Рішення на межі самопожертви: бойова історія Андрія «Джима» та його побратимів

Андрій на псевдо «Джим» — молодший сержант, командир відділення у 102 окремій бригаді Сил територіальної оборони ЗСУ Івано-Франківщини. Родом із Рогатинського району, з села Підвиння на Франківщині.

До війська прийшов добровільно в березні 2022 року, у момент, коли сумнівів уже не залишалося: потрібно брати відповідальність і ставати в стрій.

— Моє завдання просте й складне водночас: бути командиром, — каже Андрій. — Відповідати за людей, за рішення і за наслідки.

Говорячи про героїзм, він не говорить про себе. Натомість згадує побратима — старшого сержанта з позивним «Адєса».

Під час надзвичайно складної евакуації пораненого бійця противник зробив усе, аби зірвати порятунок: евакуаційні шляхи були заміновані, по групах працювали міномети, артилерія, FPV-дрони та «мавіки» зі скидами. Одну з евакуаційних машин знищили. Кілька спроб дістатися до пораненого не дали результату. Ситуація ставала критичною. І тоді було ухвалене рішення, яке межувало з самопожертвою.

— Прийняли дуже ризиковане рішення — прориватися напролом, — розповідає Андрій. — «Адєса» на одній машині фактично прокладав дорогу іншій. Його автомобіль прийняв удари на себе, і це дало змогу врятувати пораненого. Евакуація вдалася. І з «Адєсою» все добре.

Коли мова заходить про те, чи варто йти служити, Андрій не дає простих відповідей.

— Це складне питання. Звичайно, всім страшно. Але наше завдання не втратити державність, за яку мільйони людей проливали кров. Попри всі складнощі, потрібно робити вчинки й ухвалювати рішення, за які не буде соромно ні перед дітьми, ні перед власною совістю.

Він визнає, що є рішення, які демотивують, є речі, що здаються нелогічними й болючими. Але навіть у цьому є межа, за яку не можна заходити.

— Ми не маємо права розслаблятися, зневірюватися й опускати руки. Бо це боротьба на виживання. І ми мусимо вистояти.

За матеріалами 102 бригади ТРО
️ Група комунікацій Івано-Франківського обласного ТЦК та СП