вареники з капустою або картоплею, пісні голубці, квасолевий чи гороховий суп, грибну юшку, смажені буряки, вінегрет, маринований оселедець, картоплю в мундирі, горохове пюре, хліб і узвар. Головне правило — усе має бути пісним.

У деяких родинах на початку вечері брали ложку куті й ставили біля дідуха — щоб пригостити предків. Інші ж клали тарілку під стіл і від кожної страви відкладали по ложці — для душ померлих родичів або полазника. А щоб рік був урожайним, діти залазили під стіл і кукурікали, наслідуючи півнів.

Після вечері родина починала колядувати. Вставши з-за столу, всі знову молилися. Зі столу прибирали лише порожній посуд, а їжу залишали — для душ померлих. Забирати або виносити страви вважалося великим гріхом.

Так на Прикарпатті Святий Вечір ставав не лише родинним застіллям, а містком між поколіннями, де за одним столом збиралися живі й ті, хто вже відійшов, але назавжди залишився в пам’яті роду.

Втім, сьогодні дедалі частіше можна почути думку, що чимало різдвяних обрядів мають язичницьке коріння, тому люди свідомо намагаються відмовлятися від частини традицій або переосмислювати їх. У багатьох домівках замість обрядових атрибутів ставлять три свічки — як символ Святої Трійці та живого вогню, на стіл кладуть вінок із ялинових гілок — як нагадування про терновий вінок Христа, а на вікні облаштовують шопку, прикрашаючи її гірляндами — і для радості дітей, і для колядників.

Бо, зрештою, суть Різдва — не в кількості обрядів, а в єдності родини та щирій молитві.

«Хочеться, щоб традиції були такі, аби зібралася сімʼя, щоб заколядували колядку про Бога, щоб у цей день діти думали про добро і про Різдво. Ми хочемо від Бога багато, але не завжди вміємо правильно про це просити», — розповідають прикарпатці. 

Саме в цій простоті й тиші сьогодні багато родин знаходять своє справжнє Різдво.